Прийшла пора напружених лекцій та пожовклого кленового листя, а ти чомусь засумував серед купи яскравих фотографій. Осіння ностальгія чи просто приємні спогади? Кого ти залишив на зелених сторінках життя: цікаву людину чи нове кохання? І куди ти знову вирушиш наступного літа у пошуках відпочинку: до мальовничого Криму, на Азовське узбережжя чи до затишного хвойного лісу? Попереду ще багато часу на роздуми, а позаду сонячні дні, стиглі яблука-груші, запальні диско-танці, ранкові пробіжки, бронзова засмага, турпоходи, старенькі добрі пісні під гітару, нові друзі, зачарування зоряної ночі та багато-багато хвилин радості.
Не біда, що за вікном сіється дощик, адже в душі збереглося літнє тепло, подароване мені у «Політехніку». Цей відпочинок перевернув з ніг на голову моє життя, думки і свідомість. Кожен день там повнився різноманіттям – нові події, емоції, враження, знайомства. Аж дивно, що на території табору вмістилося так багато простору для пригод. Головне – не забути взяти з собою друзів, щоб було з ким розділити хвилини радості, здивування, сентиментальності та насолоди.
Важливим є не те, де саме відпочиваєш, а те, як це робиш. Чи вмієш створити собі й своїм друзям хороший настрій та веселощі. Ми, наприклад, щодня влаштовували свята, і байдуже, чому вони присвячувались. Були різні події та визначні дати: день знайомства та день здоров’я, день краси та день природи, день чистоти та день народження Єгора і ще багато-багато днів під сонячним промінням на лісових галявинах і спортивних майданчиках «Політеху».
Виявляється, що ходити до лісу по ягоди, ліпити скульптури з піску, досліджувати покинуті будівлі котельні та просто грати у гави теж дуже цікаво. Прикро лише, що страшнючі чупакабри – мешканці глибин Київського моря так і залишилися поза полем нашого зору, зате барвисті метелики та жабки-скрекотушки стали майже рідними за час перебування на природі. Ми встигли зробити багато справ: смажили на багатті сардельки, навчилися грати в регбі, поплавали на катамаранах, зробили з десяток ранкових пробіжок, попарилися в бані, назбирали в лісі ягід і, головне, встигли всім серцем закохатися в це літо.
Десь на дні Київського водосховища лежить собі і моя маленька монетка. Звичай кидати мідяки у воду, щоб повернутися, є дуже символічним, але я не просто вірю, я стовідсотково впевнена, що наступного літа обов’язково повернусь до студентського табору «Політехнік», щоб відшукати нові, найбагатші у світі скарби.