Спитайте будь-кого зі співробітників інженерно-хімічного факультету чи «старих» факультетів університету, або працівників профкому, хто найбільш знана і шанована людина на хіммаші? Через мить ви отримаєте відповідь: Володимир Васильович Малиновський.
Як же так вийшло, що за 45 років, пов’язаних з роботою в Київському політехнічному інституті, ця вельмишановна людина набула собі стільки товаришів і друзів? А відповідь дуже проста: високий науковий рівень, висока відповідальність педагога, вчителя, неймовірно висока самосвідомість, відданість дорученій справі, порядність, доброзичливість, щоденна праця, намагання бути завжди потрібною суспільству людиною. Ось такий він – Володимир Васильович, – якому 3 жовтня виповнилося 70 років.
Наведу декілька фактів біографії, які дають можливість зрозуміти життєві етапи становлення особистості В.В.Малиновського. Після служби у Збройних силах доля привела його на факультет хімічного машинобудування. Високі здібності, підтримка товаришів, викладачів, керівництва факультету та інституту дозволили молодому Володимиру Малиновському поїхати на навчання до університету м. Лейпцига. Далі навчання в аспірантурі – він став першим аспірантом наукової школи відомого вченого і педагога професора Ю.Ю.Лукача. Пройшов шлях від асистента до доцента кафедри хімічного, полімерного та силікатного машинобудування – тієї самої, з якої починав життєвий шлях у науку.
Нині В.В.Малиновський – вчений секретар ради факультету; автор та співавтор понад 100 праць: наукових статей, брошур, тез доповідей, наукових звітів, авторських свідоцтв, текстів лекцій, навчальних посібників, підручника. Доробком педагогічної роботи є підготовка і викладання навчальних дисциплін «Теорія експерименту», «Теплопередача», «Процеси та апарати хімічних виробництв». Крім того, Володимир Васильович упродовж більше ніж 15 років він працював на громадських засадах у профкомі, у комісії з підведення підсумків змагання між факультетами й підрозділами інституту.
Коли ти знайомий з людиною, працюєш і товаришуєш з нею, зустрічаєшся майже щодня протягом більш ніж сорока років, то здається, що час наче обходить нас стороною і залишає молодими. Та й насправді – завжди доброзичливе, щире з посмішкою обличчя Володимира Васильовича Малиновського створює стійке враження душевної молодості і водночас життєвої мудрості. Я вже не кажу про те, хто є найбільш згадуваною людиною серед випускників кафедри. Весною 2007 року на кафедру прийшли відсвяткувати 40-річчя свого випуску поважні люди. Як приємно було чути їхні спогади про навчання, педагогів, інститут. І, в основному, всі їх враження стосувалися Володимира Васильовича: – А Ви знали? – А Ви пам’ятаєте? – А де тепер наші, що роблять? На всі ці запитання Володимир Васильович давав повні відповіді. Та це і не дивно: він завжди тут, завжди серед нас, завжди все знає і вміє оцінити.
З ювілеєм Вас – вельмишановний Володимире Васильовичу, здоров’я, сімейного щастя, любові, наснаги, щастя і всіляких успіхів.