Педагогічний колектив КПІ вперше в країні започаткував конкурсний порядок призначення професорів кафедр виключно з осіб, які мають учений ступінь. Це був найдоцільніший метод комплектування кафедр висококваліфікованими фахівцями [2, с. 469]. Призначалися ординарні й екстраординарні професори.
Перші мали ступінь доктора (оплата 3 тис. крб. на рік), другі — ступінь магістра (оплата 2 тис. крб. на рік). Для викладання окремих предметів (за браком професури) викладачі відбиралися за конкурсом з осіб, які одержали звання ад'юнкта інституту. Для його одержання необхідно було закінчити університет чи вищий технічний навчальний заклад і витримати конкурс на відповідному відділенні.
Претендент мав прочитати пробну лекцію, представити і публічно захистити наукову працю з обраного фаху. Тим, хто виконував ці вимоги, присвоювалося звання ад'юнкта інституту і надавалося право на заміщення вакантної посади по кафедрі за відповідним фахом. Для викладання деяких предметів запрошували також викладачів, лаборантів, керівників практичних занять і вправ, які мали вищу освіту.
Професор В.Л. Кирпичов — досвідчений організатор вищої школи — уміло добирав професорсько-викладацькі кадри. Для роботи в інституті він запросив багатьох відомих вчених Києва, Москви, Петербурга, Казані, Харкова. Серед них визначні фахівці у галузі теоретичної механіки О.П. Котельников і О.М. Динник, математики В.П. Єрмаков і Б.Я. Букреєв, один з основоположників теорії різання металів К.О. Зворикін, геолог-мінералог О.В. Нечаєв, відомий вчений, металург В.П. Іжевський, теплотехнік О.О. Радціг, видатний фахівець мостобудування Є.О. Патон, обдаровані хіміки М.І. Коновалов і Л.В. Писаржевський, академік архітектури О.В. Кобелєв, художник М.К. Пимоненко. Пізніше на викладацьку роботу в інститут були запрошені всесвітньовідомі вчені механіки С.П. Тимошенко, К.К. Симінський, С.В. Серенсен та ін.
У день святкування п'ятнадцятирічного ювілею КПІ В.Л. Кирпичов зауважив:
«Особливим щастям для інституту, особливою вдачею, яка визначила його блискучий розвиток, була сама можливість залучити до складу його професорів видатних учених різних спеціальностей, їм найбільше зобов'язаний інститут своїм початковим облаштуванням і подальшим розвитком.
Для чотирьох відділень інституту виявилось необхідним заснування великої кількості лабораторій, дослідних станцій, кабінетів, музеїв, майстерень і організація в них для студентів практичних занять, які є душею викладання у вищому технічному навчальному закладі.
Професори математичних наук, не обмежуючись читанням лекцій, запровадили велику кількість вправ, що надало можливість студентам працювати самостійно над розв'язанням практичних задач. Професори інженерних наук влаштували в залах для креслення численні вправи, роботи по конструюванню, по складанню проектів машин, мостів, різних споруд...
Усе це є наслідком тієї щасливої хвилі, яка принесла до інституту чудових учених, фахівців, які віддали закладові всі свої сили і вклали в нього зерно науки, що дало буйні сходи і багатий ужинок» [1, с. 36].
Серед видатних викладачів насамперед слід назвати проф. В.Л. Кирпичова, першого директора інституту і завідуючого кафедрою опору матеріалів. В організації педагогічного процесу він дотримувався прогресивних принципів, що полягали у поєднанні теоретичного навчання з лабораторними заняттями в майстернях і виробничою практикою на підприємствах [2, с. 390]. В. Л. Кирпичов мав рідкісний педагогічний талант. Його лекції відзначалися простотою і переконливістю, що досягалося не шляхом спрощення складних питань, а завдяки чіткому визначенню головних і характерних моментів. Усе почуте надовго відкарбовувалося у пам'яті слухачів.
