Упевненою ходою через університетський парк до сьомого корпусу вже не прямуватиме імпозантна, сувора на вигляд, сивочуба людина середнього зросту, професор кафедри історії ФС Олексій Дмитрович Зубалій. Важко говорити про тяжку втрату.
Народився викладач української історії у червні 1936 року в селі Демки (тепер Придніпровське) Черкаської області в сім’ї робітника.
Закінчивши середню школу, Олексій Дмитрович працював на заводі та в будівельних організаціях Іракліївського району. Після служби в Збройних силах навчався в Чернівецькому державному університеті за фахом «історія». Вища освіта розкривала широкі можливості для вибору подальшої діяльності. Якийсь час учителював у середній школі. Згодом перейшов на комсомольську роботу в районі і працював там протягом десяти років.
Після закінчення аспірантури та захисту дисертації Олексій Дмитрович Зубалій був направлений на роботу в Міністерство освіти України, де керував науковими дослідженнями освітян, одночасно викладав у Київському педагогічному інституті ім. О.М.Горького (нині Національний педуніверситет ім. М.Драгоманова).
Пізніше О.Д.Зубалій служив в органах внутрішніх справ, викладав у Київській вищій школі МВС СРСР (нині Українська національна академія внутрішніх справ) та на Київському вечірньому факультеті Львівського поліграфічного інституту ім. І.Федорова (нині Національна академія друку). Усе своє життя Олексій Дмитрович присвятив справі освіти, науковій діяльності та вихованню молоді, бо саме ця робота поступово стала для нього головною.
Під організаційним керівництвом проф. О.Д.Зубалія студенти ФС з першого курсу залучались до аналітичної праці з історичних, соціальних та політичних питань суспільства, з актуальних проблем життя українського народу. Його вихованці друкували статті в періодичній пресі та виступали на наукових студентських конференціях у своєму університеті й інших навчальних закладах міста. Він спрямовував їх активність.
У 2000 р. була надрукована книга нарисів про створення та діяльність перших найважливіших п’яти років ФС «Вони стояли у витоків…». Видання побачило світ завдяки ініціативі та натхненній діяльності О.Д.Зубалія. Друга частина видання, підготовлена теж з ініціативи Олексія Дмитровича, ще не видана.
Тяжко захворівши, він подолав недугу і продовжував працювати, не відмовившись від темпу, в якому жив останні 30 років.
Помер Олексій Дмитрович 12 жовтня 2007 року. Колеги, друзі, рідні глибоко сумують. Пам’ять про Олексія Дмитровича, в особі якого поєднувались самостійність і широта поглядів, щире ставлення до людей та відповідальність, відданість і доброзичливість, назавжди збережеться в наших серцях.