У науку Анна Августинович – аспірантка кафедри електромеханіки ФЕА – прийшла з легкої руки свого керівника – д.т.н., професора В.Ф.Шинкаренка. З дитинства допитлива дівчинка з полтавського містечка на річці Сула мріяла про медицину. Та й ким їй бути, коли росла в родині медиків, щодня була “в курсі” вдалих одужань і складних випадків лікування. Але щось там, у зірок, що відають долями, не склалося, і з медучилищем довелося розпрощатися. Постало традиційне запитання: куди далі?
За законами жанру – підоспів його величність випадок. У місті якраз відкрили філію ФДП НТУУ “КПІ”, і Аня разом із друзями (із цікавості) стала відвідувати заняття. Допитливий розум отримав поживу для вправ та вдосконалення... і на ФЕА однією сумлінною студенткою стало більше.
Як вважає молодий дослідник, їй дуже пощастило з наставниками: на кафедрі до студентів ставляться зацікавлено і відповідально, підтримують і залучають до наукової роботи. Та й завідувач кафедри В.Ф.Шинкаренко є прикладом для наслідування. “Йому вдається стільки зробити, – ділиться Аня, – наче в добі 72 години”.
Аня працює над проблемою еволюційної геносистематики асинхронних машин, разом із колегами прагне зберегти і закріпити вітчизняний науковий пріоритет у цій галузі. У 2002 р. вона написала кращу на кафедрі студентську роботу, у 2003-му – отримала стипендію КМ України, у 2004 р. – диплом магістра з відзнакою, у 2006 – грант НТУУ «КПІ» для підтримки науково-дослідної роботи студентів та аспірантів і академічну стипендію ім. М.С.Грушевського. За роки навчання в аспірантурі за її безпосередньою участю підготовлено і опубліковано у фахових виданнях 12 наукових праць і один навчальний посібник.
Відповідально ставиться аспірантка не лише до дослідницької діяльності, її хвилює і підготовка наукових кадрів нового покоління. Їй подобається викладати, працювати зі студентами. Анна, зокрема, переймається тим, що вихованці, які мають гарну базову підготовку, з тих чи інших причин отримують фахові оцінки нижчі, ніж могли б мати. Тендітну і худорляву, її не зразу вирізниш у студентському загалі. Деякі спритники намагаються поспілкуватися з нею запанібрата, наче не визнаючи в ній старшого колегу. Дівчина з гумором розповідає про таких умільців та фіаско, яким закінчуються подібні спроби.
Анна вдячна своїм наставникам і ровесникам за доброзичливість і бажання навчити і допомогти. “На факультеті працює багато відомих учених, є на кого рівнятися, є чиї справи продовжувати”, – розмірковує А.Августинович.