До кожної лекції професор В.Л. Кирпичов ретельно готувався. Постійно виявляючи інтерес до найновіших науково-технічних досягнень, він використовував здобуті знання у своїх лекціях, провадив наукові експерименти, домагався глибокого розуміння студентами суті поданої ним проблеми. Його лекції приваблювали величезну кількість слухачів різних курсів і факультетів. Часто велика фізична аудиторія не могла вмістити всіх бажаючих [14, с. 133]. В.Л. Кирпичов був прихильником активної творчої роботи студентів, залучав їх до науково-дослідницької праці. В організованій ним зразковій механічній лабораторії з випробування різноманітних конструкційних матеріалів професор влаштував захоплюючі практичні заняття, що сприяли розвитку творчого мислення студентів, їхньому зацікавленню дослідницькою роботою [2, с. 385]. Широка ерудиція, багатющий педагогічний досвід ученого дали йому змогу читати лекції з найрізноманітнішої тематики в галузі математики і механіки — теоретичної і прикладної механіки, теорії регуляторів, урівноважування машин, вивчення напруг оптичним методом, графічного розв'язання рівнянь, теорії еліптичних функцій, варіаційного числення — це далеко не повний перелік курсів, прочитаних В.Л. Кирпичовим у Київському політехнічному інституті.
Результатом наукових досліджень вченого стало понад 40 наукових праць з різних питань технічних наук. Праці В.Л. Кирпичова мали великий вплив на розвиток вітчизняної науки і техніки, сприяли прогресивним зрушенням у машинобудуванні. Серед них уперше виданий у Росії систематизований курс «Деталі машин», надрукований 1898 р. курс «Опір матеріалів», що тривалий час залишався кращим підручником з цього предмету, навчальні посібники «Лекції з механіки» та «Основи графічної статики», якими користувалися студенти усіх технічних вузів [15, с. ПО]. Ці та інші навчальні посібники професора В.Л. Кирпичова багато разів перевидавались.
Із заснованої В.Л. Кирпичовим школи будівельної механіки споруд і машин вийшла ціла плеяда блискучих учених — К.К. Симінський, О.М. Динник, С.В. Серенсен, М.В. Корноухов, М.М. Афанасьєв та ін. Своєю працею він утверджував пріоритет вітчизняних учених і новаторів, примножував досягнення науки і техніки, сприяв їхньому впровадженню у життя [16, с. 5].
Постійно піклуючись про розвиток вітчизняного машинобудування, В.Л. Кирпичов у доборі педагогічних кадрів особливу увагу приділяв фахівцям-машинобудівникам. Так, на посаду професора і декана механічного факультету він запросив професора ХТІ, інженера-технолога, основоположника науки різання металів К.О. Зворикіна.
У листі до департаменту торгівлі і мануфактур В.Л. Кирпичов дав йому таку характеристику: «Професор К.О. Зворикін — автор численних праць у галузі машинобудування. Найбільш капітальною з них є широке експериментальне і теоретичне дослідження зусиль і роботи при зніманні стружок, за яке автор удостоївся премії Російського технічного товариства. Зворикін — талановитий конструктор-митець, який вміє керувати проектуванням машин так, що розвиває у студентів конструкторські здібності і навчає їх самостійному проектуванню, а не простому лише копіюванню існуючих зразків. Ці якості проф. Зворикіна вищою мірою важливі для цілей механічного відділення інституту, яке, маючи на меті розвиток машинобудування на нашій батьківщині, повинно готувати самостійних конструкторів, творців нових типів машин, оскільки при виключному наслідуванні іноземним зразкам російське машинобудування неспроможне конкурувати із закордонними заводами» [ 17, с. 1]. Як бачимо, при доборі педагогічних кадрів основна увага приділялась науковій діяльності, педагогічній майстерності, організаторським здібностям, умінню спілкуватися із студентами. К.О. Зворикін працював в інституті 30 років, читав куру механічної технології, тривалий час очолював механічний факультет. В обладнаних за його ініціативою першокласних механічних майстернях студенти мали практику з технології обробки металів.
