Ніхто так не опоетизував квіти як Катерина Білокур... У листі до працівників Центрального будинку народної творчості вона писала:
“А може ви незадоволені моєю працею, що я малюю лише квіти? Так як же їх не малювати, як вони такі красиві? Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю – оце як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин та одна від другої чудовіші, та одна від другої красивіші – та все ж і квіти. Оце вам таке. А як прийде весна та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть... Ой, Боже ж мій, як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша.
Та начебто аж схиляються до мене, та як не промовляють: “Хто ж нас буде тоді малювати, як ти покинеш?” То я все на світі забуду та й знов малюю квіти. Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькії і далекії друзі, що я малюю квіти...”.
Поетична сила картин Катерини Білокур із квітами настільки висока, що викликала поетичні ремінісценції цілого покоління поетів.
Ось які рядки квітам з картини Катерини Білокур “Польові квіти” (1941 р.) присвятила Катерина Квітчаста:
Ця ніжність квітів польових
Ця витонченість стебел -
Сідай у човен і пливи.
Натхнення хвилі стелить!
Краса не має берегів,
Обмеження не має –
Ляга у вишуканість слів
Канва барвистих марев...
А ось поетичні рядки Івана Драча:
Афіни, Парижі, Нью-Йорки –
Справді огромів зорини.
Та груди мені розриває
Лиш калина із рідного краю
Центр світу мені – коло хати,
Де берест шумить в Катерини.
Столицею Катерини Білокур Олесь Гончар назвав Богданівку, – село Київської області, поблизу Яготина, де і народилася 7 грудня 1900 року Катерина. Богом дана місцевина була позначена для майбутньої художниці великими випробуваннями. Безрадісні дитячі і дівочі роки: навчання самотужки письму і читанню, безпросвітна господарська робота в одноосібному господарстві. І рідкі години малювання...
Пробудження душі сталося з магічного слова художник!
“Узнала, що є на світі такі люди – художники... і якимсь чарівним, прекрасним показалось мені те величне слово – художник”, – писала вона. Катерина прямо-таки молитовно звертається до Кобзаря : “Тарасе Григоровичу, батечку, голубчику, соколику, ви самі це гарно знаєте, теж колись по світу блукали та людей шукали, хоч ви і мертвий, допоможіть мені стати художником!”
Високі ідеї краси, добра і чистоти, – ось що таке квіти Катерини Білокур.
Оригінальність малярства Катерини Білокур у самобутності. Неповторності... Ні писати, ні читати, ні малювати не вчилася ні у кого Катерина – все сама! Цілий світ думок, почуттів, переживань – все вилилося через образи і форми квітів. Дивовижна майстерність виконання. Особливо, зважаючи на велику складність малювання квітів.
Самотужки Катерина Білокур проникає в складний малярський процес, опановує олійний живопис, графіку, акварель. Вона не робить попередніх ескізів (народний тип творчості), – в її уяві складається цілісна картина. Починає малювати з окремих компонентів, йдучи до завершення твору. Майстриня не копіює квіти, природу, а творчо складає свої композиції.
Такою нелегкою і одночасно безмежно цікавою була її творчість.
З літами прийшло визнання, життя принесло Катерині Білокур людську шану. З нею спілкувалися П.Тичина, М.Бажан, В.Касіян, С.Кириченко, І.Гончар, М.Глущенко. Їй писали: Оксана Петрусенко, Матвій Донців, учні та інші а про неї писали кращі майстри художнього слова України, діаспори і майстри пензля. Славну історіографію життя і творчості Катерини Білокур дослідив і склав Микола Кагарлицький (див. “Катерина Білокур: Я буду художником” та “ Катерина Білокур очима художників”).
...Майстриня покинула світ 10 червня 1961 року. Мало пожила Катерина Василівна, але твори її знані – виставлялися в Полтаві, Києві, Москві, Парижі, і сьогодні є надбанням світової культури. Вони зберігаються в музеї-садибі К.Білокур у селі Богданівка, Яготинській картинній галереї, Державному музеї українського народного мистецтва, Полтавському художньому музеї.
У Києві є вулиця Катерини Білокур, а нинішні майстри пензля мають можливість виборювати премію імені Катерини Білокур.