Ви є тут

Смогоржевський Олександр Степанович. До 115-річчя від дня народження


Фото. Смогоржевський Олександр Степанович

Видатний український математик, талановитий педагог Олександр Степанович Смогоржевський (1896–1969) працював у Київському політехнічному інституті з жовтня 1930 року і до кінця життя. Пройшов усі  педагогічні щаблі: асистент, доцент, професор, завідувач кафедри вищої математики, а пізніше – завідувач кафедри математичної фізики. Його наукові дослідження в галузі геометрії, зокрема, в теорії геометричних побудов на евклідовій та гіперболічній площинах, у розв’язанні складних конструктивних задач геометрії Лобачевського, конструктивних задач за допомогою обмежених засобів тощо  набули всесвітньовідомого визнання. Його книги  «Геометрические построения в плоскости Лобачевского», «Метод координат», «Линейка в геометрических построениях», «Основы геометрии» та деякі інші перекладено англійською, японською, болгарською, китайською, чеською мовами. Під  його талановитим керівництвом кафедра вищої математики КПІ виросла у могутній колектив фахівців.

Видатний математик і педагог

О.С.Смогоржевський почав працювати на посаді асистента кафедри вищої математики хіміко-технологічного інституту (одного з інститутів, які були утворені тоді на базі КПІ) з 1 жовтня 1930 р. На кафедру його запросив тодішній завідувач академік Всеукраїнської академії наук (ВУАН) Михайло Пилипович Кравчук.

Разом з М.П. Кравчуком О.С. Смогоржевський працював також в Інституті математики, в Київському державному університеті та ін. За сприяння М.П. Кравчука О.С. Смогоржевський у червні 1934 р. брав участь у роботі ІІ Всесоюзного математичного з’їзду в Ленінграді. Їхня перша спільна стаття вийшла ще в 1927 році. А в 1934 р. було видано 1-шу частину (407 стор.) посібника для студентів і самоосвіти «Вища математика», авторами якого були М.Кравчук, П.Касяненко, С.Кулик, В.Можар, О.Смогоржевський.

Перші наукові праці О.С. Смогоржевського належали до теорії ортогональних та унітарних перетворень. Потім, узагальнюючи відповідні результати академіка М.П.Кравчука, Олександр Степанович досліджував побудову систем ортонормальних поліномів, пов’язаних із деякими імовірнісними схемами.

На початку 40-х рр. минулого століття, під впливом праць Б.Я. Букреєва, Олександр Степанович спрямовує свої наукові інтереси на теорію геометричних побудов у геометріях Евкліда та Лобачевського. В 1939 р. виходить з друку його монографія «Елементи теорії трикутника», яка і сьогодні є довершеною та вичерпною працею за цією тематикою.

Працюючи в КПІ у передвоєнні роки, він одночасно завідував кафедрами математики в Гідромеліоративному та геометрії в Педагогічному інститутах. У 1940 р. О.С. Смогоржевський  разом з академіками М.М. Боголюбовим та Б.В.Гнєдeнко сприяв організації кафедри алгебри та геометрії у складі фізико-математичного факультету Чернівецького державного університету та обранні її наукового напрямку. З 1945 року кафедру очолив учень О.С.Смогоржевського М.Г.Бєляєв.

У роки Великої Вітчизняної війни Олександр Степанович працював у Середньоазіатському індустріальному інституті (м. Ташкент). Був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (1946 р.).

Після повернення з евакуації, у вересні 1944 р., Олександр Степанович захистив докторську дисертацію «Функції Гріна лінійних диференційних та квазідиференційних систем в області одного виміру» і був затверджений у вченому ступені доктора фізико-математичних наук. 2 грудня 1944 р. його було призначено на посаду завідувача кафедри вищої математики КПІ. У 1945–1950 рр. О.С. Смогоржевський був одночасно професором кафедри геометрії механіко-математичного факультету Київського державного університету, якою керував професор Б.Я. Букреєв.

Олександр Степанович читав курси: «Аналітична геометрія», «Математичний аналіз», «Теорія функцій комплексної змінної», «Теорія ймовірностей», «Тензорне числення» та ін.

«1946 рік. У навчальні аудиторії вперше прийшли зовсім різні студенти: і ті, хто пройшов шляхами війни, і зовсім юні, що тільки закінчили середню школу. Олександр Степанович усіх нас тепло привітав <…> Його лекції завжди вражали глибиною думки і яскравістю форми і були для нас серйозною школою», – згадували студенти повоєнних років Ф.П.Яремчук, Т.М. Бартновська та В.Г. Лозовик.