Першим завідуючим кафедрою вищої математики був професор, член-кореспондент Російської академії наук В.П. Єрмаков — один з визначних російських математиків і механіків. Він збагатив науку оригінальними дослідженнями у галузі рядів, варіаційного числення, математичного аналізу і теоретичної механіки, багато зробив для популяризації математичних знань, розвитку вітчизняної математичної культури. Разом з іншими вченими він 1890 році брав участь у створенні Київського фізико-математичного товариства — великого математичного центру країни. В. П. Єрмаков організував видання часопису «Вісник дослідної фізики і елементарної математики», який користувався великою популярністю, особліро серед викладачів. Вчений зі світовим ім'ям, він деякий час очолював товариство математиків [15, с.119]. З 1898 до 922 р. В.П. Єрмаков викладав вищу математику, вищу алгебру, аналітичну геометрію, диференціальне та інтегральне числення і вперше запровадив практичні заняття з цих предметів. Його лекції відзначалися теоретичною глибиною, граничною чіткістю, жвавістю і простотою викладу. Цими ж достоїнствами відзначалися і його підручники з математики та механіки [18, с. 27]. Він вважав, що у навчальних курсах слід уникати ускладнень, щоб зацікавити початківця, а не відлякувати його. Тонкощі математики необхідні тільки математикам-фахівцям. До кінця свого життя вчений залишався на трудовому посту, віддаючи всі свої сили вихованню інженерних кадрів.
Протягом 1906—1928 рр. теоретичну механіку в інституті викладав проф. М.Б. Делоне, учень М.Є. Жуковского, один із засновників вітчизняного планеризму. Під його керівництвом в інституті спочатку було створено авіаційний гурток, а на його базі пізніше — механічний факультет. Згодом факультет переріс у самостійний інститут. М. Б. Делоне створив ґрунтовні праці з динаміки твердого тіла, теорії співудару твердих тіл, а також теорії механізмів. У 1908—1909 рр. він збудував декілька планерів-біпланів, на яких здійснювалися польоти [16, с. 6]. Вчений написав підручники з теоретичної механіки, що свого часу відіграли велику роль у підготовці висококваліфікованих технічних кадрів для країни.
Ім'я О.П. Котельникова — фахівця у галузі теорії гвинтів і теорії векторів — широко відоме в нашій країні і за кордоном. Запрошений 1899 р. до КПІ, він протягом 1899—1903 та 1914— 1924 рр. читав лекції з теоретичної механіки [19, с. 240]. Для поглибленого вивчення курсу написав оригінальні підручники «Механіка» і «Аналітична механіка», обладнав навчальний кабінет теоретичної механіки. За великі заслуги у справі розвитку вітчизняної науки і підготовки інженерних кадрів 1934 р. О.П. Котельникову присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки і техніки УСРР [15, с. 203].
За рекомендацією М.Є. Жуковського на кафедрі прикладної механіки розпочав педагогічну діяльність випускник Петербурзького університету Д.П. Рузський. 1901 р. він захистив дисертацію (перший захист у КПІ) на звання ад'юнкт-професора. З 1898 до 1911 р. читав лекції з прикладної механіки, деталей машин і гідравліки, на механічному факультеті керував проектуванням гідравлічних двигунів і спеціальних насосних станцій, проводив практичні заняття з курсу турбін. Його курс лекцій, уперше опублікований у 1899—1900 рр., неодноразово перевидавався. Упродовж двох років проф. Д.П. Рузський був деканом інженерно-будівельного відділення [10, с. 283].
З часу заснування інституту і до 1911 р. працював викладачем термодинаміки і курсу теплових двигунів основоположник паротурбінобудування в нашій країні проф. О.О. Радціг. 1905 р. він захистив докторську дисертацію «Математична теорія обміну тепла в циліндрах парових машин». Це була перша вітчизняна праця з термодинаміки. Тоді ж О.О. Радціг написав декілька підручників із термодинаміки.
На інженерно-будівельному і механічному відділеннях інституту з перших років його існування працювали проф. Ю.В. Ломоносов — видатний фахівець у галузі паровозобудування, один із засновників тепловозобудування — та Г.Д. Дубілер — визначний фахівець у галузі шляхового будівництва і теорії електротранспорту.
