Розмірковуючи над особливостями мовного портрета сучасного студента вищого навчального технічного закладу, доцільно означити кілька вельми важливих питань. Не хочеться нарікати на політичну ситуацію в країні, але погляди і вчинки багатьох наших політиків, урядовців, службовців украй негативно впливають на державне мовотворення. Зауважу, що навіть у провідному національному університеті країни чимало викладачів спілкуються зі студентами та викладають навчальні дисципліни російською мовою.
Провівши анонімне опитування серед 87 студентів свого університету (вибірка, звісно, нерепрезентативна, але результати опитування, як на мене, до певної міри відображають основні тенденції), я отримав такі результати: хоча 69% вважають українську мову своєю рідною, лише 36% послуговуються нею під час навчання. Опитування також засвідчило, що 91% студентів підтримують твердження "українська мова є одним із атрибутів державності", 5% було важко визначитися з відповіддю, 4% – ні за ні проти, і, що приємно, не згодні з цим твердженням – 0%. Спілкування українською вважають дуже престижним усього 14%, швидше престижним – 50%, швидше непрестижним – 32% і непрестижним – 4%. Водночас твердження, що престиж української мови має бути вищим, підтримують 77% і не підтримують 33%. Із думкою, що "підвищення статусу російської мови може спричинити загострення міжнаціональних відносин в Україні", погодився 41% опитуваних, відповідно не погодились 59%. Також студентам було запропоновано питання: "Якою мовою вам зручніше вивчати літературу з вашого фаху?" Відповіді респондентів розділились порівну.
Як засвідчує проведене опитування, мовну ситуацію серед студентів характеризує українсько-російський білінгвізм. Хоча більшість молоді поважає і приймає українську мову, лише незначна частина залюбки розмовляє нею. Чому відбувається так, що навіть знаючи українську, ми розмовляємо російською? Думаю, причини криються в тому, що ми ще не позбулися комплексу меншовартості, який плекали в нас колонізатори. Відтак нам значно легше вдавати із себе когось, аніж бути собою, нам значно легше відмовитися від рідної мови, ніж докладати зусиль, щоб її творити і творити себе як справжніх патріотів. Куди б я не їхав, що б не читав, із ким би не розмовляв – скрізь панує російська мова. У жодному разі не хочу, щоб про мене склалося враження як про людину, котра ненавидить російську мову, адже скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. Та чи не втрачаємо ми в собі людське, відмовляючись від самих себе?
Характеризуючи мовний портрет сучасного студента, виокремлю чотири його типи. Студенти-руси – це молодь, яка спілкується лише російською. Дома, в університеті, в колі друзів. У виняткових випадках вони послуговуються так званою "азірівкою", виявляючи вельми низький рівень української мовленнєвої культури. Студенти-хамелеони можуть спілкуватися не лише російською, а й українською, щоправда, останньою не дуже добре. Але на тлі студентів-русів, вони виглядають достойно і заслуговують поваги хоча б за те, що намагаються розмовляти рідною мовою. У студентів-суржів мова є химерною мішаниною. Щойно почувши "Прівєт! Як діла? Ідем сьодні кудись?", ви вже будете знати, до якого типу належить ця людина. Головною відмінністю студентів-патріотів є те, що скільки б мов вони не знали, своєю рідною володіють бездоганно. Коли ці молоді люди розмовляють українською, починаєш розуміти красу і милозвучність нашої рідної мови. З такими хочеться спілкуватись і насолоджуватися розмовою. На жаль, такі студенти в нашому суспільстві радше виняток, аніж правило.
Прикметно, що для кожного із означених чотирьох типів характерним є вживання ненормативної лексики. Звісно, це негативно впливає на українську мову. Власне, йдеться про потребу розвивати мовленнєву культуру нашої молоді. Отож, щоб змінити світ – розпочни з себе!