Ви є тут

Бібліотека КПІ – люди і книги


Кампус КПІ, бібліотека, зал

Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек поговоримо про тих, хто в різні роки очолював бібліотеку КПІ. Поговоримо про директорів бібліотеки.

Уявіть собі 1898 рік. 31 січня підписано Указ про відкриття КПІ. 4–15 березня розглянуто проекти корпусів КПІ; 8 червня – Положення про КПІ. Ще немає фізичних, хімічних та інших приладів, матеріалів і обладнання в необхідній кількості для навчання; немає жодної книги.

30 серпня 1898 року відбулися урочисті закладини головного корпусу, а 31 серпня сталася велика подія – відкриття Київського політехнічного інституту, який розпочав роботу в орендованому приміщенні комерційного училища.

Бібліотека виникла одночасно з інститутом.

Першим директором бібліотеки (тоді він називався бібліотекарем) був Микола Федотович Біляшівський – український археолог, мистецтвознавець і етнограф, пізніше – академік АН України. З коштів інституту було виділено 3 тисячі карбованців і придбано 556 назв книг і 17 – журналів.

У перший рік бібліотека обслуговувала 360 читачів. Біляшівський працював з неписьменним помічником. І за декілька років своєї праці чимало зробив для бібліотеки: засновано журнальний відділ, складено абетковий каталог, упорядковано “Статут бібліотеки”, складено алфавітний каталог і схему систематичного каталогу, започатковано відносини із закордонними книжковими фірмами.

У перші роки фонд зростав у середньому на 1 тисячу назв. Книги закуповували, а, крім того, бібліотека отримувала в подарунок книги від окремих осіб та установ. Такі книги складали половину від одержаних бібліотекою книг. У поповненні фондів бібліотеки брали участь департаменти хліборобства, лісного, торгу і мануфактур та ін. В.Л. Кирпичов – перший ректор КПІ – у 1902 р. передав бібліотеці свої книги, які й нині зберігаються в її фондах під №№ 9551-9850. Вдова професора М.І. Коновалова подарувала 912 книжок з хімії. Цінні внески зробили О.О. Радциг, К.Г. Шиндлер, І.Д. Жуков і багато інших.

У квітні 1902 р. М.Ф.Біляшівського на посту директора бібліотеки змінив Микола Семенович Сафронієв. Він доклав багато зусиль для розвитку бібліотеки. У 1908 р. він відвідав Лейпциг, Берлін, Мюнхен і Відень, де ознайомився з роботою університетських, громадських та державних бібліотек, а також вирішив питання книгообміну і купівлі книг у Німеччині. 1910 року М.С. Сафронієв був відряджний інститутом до Брюсселя на Всесвітній конгрес бібліотекарів і архівістів, наступного року – до С.-Петербурга на 1-й Всеросійський з’їзд бібліотекарів.

У 1917 р. фонд бібліотеки складав 50000 примірників.

У 1938 р. бібліотека обслуговувала 5200 читачів, фонд складав 310000 примірників, книговидача – 882640 примірників.

Значної шкоди фондам бібліотеки завдано під час фашистської окупації Києва. Більшу частину цінних фондів вивезено до Німеччини, частину знищено. Для збереження фондів багато зусиль доклав Лука Григорович Папіровий. У КПІ він працював з 1914 р. З 1927 р. – бібліотекар, а з 1930 – завідуючий бібліотекою.

1944 року, після визволення Києва, працівники бібліотеки розпочали роботу з відновлення фондів. Робота ця тривала кілька років, і на 1 січня 1947 р. фонди бібліотеки складали 250 тисяч друкованих одиниць, книговидача 702534 примірники.

З 1949 по 1955 рр. директором був Порошин Володимир Васильович. І за роботи кожного директора і співробітників бібліотеки набагато зростала і книговидача. У 1951 р., наприклад, вона складала 915305 примірників.

У повоєнні роки разом з інститутом зростала і його бібліотека. Протягом 20 років колектив очолював Павло Петрович Павлов. Під час Великої Вітчизняної війни Павлов воював на Ленінградському і Калінінському фронтах. Нагороджений медалями “За отвагу”, “За оборону Москвы”, “За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.”.