Протягом 25 років кафедрою мостобудування керував талановитий вітчизняний учений та інженер проф. Є.О. Патон. Він автор понад 70 праць, у тому числі багатьох підручників і навчальних посібників з теорії і практики мостобудування. Блискучий зразок мостобудування — унікальний суцільнозварний міст у Києві, збудований 1952 р., що названий його іменем. Довжина цього мосту 1,5 км, вага 10 тис. т. Є.О. Патон був визначним фахівцем у галузі електрозварювання, організатором електрозварювальної спеціальності в КПІ, а також творцем і керівником науково-дослідного Інституту електрозварювання АН УРСР, нині його імені. Створені під керівництвом Є. О. Патона електрозварювальні апарати не мали аналогів у світовій практиці. За видатні наукові заслуги і плідну педагогічну діяльність він був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці й Державної премії [16, с. 7].
Викладачем креслення 1898 р. розпочав свою роботу в інституті Я.М. Маркович — визначний фахівець у галузі обробки металів тиском. Його перу належать вагомі праці з питань розрахунків парових і пневматичних молотів. Пізніше він організував кафедру обробки металів тиском, читав курс лекцій, провадив практичні заняття з цієї дисципліни, керував проектуванням деталей машин і піднімальних механізмів [20, с. 24].
У 1906—1911 і 1918—1919 рр. в інституті працював учений із світовим ім'ям, блискучий фахівець з теорії пружності і опору матеріалів академік УАН (з 1918 р.) С.П. Тимошенко. Деякий час він очолював кафедру опору матеріалів, працював деканом механічного факультету. На механічному та інженерно-будівельному факультетах читав курси лекцій з опору матеріалів, графічної статики, теорії пружності малих коливань. Його лекції були настільки популярні, що їх опублікували, і студенти користувалися ними, як підручниками, багато разів їх перевидавали і перекладали багатьма іноземними мовами за кордоном. С.П. Тимошенко вважав, що для оволодіння предметом курсу самих лекцій не досить, необхідно практичне застосування теорії, тому теоретичні заняття він поєднував із практичними. Ним підготовлено багато цікавих задач практичного характеру, які розв'язувалися студентами на заняттях. Пізніше вони лягли в основу навчального посібника «Збірник задач з опору матеріалів», який був широко розповсюджений у нашій країні і за кордоном. По-новому було організовано роботу студентів і в лабораторії. Заняття в лабораторії проводилися паралельно з читанням курсу лекцій, і студенти перевіряли теоретичні положення лекцій, вивчали механічні якості різних будівельних матеріалів на практиці. С.П. Тимошенко постійно піклувався про вдосконалення лабораторії, її устаткування. За його участю студенти сконструювали і виготовили багато нових приладів і пристосувань. За роки роботи в інституті (1906—1911) С.П. Тимошенко підніс викладання теорії опору матеріалів до високого рівня досконалості. Під його керівництвом студенти урьох випусків одержали блискучі знання з цієї дисципліни. Він виховав багатьох молодих учених, які пізніше працювали в КПІ та інших вищих технічних навчальних закладах. Наукові праці С. П. Тимошенка, згідно з оцінкою ради механічного факультету [ 10, с.272], сталиїзначним внеском у вітчизняну і світову науку.
1920 р. С.П. Тимошенко виїхав за кордон, в Югославію, а 1922 р.— у США, де спершу працював інженерому дослідному інституті компанії Вестингауза, а потім професором Мічиганського університету. З 1936 р. він завідував кафедрою механіки Станфордського університету, створена ним школа піднесла цю галузь науки до найвищих у світі рубежів. У 1958 і 1967 рр. проф. С. П. Тимошенко побував у Радянському Союзі і обидва рази відвідав КПІ, знайомився з його роботою, зустрічався з його колективом.
Численні монографії, блискучі підручники, збірники праць з опору матеріалів, з історії науки, і зокрема механіки, величезна кількість статей — такий внесок у науку одного з видатних механіків світу С.П. Тимошенка.
З 1908 р. на кафедрі механічної технології (відділ загальної технології металів і ливарної справи) працював проф. М. О. Воропаєв. Він читав лекції з питань механічних властивостей металів, металографії, ливарної справи. Проф. М. О. Воропаєв — вчений у галузі втоми і міцності матеріалів. Розроблені ним методи дослідження втоми чавуну на десятиріччя випередили аналогічні дослідження за кордоном і не втратили й сьогодні свого значення.
Професор К.К. Симінський — один з випускників інституту 1907 р.— 25 років працював на кафедрі опору матеріалів, читав лекції з цього курсу, а також з графічної статики, керував практикою студентів. Перу К.К. Симінського належать підручники і навчальні посібники з будівельної механіки. Він першим приступив до вивчення проблем втоми й міцності сталей, просторових ферм для мостів, створив низку приладів для випробування мостів і гратчатих конструкцій, розробив теорію міцності граніту. Праці К.К. Симінського з питань будівельної механіки, особливо розрахунків просторових систем, не втратили свого значення і тепер. 1925 р. його було обрано дійсним членом ВУАН. К. К. Симінський виховав плеяду блискучих учених, які своїми працями з основних питань статичної і динамічної міцності машин і споруд висунули вітчизняну науку на передові позиції у світі. У 1920—1921 рр. К. К. Симінський займав посаду декана інженерно-будівельного факультету, а в 1924 - 1926 рр. був проректором КПІ по навчальній частині.
З іменем проф. М.А. Артем'єва - видатного фахівця з електричних машин та приладів — пов'язано викладання в інституті курсу з електротехніки. За проектами М.А. Артем'єра в Києві 1890 р. споруджено центральну електростанцію і прокладено міську електромережу. За його ініціативою у 1905—1906 рр. в КПІ створено товариство повітроплавання.
Лекції з архітектурного креслення і архітектурного проектування з 1899 р. читав відомий архітектор проф. О.В. Кобелєв, під керівництвом якого споруджувалися корпуси КПІ, а також вокзали станцій Казатин, Сарни, будинок педінституту, центрального телеграфу у Києві.
Малювання в інституті викладав відомий український художник М.К. Пимоненко.
Плеяда блискучих вчених працювала на хімічному факультеті. Серед них перший декан факультету проф. М.І. Коновалов, за безпосередньою участю якого розроблено навчальні плани і підготовлено програми з усіх дисциплін, що викладалися на факультеті. Лабораторії відділення було оснащено першокласним вітчизняним і зарубіжним обладнанням, з кожним роком вони поповнювалися новими приладами і апаратурою. На думку фахівців, хімічні лабораторії КПІ на той час були кращими у Росії [21, с. 79].
У 1898—1906 рр. проф. М.І. Коновалов читав курс неорганічної хімії, проводив заняття з загальної хімії, здійснював керівництво дипломними роботами. Кожна його лекція — взірець педагогічної майстерності. З граничною ясністю викладав він наукові істини, найскладніші теоретичні проблеми. М.І. Коновалов постійно залучав до наукової роботи студентську молодь, передавав їй свій досвід [21, с. 144]. Професор С.М. Реформатський, який довгі роки (1898—1904) працював поряд з М.І. Коноваловим, підкреслював, що «багато праць М.І. Коновалова створювалися за участю його учнів, вміння залучати яких у Михайла Івановича було вражаючим» [22, с. 68]. Проф. М.І. Коновалов завжди підтримував ініціативу студентів. У лабораторії проф. М.І. Коновалова з часом склалася унікальна колекція із більш ніж 400 зразків хімічних речовин, синтезованих студентами [21, с. 73].
Основні (наукові дослідження М.І. Коновалова присвячені вивченню органічних сполук. Він відкрив нітруючі дії азотної кислоти на граничні вуглеводи (реакція Коновалова), розробив методи отримання оксидів, спиртів, альдегідів, кетонів, визначив будову вуглеводів, розробив і методи виділення та очищення різних нафтенів [23, с. 252]. У 1902—1904 рр. М.І. Коновалов був директором інституту. Вагомий внесок в організацію і становлення навчального процесу в інституті зробив проф. В.Г. Шапошников — відомий вчений у галузі технології Двоволокнистих речовин і хімії барвників. У період організації відділення він брав активну участь у складанні навчальних планів і програм, утворенні і обладнанні лабораторій, організації лекційної роботи і практичних занять. В інституті він працював від дня його заснування до 1922 р. З 1922 р. В.Г. Шапошников — дійсний член ВУАН, організатор і перший директор Інституту органічної хімії і технології Академії наук УРСР [10, с. 109].