У другій половині 1940-х рр. О.С. Смогоржевський організував та очолив перший математичний семінар в КПІ, основною темою якого була неевклідова геометрія з акцентом на геометричних побудовах. У семінарах брали участь математики багатьох вузів України, а також Росії.

У повоєнний період виходять його книги: «Геометрические построения в плоскости Лобачевского» (1951 р.), «Метод координат» (1952 р.), «О геометрии Лобачевского» (1957 р.), підручник для університетів і педагогічних інститутів «Основи геометрії» (2-ге вид.,1954 р.), «Линейка в геометрических построениях» (1957 р.). О.С.Смогоржевський не тільки вперше розв’язав деякі складні конструктивні задачі геометрії Лобачевського, а й започаткував новий напрям – розв’язок конструктивних задач за допомогою обмежених засобів.

Його праці з геометрії (у співавторстві з О.С. Столовою) «Справочник по теории плоских кривых третього порядка» (1961 р.) и «О некоторых плоских алгебраических кривых» (1965 р.) стали фундаментальними посібниками для науковців.

«Книги Олександра Степановича, <…> є моїми настільними книгами; читаючи їх, я відчуваю живу розмову з автором», – відзначав проф. В.С. Мартиненко.

У 50-60-ті рр. О.С. Смогоржевський був визнаним головою київської школи геометрів. Він висвітлює свої досягнення в цій галузі на ІІІ Всесоюзному математичному з’їзді та на І Всесоюзній геометричній конференції.

«Курс аналітичної геометрії він читав дуже красиво, захоплено, – пише у своїх спогадах О.В. Забара, донька В.А. Зморовича. – Іспити приймав своєрідно, <…> і дозволяв до іспиту підготувати всі математичні викладення і користуватися ними. Ми повинні були лише розуміти і уміти пояснити. І завдання виявилося непростим...».

Під керівництвом Олександра Степановича кафедра математики, що складалась у 1944 р. із 7 осіб, виросла в могутній колектив спеціалістів, на базі якого в 1952 р. були створені дві кафедри: математичної фізики, яку він очолив, і вищої математики на чолі з проф. В.А.Зморовичем. Ці кафедри об’єднали понад півсотні математиків.

«Протягом десятків років я працював на кафедрі, яку очолював О.С. Смогоржевський, – згадував професор В.С.Мартиненко. – В колективі кафедри панувало психологічне поле доброзичливості, були справді високі вимоги до викладачів, але не було жодних конфліктних ситуацій. Кожен з викладачів намагався працювати, як Олександр Степанович».

Він шукав та дбайливо виховував талановиту молодь. До неї належав і український математик Євген Вікторовський, нині відомий усьому світу. За клопотанням Олександра Степановича, у 1956 р. спеціалізована Вчена рада радіотехнічного факультету КПІ одностайно присудила йому науковий ступінь доктора фізико-математичних наук за захист кандидатської дисертації «Интегральные кривые разрывного поля направлений».

Під керівництвом О.С. Смогоржевського закінчили аспірантуру та успішно захистили кандидатські дисертації 15 чоловік. Серед них: М.П.Хоменко, Р.Й.Демаховська, М.В.Скородумов, М.Г.Андрієвська, В.С.Мартиненко, Л.І.Мозкова та ін. Вони стали чудовими викладачами та науковцями.

За плідну науково-педагогічну діяльність та заслуги у підготовці наукових та інженерних кадрів професор О.С. Смогоржевський був нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора (1948, 1953 рр.), у 1966 році йому присвоїли почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.

До останнього подиху О.С. Смогоржевський працював у КПІ. Пам’ять про нього бережуть у Київському політехнічному.

Л.С.Баштова, м.н.с. ДПМ при НТУУ «КПІ»

Розповідає донька

Народився Олександр Степанович 6 березня 1896 року в селі Лісові Бирлінці на Вінниччині в сім’ї священика. З любов’ю батько згадував дитинство у своїх споминах «Камінці з мозаїки мого життя», описував навколишню природу: «У верховіттях дерев весело щебечуть пташки, в траві стрибають зелені коники, повітря насичене мелодійним гудінням комах, неначе тихенько дзвенять незримі струни».

У 1908 році вступив до першого класу Немирівської чоловічої гімназії. У гімназії він виділяється серед своїх однокласників математичними здібностями, знанням латинської мови. Згадує Олександр Степанович (цитую із його «Камінці з мозаїки мого життя»):

«Вдало розв’язував задачі з алгебри та геометрії. Якось влітку, на канікулах між четвертим та п’ятим класами, потрапив мені до рук підручник видатного київського математика – професора В.П.Єрмакова – з аналітичної геометрії на площині, і я того ж таки літа як слід простудіював цю книгу. Пізніше ознайомився з деякими іншими галузями вищої математики. Товариші прозвали мене «професором».

У 1916 році Олександр закінчив гімназію із золотою медаллю. В його атестаті зрілості була приписка: «Проявил блестящие способности и любовь к математическим наукам». У цьому ж році Олександр вступає до Новоросійського (Одеського) університету на фізико-математичний факультет. Але пробув в університеті тільки місяць до призову на військову службу. У 1918 році демобілізувався і з осені 1918 року почав працювати завідуючим вищою початковою школою (згодом переіменованою в семирічну трудову школу) в селі Холодівка.

25 квітня 1920 року одружується з учителькою цієї школи Зінаїдою Хром’як, родом з Холмщини. «У цей день гарно цвіли яблуні», – згадує батько.

У ці роки йому пощастило познайомитись з талановитим композитором Миколою Леонтовичем. Згадує О.Смогоржевський:

«Візьмеш, мати, піску жменю
Та й посієш на каменю…
Коли пісок з каменю зійде.
Тоді твій син з війни прийде…

Та не на війні загинув цей видатний український композитор. Загинув він у селі Марківці, в будинку свого батька священика від руки бандита чи військового (?)»…

Згадував батько і свою любов, потяг до малювання: «написав, як кажуть митці пензля, – для Холодівського драматурга декорації. Особливо вдалим вийшов краєвид…
І ось – перший спектакль. Підняли завісу, і в залі прокотився приглушений гомін здивування і захоплення».

У 1923 році Олександр Степанович переїхав з сім’єю до села Кирнасівка, де обійняв посаду завідуючого семирічною школою.

Але мрія про вищу школу не залишала Олександра Степановича, і в 1925 році він вирішив вступити до Київського інституту народної освіти (КІНО). Вступні іспити з математики (письмовий іспит), фізики і хімії приймав молодий професор Михайло Пилипович Кравчук. Він поставив Олександру Степановичу з математики і фізики «5», з хімії «4». Олександр Степанович став студентом Київського інституту народної освіти. Ще раніше Олександр Степанович ґрунтовно ознайомився з роботами академіка Граве «Енциклопедія математики» та «Курс вищої алгебри» (700 сторінок). На першому курсі Олександр Степанович приніс Граве свою першу наукову роботу. Граве передав її М.П.Кравчуку. Михайло Пилипович зробив ряд зауважень до статті, Олександр Степанович переробив статтю і приніс її безпосередньо до Михайла Пилиповича. Михайло Пилипович істотно доповнив статтю та запропонував надрукувати її як спільний твір. Так в 1927 році в «Записках КІНО» побачила світ стаття «Про ортогональні перетворення».

Пише батько: «На моє щастя, вийшло положення про екстернат, і за півтора року – з грудня 1927 і до червня 1929 року включно я склав екстерном іспити за весь курс фізико-математичного факультету, понад 40 іспитів…
20 грудня 1928 року я встановив своєрідний рекорд, склавши за цей день п’ять екзаменів!... Не буду описувати всіх перипетій цього нелегкого періоду мого життя, – це склало б цілу епопею».

Закінчує інститут. М.Кравчук радить вступати до аспірантури, пише рекомендацію. Ось точна її копія:

«Можу рекомендувати т. О.Смогоржевського, як людину з видатними математичними здібностями та знаннями. Ще студентом першого курсу КІНО він подав до Н.-Д. Катедри математики працю, яка розвинулася в самостійний дослід і була надрукована. З того часу він, хоч і в надзвичайно недогідних обставинах, невпинно розвивався, і безперечно дуже швидко може виробитися на цінного наукового робітника.
Він безперечно буде одним із кращих аспірантів і працездатністю, і хистом, і самостійністю думки.
Проф. Мих. Кравчук.14.VІ.1929
».

Та тоді існувала комісія у справах добору кандидатів в аспірантуру за соціальною ознакою. Олександр Степанович змушений був повернутись у село до вчительської праці.

Наступного літа прийшов до Олександра Степановича лист від М.П.Кравчука із запрошенням посісти посаду асистента в Хіміко-технологічному інституті, де М.П.Кравчук завідував кафедрою вищої математики. На базі Політехнічного інституту були утворені нові навчальні заклади, в тому числі Хіміко-технологічний інститут, в якому Олександр Степанович став працювати з 1 жовтня 1930 року.

У 1934 році дочірні навчальні заклади колишнього Політехнічного інституту об’єдналися, отже, інститут відродився, але під назвою Індустріального. Кафедру вищої математики очолив М.П.Кравчук. Олександр Степанович став його заступником. На кінець 1936 року, коли Індустріальний інститут представив Олександра Степановича до професорського звання, в нього вже була готова докторська дисертація «Функції Гріна лінійних диференціальних систем в одновимірній області». Машинописний її примірник разом з друкованими працями Олександра Степановича інститут надіслав до Вищої атестаційної комісії, яка на своєму засіданні від 23 червня 1938 року затвердила Олександра Степановича у вченому званні професора. В цей час Олександр Степанович уже декілька років працює в університеті і в Інституті математики Академії наук УРСР під керівництвом Михайла Пилиповича.

21 лютого 1938 року М.П.Кравчука заарештували «за український буржуазний націоналізм, шпигунство». Незадовго перед цим розпочалось ганебне відкрите цькування великого вченого – збори в Інституті математики, засідання Президії Академії наук УРСР, в університеті. Цих зібрань Олександр Степанович не відвідував.

В Академії наук і в університеті Олександра Степановича звільнили з роботи, в Індустріальному інституті його від звільнення врятував новий завідувач кафедри професор Ю.Д. Соколов. На засіданні кафедри ніхто з її членів не виступив проти Михайла Пилиповича, але протокол засідання кафедри був не на користь Михайла Пилиповича і Олександр Степанович не підписав його. Він залишився вірним своєму вчителю, морально і матеріально і далі допомагав його сім’ї.

У своїх спогадах Олександр Степанович писав: «Цю виключно обдаровану людину, надзвичайно чесну людину, що була у розквіті творчих сил, зацькували, облили брудом, загубили. Не можна цього забути. Ганьба ворогам Михайла Пилиповича, що бачили в його особі небезпечного конкурента і всіма правдами і неправдами прагнули усунути його. Ганьба й тим, хто потурав їм, вигадуючи в припадку якоїсь божевільної вакханалії нові й нові наклепи на нього. Мир його світлій пам’яті!»

З початком війни наша сім’я виїхала до Ташкента. Там Олександр Степанович працював професором кафедри вищої математики Середньоазіатського індустріального інституту. У вересні 1944 року сім’я повернулась до Києва. Під час війни обоє синів Олександра Степановича були на фронті, молодший його син загинув під Сталінградом.

У Києві Олександра Степановича призначили завідувачем кафедри вищої математики в КПІ.

І знову велика плідна наукова та педагогічна праця!...

Дивовижною людиною був батько, палко любив природу, пісні – душу народу. Він писав: «…Звучання пісень, сильних не стільки своїми мелодіями, скільки словами і втіленими в них думками, цими блискітками людського розуму. Благородство задуму, глибина внутрішнього змісту – ось що прикрашає пісню».

А як любив нас – своїх дітей і онуків!... Зумів прищепити нам інтерес до науки, любов до праці, був прикладом і щирості, і людяності, і високої порядності.

Треба згадати і його захоплення шахами. У радянських і зарубіжних виданнях опубліковано понад 100 його шахових задач, є серед них і премійовані. Чудово знав історію, світову літературу. Згадував сміючись: «…іноді, щоб надати своїй науковій доповіді більшої виразності, я не гребував латинню (aurea mediocritas – золота середина), а в слушні моменти цитував уривки з віршованих творів…»

Безперечно, що наукові учні, колеги, студенти Олександра Степановича пам’ятатимуть співпрацю зі своїм Учителем, не забудуть його добро, надзвичайну працелюбність, вимогливість, принциповість, творче натхнення, яке вони черпали від нього, збагачуючись духовно та інтелектуально.

Н.О.Смогоржевська-Ільченко

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій