Ольга Сергіївна Омельчук відзначає свій ювілей. Разом зі щирими вітаннями та найкращими побажаннями доброго здоров'я, творчих задумів та звершень у теплому колі рідних і друзів хочеться розповісти про цю невтомну жінку-трудівницю.
Народилася вона 28 січня 1922 року в райцентрі Макарів, Київської області в працелюбній селянській родині. Тож на її дитинство і молодість припали всі випробування того періоду історії нашої країни: голодомор, жахіття війни, тяжкі роки повоєнної відбудови. А ще були напівголодні студентські роки і напружена праця на ниві народної освіти.
Закінчивши відмінно середню школу, вона вступила до київського університету ім. Т. Шевченка, навчання в якому в ті часи поєднувалося з відбудовою головної вулиці Хрещатик, повністю зруйнованої у воєнні роки. Отримавши диплом, виїхала за призначенням на роботу до Івано-Франківського педагогічного інституту. На жаль, там відмінили вивчення німецької мови як іноземної, тож вона повернулася до Києва. Довелося шукати роботу, і лише за півроку вона була прийнята за конкурсом викладачем німецької мови у Київський політехнічний інститут. Тут вона набуває досвіду, вдосконалює знання технічної сфери, створює перші методичні посібники для студентів технічних факультетів.
За декілька років її призначають завідувачем кафедри німецької, французької та іспанської мов, і Ольга Сергіївна самовіддано освоює нову для себе сферу діяльності. Це було тим більше відповідально, що викладання іноземних мов у КПІ завжди проводилося на високому професійному рівні. Недарма ж тогочасні студенти жартома називали свій виш "воєнізованим інститутом іноземних мов з політехнічним ухилом". Тож у ті часи закладалися традиції, які підтримуються і тепер: крім навчальної діяльності, співробітники кафедри готують і проводять студентські наукові конференції, вечори інтернаціональної дружби, організують гуртки розмовної мови. Ініціатором і активним учасником цих заходів завжди виступала Ольга Сергіївна. Понад те, паралельно з заняттями в студентських групах і організацією позаурочної роботи вона працює в аспірантських групах, а також зі студентами, які готуються до переддипломної практики в Німеччині. Її включають до активу Міністерства середньої та вищої спеціальної освіти, потім вводять до складу експертної комісії, Вченої ради, до предметної комісії з іноземних мов. За деякий час вона вже голова предметної комісії з іноземних мов УРСР, читає лекції для студентів-заочників на Київській студії телебачення. Це свідчить не лише про високий професійний рівень, але й визнання пані Омельчук одним з кращих у країні педагогів. Кафедра ж, яку вона очолює, отримує статус опорної Міністерства, на базі якої проводяться республіканські та міжвузівські наукові конференції викладачів і аспірантів.
Займається Ольга Сергіївна і науковою роботою. Її дослідження охоплюють абсолютно нову тему, а саме класифікацію лексики з електроніки, науки, яка тоді лише починала розвиватися. Дисертація уже готова, проте непередбачені гіркі обставини примушують її залишити улюблений КПІ, якому віддано 25 років найпродуктивнішого творчого періоду життя. Її переводять працювати в Київський інститут легкої промисловості, де вона продовжує педагогічну і наукову діяльність, як і в КПІ, користується заслуженою повагою колег і студентів. Нарешті в 1978 р. блискуче захищає дисертацію у Львівському державному університеті, невдовзі отримує і звання доцента.
Доля була прихильною до нашої ювілярки і подарувала їй ще кілька років праці в рідному КПІ на факультеті лінгвістики.
Нині Ольга Сергіївна – на заслуженому відпочинку, проте не полишає творчої праці: з-під її пера вже вийшли 2 книжки, присвячені її роду "Поле моєї пам'яті" та про наслідки Чорнобильської катастрофи для України "Чужого горя не буває" (німецькою мовою). Готується до друку ще одна – "Спомин про рідний КПІ". Книжка про Чорнобильську трагедію – не випадковість: Ольга Сергіївна вже багато років допомагає німецьким спонсорам підтримувати дитяче онкологічне відділення Клініки "Охматдит". Тож гасло "Спокій нам лише сниться" – це про неї.
Вшануймо ж гідно нашу дорогу колегу в ці ювілейні дні! Нехай Бог береже її та її велику родину й дарує всім здоров'я, наснагу та радість спілкування на довгі роки.