Після війни його послужний список – викладач Артилерійського училища самохідної артилерії м. Києва, командир самохідного окремого дивізіону Прикарпатського військового округу, викладач у середній школі, начальник навчальної частини військової кафедри в КПІ.

А з 1947 по 1949 і з 1955 по 1967 рр. – директор бібліотеки КПІ.

У 1967 бібліотека обслуговувала 27000 читачів, фонд складав 1398400 примірників, книговидача – 1565 тис.

Новий етап розвитку бібліотеки – це спорудження для неї нового приміщення. Ректор КПІ проф. Г.І.Денисенко назвав бібліотеку “розумом інституту”.

До складу групи, що готувала технічне завдання, були запрошені працівники бібліотеки на чолі з її директором Луїзою Василівною Вороною, яка очолювала бібліотеку з 1967 по 1991 р.

Луїза Василівна пройшла шлях від бібліотекаря до директора. Вона нагороджена медалями “За доблестный труд в ознаменование 100-летия со дня рождения В.И.Ленина”, “За трудовую доблесть”, почесними знаками Міністерства вищої освіти НДР і Вроцлавського політехнічного інституту. Обиралась депутатом трьох скликань Жовтневої районної ради народних депутатів м. Києва.

1 вересня 1980 р. вона прийняла перших читачів у новому чудовому корпусі – площею 14869 кв. м із 15 читальними залами на 1500 місць і книгосховищами на 2,5 млн томів. Бібліотека перетворилася з простого підрозділу на центр науково-технічної інформації інституту.

У 1991 р. фонд бібліотеки становив 2188163 примірники, читачів – 41105 осіб, книговидача – 219045 примірників.

Директор НТБ НТУУ “КПІ” – Василь Герасимович Дригайло – відомий в Україні та за її межами талановитий організатор бібліотечної справи, висококваліфікований фахівець, знавець основ управління бібліотекою.

Він брав участь у сесії ІФЛА (Москва), Надзвичайному з’їзді бібліотекарів (Київ), Всеукраїнській науковій конференції “Бібліотека і бібліотечна професія в умовах інформатизації”, Міжнародному книжковому ярмарку (Німеччина), Міжнародній конференції “Бібліотека в демократичному суспільстві” (КДІК), конгресах Республіки Білорусь, Болгарії, Німеччини, Швеції, Норвегії тощо. Як керівник проектів “Сучасну наукову літературу – сучасному студентові і викладачеві” та “Бібліотека майбутнього – це бібліотека нових технологій” одержав гранти від Міжнародного фонду “Відродження” на придбання книг і новітнє обладнання. Василь Герасимович налагодив контакти з книговидавничими і книготорговельними фірмами “Шпрінгер”, “Мартінес Нойгофф”, “Факсон”, “Давсон”. Його прізвище занесено до довідника “Who is who in the World”.

Здійснюється міжнародний книгообмін з 25 бібліотеками зарубіжних країн.

У 1996 р. введено першу чергу комп’ютерної мережі з виходом в Інтернет на базі інформаційно-обчислювального центру VAX 4000-200 фірми “Digital” і програми “ALIPH” фірми “Ex Libris”.

В.Г.Дригайло нагороджений медалями “В память 1500-летия Киева”, “Ветеран труда” та нагрудним знаком “Победитель соцсоревнования”, почесною відзнакою “Золота відзнака Гонорова” Головної технічної організації Польщі за розвиток зв’язків з бібліотеками польських технічних вузів.

Йому присвоєні почесні звання “Заслужений працівник культури України”, “Відмінник освіти України”.

Таким чином, завдяки роботі талановитих фахівців, організаторів і керівників бібліотека продовжує залишатись основною інформаційною базою, що забезпечує навчальний процес в університеті.

І більш як за 100 років, пройшовши нелегкий шлях свого розвитку, вона стала на рівень кращих університетських бібліотек Європи.

Sep 27, 2007 || Автор: Л.Л.Гандюхіна, провідний бібліотекар

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій