Туризмом я почав займатись у дитинстві. Спершу мої “виходи” обмежувались простими прогулянками в лісі навколо Києва. Іноді – одноденними, інколи з ночівлею в наметах. Навчаючись у школі, в 2002 та 2003 роках побував у Карпатах. Після цього з’явилась думка про похід на Кавказ. Вступивши до КПІ, почав відвідувати секцію гірського туризму. Там познайомився з однолітками, з якими чудово проводили і заняття, і недільні прогулянки, особливо приємні в період з кінця жовтня до початку квітня. Брав також участь в туристських “зльотах”, екстрим-марафонах.
На Кавказ я вперше потрапив минулого літа у складі групи з трьох осіб. Ми побували в ущелині Тютю-Су, пройшли перевал Кілар (3900 м над рівнем моря), відвідали озеро Салтранкьоль. Похід справив неперевершене враження. Захотілося на Кавказ ще.
Цього року потрапив на Кавказ з колективом досвідченіших туристів, які знають, що гори не вибачають недбалості, і перш за все дбають про безпеку. Наш похід проходив на території Кабардино-Балкарії. На території республіки розташовано багато баз відпочинку та санаторіїв, є безліч мінеральних джерел. Якщо немає бажання довго ходити по горах, можна робити радіальні виходи до навколишніх перевалів. У горах багато грибів та ягід, хоча ягоди визбирують туристи.
Ми побували в ущелині Адил-Су, де провели льодові заняття. Цією ущелиною часто проходять туристи. Ми спілкувалися як з іноземцями, так і зі співвітчизниками – зі Львова, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва, Сімферополя. На галявині Зелений Готель на світанку до наметів приходили дикі кози – поласувати залишками їжі, а також сіллю, навмисне залишеною туристами. Бачив також орлів, проте я не встигав їх сфотографувати.
Після акліматизації та радіальних виходів до кількох перевалів ми зупинилися на галявині Азау, що знаходиться під Ельбрусом. Частина групи піднялась вище і заночувала на висоті 3800 м над рівнем моря. Це була незабутня ніч: під палаткою сніг, температура повітря приблизно мінус 15оС, під тобою килимки (корімати). Досить незвичні, але приємні враження.
О четвертій ранку за московським часом ми розпочали сходження на Ельбрус. Я піднявся на вершину в першій десятці. Було важко, і якби не тиждень, який ми витратили на підготовку, навряд чи я б дістався вершини. Спуск униз зайняв набагато менше часу, ніж підйом. Я не можу пригадати краєвиди з вершини, мабуть, настільки боліла голова, про перебування там нагадують тільки фотографії. Біля базового табору ще лежав сніг, і коли ми повернулись, то із заздрістю спостерігали за сноубордистами і лижниками, траса яких проходила в десяти метрах від наметів.
Внизу, на галявині Азау на нас з нетерпінням чекали товариші, які не змогли здійснити сходження. Наступного дня наша група продовжила похід, і ночували ми вже під горою Чегет. А ще за кілька днів повернулися до Києва.
Сумно було прощатися з горами, та я впевнений, що побуваю там ще не раз.
До нових зустрічей, Кавказ!