Ви є тут

Як капеішники на гуморину їздили…


2011. Таланти КПІ 2. Архипська Євгенія - співробітник ФМФ, кафедра ЗтаТФ ІІ місце в категорії "Вишивка"

Весною пробуджується все: природа, почуття, студенти на парах… Останні все частіше дивляться у вікно і думають… звичайно, кожен про своє, але більшість про кохання, тепле сонечко за вікном, подорожі… ну хоча б… до Одеси. Бажання потрапити саме до цього міста у більшості зростає напередодні 1 квітня.

І не дивно, адже Одеса – столиця гумору, і День сміху варто провести саме тут! Тож, до уваги всіх, хто був/не був у “перлині біля моря”, пропонується щоденник-замальовка одного квітневого дня під кодовою назвою “Як капеішники на гуморину їздили”. Отже…

1 квітня 2007 року. Невеличка компанія студентів КПІ падає на хвіст студентам Інституту туризму, які вирішили помандрувати автобусом до Одеси…

00:01. Прощавай, Києве!

4:00. Ще(!) не спимо, оскільки “туристи” роблять все, щоб нам завадити…

7:00. Одеса!!! Морський вокзал. Невиспані й пом’яті випадаємо з автобусу. Переходимо вузесеньку пустесеньку вуличку (як потім помічаємо) підземним переходом(!) – недосип і столична звичка даються взнаки. Пхаємось до залізничного вокзалу, в протилежний бік від моря (побачення з ним ми залишаємо на закуску). До речі, про закуску. Під’їсти довелося лише біля залізничного вокзалу, оскільки всі кафешки й макдональдси із самісінького ранку забиті голодними туристами.

8:00. Відомий ринок “Привоз”. Дуже влучна назва, бо сюди, здається, звезли всі на світі товари, які мирно співіснують поруч один з одним: овочі й одяг, риба й іграшки, м’ясо й косметика…

Купуємо свіжі креветки й дешеві ананаси.

9:00. Холодно й не дуже весело. З червоними носами й відмерзлими кінцівками йдемо в бік Дерибасівської (у всякому разі сподіваємося на це, оскільки написи на картах, які нам видали в автобусі, “насіяні” літерами розміром з макове зернятко).

10:00. Здається, цілу вічність прямуємо до-о-о-вгою “платановою” вулицею Пушкінською. Досі холодно. Ми, звичайно, не очікували тропічного сонця, але все ж сподівалися на південні бонуси+ по Цельсію порівняно зі столицею (в це важко повірити, але ніхто з нас напередодні не поцікавився прогнозом погоди!).

11:00. Нарешті виходимо на знамениту Дерибасівську. Вулиця парадів і гумору підготувалася до свята на відмінно: скрізь музика, яскраві кульки і щирі посмішки… працівників міліції, які охоче позують для “фотографії на довгу пам’ять”. А ще вони (міліціянти) продемонстрували почуття гумору(!) в поєднанні з доброзичливістю(!) при виконанні службових обов’язків. Оскільки пиво в пляшках тут розпивати, як з’ясувалося, не можна, вони чемно примушують декого з нашої компанії на місці “допити пиво під тиском співробітників міліції”, а нас (групу підтримки) – зафіксувати це дійство на камеру. Відео “пий до дна з одеською міліцією” вийшло дуже смішним!

12:00. Від асортименту святкової екіпіровки, яка продавалась на кожному кроці, розбіглись очі: яскраві ріжки-обручі у формі сердечок/доларів/посмішок/косичок/кульок/віночків, клоунські носи, величезні окуляри й банти, смішні капелюхи і т.д. Любителям боді-арту розписують обличчя в усі кольори райдуги, а охочим кардинально виділитися з яскравого натовпу розфарбовують волосся балончиками з кольоровою фарбою. Йти по Дерибасівській “без нічого” (тобто, без вищеперелічених атрибутів Дня сміху) стає нестерпно. Але як важко зробити вибір (особливо дівчатам), коли стільки всього!

13:00. Щасливі й веселі сидимо на площі й лускаємо куплені на “Привозі” креветки. До святкового параду залишається три години. Тож спокійно можна прогулятися містом, а зараз – трішки поніжитися на сонечку, яке нарешті згадало про свої квітневі обов’язки – гріти нас.

14:00. Прогулянка Приморським бульваром, фотосесія на тлі порту і невеличкий студентський бенкетик в піцерії остаточно переконують нас, що життя – прекрасне. Дорогою на парад випадково зустрічаємо знайомих з КПІ. Наші – скрізь! І це приємно.

16:00. Святковий парад майже годину калейдоскопом яскравих костюмів миготів перед очима величезної кількості глядачів, які розтягнулися вздовж усієї Дерибасівської (речення таке ж довге, як і вулиця). Одесити запропонували гостям варіанти різноманітних свят на кожен день з відповідними плакатами-коментарями. Тут і “День безкоштовного лікування” на кареті швидкої допомоги у вигляді черепахи, і “День тещі” з зятями у фартушках і з качалками в руках, і “День стукачів” (барабанщиків), і “Річниця чоловіка у відрядженні”… Переказувати це фантастичне дійство неможливо. Це потрібно побачити!!!

17:00. Ноги вже трохи гудуть, але ми продовжуємо свою прогулянку. Скрізь лунає музика і сміх, проводяться конкурси, стріляють хлопавки…

Людською хвилею нас виносить на Французький бульвар, який зустрічає гостей… дощем. Мабуть, Одеса вирішила показати нам одразу все, на що здатний мінливий морський клімат. Застрибнувши в маршрутку, їдемо в бік моря. З’ясувалося, що “пробки” в Одесі такі ж довгі, як і в Києві, зате вулички вдвічі вужчі. Йдемо пішки.

18:00. Спускаємося до елітного району міста над морем – тут “одеські буржуї” побудували собі “скромно-елітні” палацики.

Ось воно – море! Та до нього ще треба дійти, і ми знову вирішуємо їхати, тепер вже канатною дорогою (ціна квитка така ж “буржуйська”, як і “палацики” навколо).

19:00. Сидимо на березі моря. Відпочиваємо й насолоджуємося першоквітневим вечором. Потомлені, але задоволені. Водичка ще холодна, і ми вирішуємо не відкривати купальний сезон, хоча спроби у декого були…

20:00. Майже півдоби на ногах. Святковий марафон триває. Але ніхто не здається. Ми ж капеішники! Вулиці гудуть і живуть нічним одеським життям. За день вже призвичаїлись до мови одеситів яку так само важко описати, як і парад.

21:00. До від’їзду залишається година, а ми ще й досі не були на “Потьомкінських сходах”. За третім разом (приїжджих у місті ще не поменшало) вдається протиснутись до фунікулеру. Вже темно; вечірній бульвар зустрічає нас тисячами різнокольорових ліхтариків на деревах. Краса! “Такі да!”

192 сходинки вниз долаємо на останньому подиху.

22:00. Напівживі від втоми, з величезною кількістю фотографій і вражень відбуваємо додому. До зустрічі, Одесо! З тобою було весело!

P.S. Думаю, студенти Інституту туризму ще довго пригадуватимуть безсонну дорогу додому. І це була зовсім не помста (ну що ви!), а зустріч 2 квітня – прекрасного приводу для студентів КПІ відсвяткувати день… наприклад, студентського ЩАСТЯ!

Apr 13, 2007 || Автор: Майя Заховайко

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій