Величківський Микола Іванович (11.01.1889, Житомир - 01.07.1976, Ірвінгтон, США) – економіст, професор, український політичний та державний діяч, голова Української Національної Ради в Києві. Ректор КПІ в 1941 – 1942 роках.
Закінчив трирічну церковно-парохіяльну школу при Київській Успенській церкві на Подолі та Житомирське духовне училище. З 1905 року навчався у Волинській духовній семінарії у Житомирі. У 1909 році закінчив чотири класи духовної семінарії і поступив на економічний відділ Київського комерційного інституту.
У червні 1913 року закінчив Київський комерційний інститут.
З 1913 року служив прапорщиком-артилеристом 5-ї артилерійської бригади російської армії, учасник Першої світової війни. У 1916 році закінчив тримісячну школу штабних офіцерів зв'язку у Києві. У 1917 році служив штабс-капітаном 10-го облогового дивізіону в Алтинівці Чернігівської губернії.
З вересня 1917 року працював завідувачем відділу сільськогосподарської економії Генерального секретаріату земельних справ Центральної Ради, віце-директором та директором департаменту сільськогосподарської економії Міністерства земельних справ УНР. У 1918 році, за часів гетьмана Павла Скоропадського, працював у статистичному відділі кооперативного комітету. За часів Директорії знову був директором департаменту сільськогосподарської економії Міністерства земельних справ УНР. Потім деякий час працював начальником відділу у Наркоматі земельних справ УСРР та завідував підсекцією сільськогосподарської економії Наукового сільськогосподарського комітету України. Під час денікінської окупації Києва у 1919 році входив до нелегального «Комітету народної оборони України».
Наприкінці 1919 року викладав економічну географії на курсах для сільськогосподарських артілей при Київському губернському земельному відділі. У 1920 році працював завідувачем робітничо-селянського університету ім. Т. Шевченка в Білій Церкві, викладав на Вищих трирічних педагогічних курсах у Білій Церкві. З 1924 року був директором Білоцерківської середньої торговельно-промислової професійної школи. Також з 1925 по 1927 роки викладав у педагогічному та сільськогосподарському технікумах у Білій Церкві. У червні 1927 року був два тижні під арештом у Білоцерківському ДПУ. З 1927 по 1928 рік працював у лекційному бюро в місті Києві.
З 1928 по 1929 рік — професор та завідувач кафедри сільськогосподарської кооперації і реконструкції сільського господарства Кам'янець-Подільського сільськогосподарського інституту. У жовтні 1929 року був ув'язнений у справі «Спілки визволення України» (СВУ) і до березня 1930 року перебував у в'язницях у місті Білій Церкві.
У 1930 році працював завідувачем навчальних закладів (технікумів) тресту Дніпровських електроселькомбінатів Народного комісаріату земельних справ УСРР. У 1930—1931 роках працював професором сільськогосподарської економії і статистики Житомирського інституту технічних культур. Одночасно, був професором і завідувачем кафедри статистики Луганського кооперативного інституту.
У 1932—1934 роках працював у вищих навчальних закладах Кам'янця-Подільського: завідувач кафедри статистики Кам'янець-Подільського інституту птахівництва, професор статистики в Інституті технічних культур, професор економічної статистики в Педагогічному інституті, викладач колгоспно-тракторної школи.
У 1935—1936 роках — завідувач кафедри організації птахопромислового підприємства і декан зоотехнічного факультету Розсошанського птахопромислового інституту Воронезької області РРФСР. У 1936—1937 роках — завідувач кафедри сільськогосподарської економії та організації сільськогосподарського підприємства Азово-Чорноморського сільськогосподарського інституту у місті Новочеркаську. Одночасно викладав статистику в Фінансово-економічному інституті міста Ростова-на-Дону. У 1937—1938 роках викладав бухгалтерію на факультеті особливого призначення у місті Києві.
У березні 1938 року заарештований органами НКВС. Сидів у в'язниці до березня 1939 року, коли був звільнений за рішенням Київського обласного суду. Деякий час лікувався у Києві та Житомирі, був безробітним. У серпні 1939 року знову був заарештований органами НКВС і перебував у в'язниці до лютого 1940 року. Деякий час працював у бібліотеці на Байковій горі у Києві, а до червня 1941 року був економістом у тресті будівельних матеріалів у Києві.
За гітлерівської окупації, з 1941 по 1942 рік — ректор Київського політехнічного інституту, який, проте, фактично не діяв (КПІ в евакуації). Одночасно працював директором Інституту економіки, статистики та географії при Українській Академії Наук у Києві.
Як позапартійна фігура став головою Української національної ради в Києві, створеної 5 жовтня 1941 року ОУН під проводом Голови ПУН полковника А.Мельника. 6 лютого 1942 року київське гестапо заарештувало Величківського, але рейхсміністр окупованих східних територій Альфред Розенберг наказав випустити його з тюрми. З 1942 по 1943 рік працював науковим консультантом-професором навчальних курсів в Українській корпорації (Науковому інституті аграрному й організації сільського господарства) у Києві. З 1943 року нелегально перебував у Луцьку, Умані та Львові.
У квітні 1944 року Величківський очолив поновлену у Львові УНРаду. Був членом Літературно-Мистецького Клюбу у Львові.
У липні 1944 року емігрував до Кракова та Тарнова, потім переїхав до Братислави, згодом був примусово вивезений до Штрасгофа у Австрії. До квітня 1945 року працював на фарбівні у Мелендорфі (Австрія), а потім перебрався до Німеччини (Аукірх та Міттенвальде у Баварії). Від 1945 року — професор та завідувач кафедри статистики Української вищої школи економіки у Мюнхені; професор Українського техніко-господарського інституту у Мюнхені.
У 1951 році Микола Величківський разом з дружиною переїздить до США і живе з дочкою Іреною Карпенко в Нью-Джерзі. Редагував «Український квартальник», де друкував і власні матеріали. Незважаючи на похилий вік, він провадив активне громадське і наукове життя задля блага далекої Вітчизни.
У повоєнний час домагався зближення поміж різними фракціями українського визвольного руху; незважаючи на те, що відносився до ОУН під проводом Голови ПУН полковника А.Мельника , публікувався також у "бандерівських" виданнях, наприклад, в журналі "Визвольний шлях", де 1965 р. вийшли його спогади «Сумні часи німецької окупації (1941—1944 роки)».