Спочатку було слово!

Швидкоплинність часу, калейдоскоп подій і вражень не дають змоги зупинитись у цьому напруженому ритмі життя. Проте, ювілеї, або, краще мовити, круглі дати, зобов’язують озирнутися на прожиті роки, визначитися і знову закрутитися у стрімкому вирі сьогодення.

Газеті нашого університету цього року виповнюється 80. Це і багато і мало водночас. Як на вимір людського життя – це багато, а в історичному масштабі – це мить.

Повертаючись подумки до джерел, неодмінно згадуєш першопроходців – молодих і завзятих студентів Київської політехніки, які спромоглися створити і розвинути таку важливу справу, як інститутська газета. Честь їм і шана!

Одним із таких першопроходців-активістів був Іван Мойся – перший редактор “Київського політехніка”, який згодом став відомим українським письменником. Іван Ле – такий літературний псевдонім узяв собі перший головний редактор “Київського політехніка”. Він увійшов в дружну сім’ю київських політехніків у 1922 році, одразу після повернення з фронтів громадянської війни. Закінчивши за один рік робітфак, він став повноправним студентом КПІ.

Потім були інші редактори, та й газета не раз змінювала свою назву. Це і не дивно – адже відбувався процес формування нового суспільства, суспільства з новими правилами, новими вимогами. Відповідно до вимог часу газета у певні періоди називалася “За червоні кадри”, “Пролетарський студент”, “Радянський студент”, “За радянського інженера”.

На початку 1988 року, ще до отримання незалежності нашою державою, абсолютно логічним стало повернення нашій газеті первинної назви – “Київський політехнік”. Повернення відбулося. Наша газета змінювала не тільки назву, а й формат. Проте, які б зміни не відбувалися в газеті і з газетою, вона завжди виконувала і виконує тепер свою основну функцію – бути дзеркалом подій, або краще мовити – літописцем бурхливого університетського життя. Сьогодні на сторінках “Київського політехніка” публікуються різноманітні інформаційні матеріали, аналітичні статті, виступи, нариси тощо. Традиційними стали для нашої газети матеріали історичного напрямку. Це і не дивно, адже Київська політехніка має понад вікову історію. Жваво обговорюються на шпальтах нашої газети методичні напрацювання, соціологічні розробки, досягнення науковців-політехніків.

Для мене завжди був цікавим процес створення газети. В цьому процесі відправною точкою є ідея. Тут можна сказати, що процес створення газети – це процес матеріалізації ідеї. Майже за Біблією: “Спочатку було слово”. І до цього творчого процесу долучаються не тільки працівники редакції, а й представники багатотисячного університетського колективу. Шанобливо вклоняюся і висловлюю щирі слова подяки активістам нашої газети: професорові Володимиру Васильовичу Хільчевському, професорові Дмитру Федоровичу Чернезі, доценту Анатолію Кириловичу Скуратовському, доценту Ігорю Олеговичу Мікульонку, доценту Сергію Васильовичу Войтку та багатьом іншим. Без активної співпраці з вами, шановні друзі, читачі та дописувачі газета була б напівживою, якими б кольорами її не розмальовувати.

Сьогодні газета НТУУ “КПІ” “Київський політехнік” є осередком формування самосвідомості і колективу взагалі, і окремого його представника зокрема. Вона стала засобом самовираження і для студента, і для сивочолого професора. І це є реальним свідченням демократичності нашого університету.

80 років. Варто тільки вдуматися в цей термін. Це – ціле життя з його класичними періодами: дитинство, юність, зрілість. Я навмисне не продовжую перелік періодів, що характеризують людське життя. Життя газети – це інший випадок, інший вимір. Досягнувши зрілості – потрібно триматися на відповідному рівні, повсякчасно вдосконалювати його, робити вищим, робити відповідним вимогам часу. Ці вимоги під силу нашому редакційному колективу – колективу однодумців і фахівців відданих справі.

Зі святом вас, зі святом рідної газети “Київський політехнік”!

Apr 21, 2007 || Автор: Володимир Янковий, головний редактор