Видатний учений-хімік, продовжувач школи Д.І. Менделєєва в Україні Л.В. Писаржевський на хімічному відділенні почав працювати з 1906 р. Він першим приступив до фундаментальних розробок у галузі електронної хімії і зробив ряд вагомих відкриттів, зокрема заклав основи електронної теорії окислювально-відновлювальних процесів, розробив електронну теорію каталізу тощо. На хімічному відділенні він тривалий час читав курс неорганічної хімії і вступ до курсу аналітичної хімії. У підручнику «Вступ до хімії» Л.В. Писаржевський вперше висвітлив матеріал з позиції електронної теорії структури атомів і молекул [23, с. 395]. 1925 р. Л.В. Писаржевського обрали академіком ВУАН, а 1930 р.— академіком АН СРСР.
Проф. В.О. Плотников працював на кафедрі фізичної хімії з 1899 до 1941 р. Читав курс фізичної хімії і термодинаміки, проводив заняття у фізико-хімічній лабораторії, керував дипломними роботами [2, с. 110]. З 1911 до 1941 р. завідував кафедрою фізичної хімії, у 1920—1921 рр. був деканом хімічного факультету, а в 1921 — 1924 рр.— проректором з навчальної роботи. 1920 р. В.О. Плотникова обрали академіком УАН, а 1931 р.— членом-кореспондентом АН СРСР. Цього ж року його призначено директором Інституту хімії ВУАН [23, с. 397].
Професори В.О. Плотников і В.Ф. Тимофєєв були відомими вченими у галузі дослідження неводних розчинів, уперше одержали металічний алюміній електролізом неводних розчинів при звичайній температурі, що значно збагатило сучасну фізико-хімію та електрохімію. Організатором кафедри органічної хімії і її першим завідуючим був талановитий педагог, відомий учений, засновник Київської школи хіміко-органіків проф. С.М. Реформатський. Він читав курс лекцій з органічної хімії та якісного аналізу, які увійшли до його підручника «Початковий курс органічної хімії», що з 1893 до 1930 р. перевидавався 17 разів [16, с. 9].
Проф. М.М. Тіхвінський на кафедрі хімічної технології працював у 1898—1911 рр. Читав загальний і спеціальний/курси органічної технології, керував дипломними роботами і/спеціальним проектуванням, проводив заняття в лабораторії органкної хімії. Як людина чесна і справедлива, він 1911 р. на знак протесту проти звільнення царською владою трьох прогресивних деканів залишив викладацьку роботу в інституті.
1902 р. у складі хімічного відділення було створено кафедру металургійного виробництва, яку очолив відомий учений проф. В.П. Іжевський. У підготовці інженерів-металургів він висунув на перший план вивчення теорії металургійних процесів. Розроблений В.П. Іжевським атомно-молекулярний метод розрахунку доменного процесу дістав загальне визнання і донині широко застосовується на практиці. Уперше в світі ним створено електроплавильні обертові печі. Проф. В.П. Іжевський за роки праці у КПІ (1899—1926) виховав багатьох учених та інженерів-металургів, таких як академік І.П. Бардін, член-кореспондент АН УРСР Ю.В. Васильєв, професор М.П. Чижевський та ін. [16, с. 101.]
Видатний учений-металург проф. М.П. Чижевський, який працював у інституті з 1902 до 1903 р., розробив метод азотизації заліза задовго до появи цього методу за кордоном.
Професор В.Ю. Васильєв викладав у КПІ 40 років. Ще 1912 р. він розробив оригінальний «мокрий» засіб добування нікелю з руди, а 1914 р. отримав нікелевий чавун, розробив теорію плавлення його із застосуванням так званих стійких шлаків, що дало можливість збільшити продуктивність доменних печей на 10—15 %, а витрати коксу зменшити на 7—16 % [16, с. 10].
Першим деканом агрономічного відділення став один із корифеїв зоотехнічної науки проф. М.П. Чирвінський. Від часу заснування інституту він завідував кафедрою зоотехніки, а 1905 р., після відновлення автономії вузів, став першим виборним директором інституту. На згаданому відділенні працювали такі визначні вчені, як професори Є.П. Вотчал, П.Р. Сльозкін, К.Г. Шиндлер та ін.
Проф. Є.П. Вотчал, учень К.А. Тімірязєва, 30 років очолював кафедру ботаніки, створив при ній першокласну науково-дослідну лабораторію. Талановитий учений ботанік-фізіолог він був засновником такої галузі науки, як фізіологія сільськогосподарських рослин і української школи ботаніків-фізіологів. Упродовж багатьох років Є.П. Вотчал читав лекції з анатомії і фізіології рослин, мікробіології і загальної ботаніки, керував практичними заняттями з мікробіології, анатомії рослин і мікроскопічної ботаніки [24, с. 191].
Кафедрою рослинництва тривалий час керував видатний фахівець у цій галузі проф. П.Р. Сльозкін, який працював над проблемами родючості грунтів, систем удобрення полів, агрохімії зернових культур. Для студентів агрономічного відділення він читав курс лекцій із загального землеробства.
1899 р. за пропозицією В.Л. Кирпичова рада інституту винесла ухвалу про запровадження на механічному і агрономічному відділеннях курсу проектування, конструкції та експлуатації сільськогосподарських машин. Для його читання запросили молодого інженера-механіка К.Г. Шиндлера, який мав досвід конструювання й використання сільськогосподарської техніки і більше двох років стажувався за кордоном. Тривалий час він завідував Київською станцією випробування землеробських машин і знарядь. Школа проф. К.Г. Шиндлера стала провідною у підготовці кадрів для сільськогосподарського машинобудування. Проф. К.Г. Шиндлер у 1910—1911 рр. був деканом агрономічного і механічного відділень (10, с 284].
Творча праця талановитих вчених, наявність необхідної матеріальної бази сприяли розвитку науки, дослідницької роботи, становленню наукових шкіл. В інституті сформувалися, зокрема, школи механіків і математиків на механічному факультеті: наукова школа В.Л. Кирпичова з теорії міцності; С.П. Шейнберга, Г.Й. Сухомела з гідравліки; О.П. Котельникова з теорії гвинтів; М.Б. Делоне з авіабудування; С.П. Тимошенка і О.М. Динника з опору матеріалів; К.К. Симінського з теорії втомленості і міцності матеріалів; К.Г. Шиндлера з сільськогосподарського машинобудування; Є.О. Патона, Ю.В. Ломоносова, Г.Д. Дубеліра з мостобудування і шляхів сполучення; В.П. Іжевського з металургії, Г.Г. Де-Метца, О.Г. Гольдмана, В.П. Динника з фізики; В.О. Плотникова, В.Ф. Тимофєєва з електрохімії і неводних розчинів; В.Г. Шапошникова з технології волокнистих речовин; М.А. Артем'єва, А.А. Соколова з основ електротехніки.
Отже КПІ вже з самого початку існування мав колектив висококваліфікованих педагогів, які забезпечували навчальний процес на належних науковому і навчально-методичному рівнях, і, як писала газета «Русские Відомосте», «цей інститут одразу посів відповідне і почесне місце серед російських вищих шкіл» [2, с. 383]. КПІ — перший політехнічний інститут, в якому функціонували декілька відділень (факультетів) і кадри готувалися не з однієї, а з кількох спеціальностей, що мало великі переваги. Як вказувалося в матеріалах «Комісії з питань про вищі технічні навчальні заклади», поєднання різних спеціальностей в одному навчальному закладі дає можливість спілкування між студентами і, що не менш важливо,— між викладачами, що повинно плідно впливати на викладання і навчання.