Кендо – японське мистецтво фехтування на мечах, має походження від давнього мистецтва наступального бою на мечах Кен-дзюцу
З IX по XVII століття буси – середньовічні лицарі – володіючи мистецтвом Кен-дзюцу, забезпечували спокій і порядок у країні. Потім від їхнього імені стали правити буке (військові сімейства), що лише номінально залишалися лицарями і брали до себе на службу самураїв. Найбільш видатні фехтувальники намагалися увічнити і свою фізичну досконалість, і свої філософські погляди, створюючи власні школи – рю.
На час встановлення в 1603 році в Японії токугавського сегуната існували тисячі таких шкіл. Кожен дайме, князь, вважав за необхідне утримувати школу Кендо, де тренувалися його васали і навчалися його сини.
До середини XVIII століття було три методи навчання мистецтву володіння мечем, в яких використовувалися: 1) справжній клинок; 2) дерев’яний меч, 3) легкий навчальний меч. Смертельний двобій чи змагання проводилися між суперниками, однаково озброєними одним із трьох видів зброї. Але на двобій зі справжніми мечами було потрібно дозвіл влади. Коли ж з’ясувалося, що такі двобої майже завжди закінчувалися важкими пораненнями учасників, а іноді й смертю одного з них, сегунат заборонив проведення таких змагань.
Щоб зробити двобої більш безпечними, 1711 року в школі Дзикисинкаге-рю вперше розробили захисне спорядження. Самураї того часу вивчали мистецтво володіння всіма видами холодної зброї – алебардою, ціпами, мечем, ланцюгом і серпом. Багато шкіл, що використовують найрізноманітніші види зброї, збереглися у своїй традиційній формі й до сьогодні.
Після революції “Мейдзи” у 1868 році носіння мечів було заборонено, і традиції Кен-дзюцу незабаром забулися. Але згодом почалося відрождення цього мистецтва в новому вигляді: відбувся перехід від мистецтва знищення ворога на полі бою до мистецтва виховання духу воїна.
Після Першої світової війни кендо використовувалося мілітаристами для підігрівання націоналістичних почуттів у народу. У 1928 році виникла всеяпонська федерація Кендо (Дзен Ниппон Кендо Ренмей), що уможливило стандартизацію Кендо на національній основі (технічне спостереження за якістю підготовки інструкторів, періодичні іспити на право мати ступінь і викладацьку ліцензію, стандарти на техніку і методи навчання). У 1941 році Кендо стало обов’язковим предметом у всіх початкових школах.
Після Другої світової війни Кендо було заборонено. Однак відродження Японії, що почалося у 1948 році, розширило цілі Кендо і пом’якшило саму техніку, і в такому вигляді ця дисципліна стала основою для створення національного виду спорту для всього народу.
Кендо в Україні
В Україні інтерес до Кендо став зароджуватися близько 6 років тому. З часом були утворені клуби в Донецьку, Львові, Харкові, Києві, інших містах. Спочатку клуби діяли відособлено, а з 2005 року почали налагоджувати контакти.
У квітні 2006 року пройшов перший великий турнір з Кендо в Харкові. У ньому взяли участь кендоїсти з 4 міст України – Києва, Харкова, Донецька і Львова. Турнір був організований Харківською обласною федерацією Кендо, Иайдо, Дзедо і носив офіційну назву “Кубок Харкова”.
Сайт федерації - http://kendo.org.ua/
У вересні 2006 року була офіційно зареєстрована Київська Федерація Кендо.
Кендо в КПІ
23-24 вересня в Центрі фізичного виховання та спорту НТУУ “КПІ” відбувся “Перший Турнір Кендо на Кубок Посла Японії”, організований за участю “Українсько-Японського Центру НТУУ “КПІ”. В турнірі взяли участь понад сорок кендоїстів з Києва, Харкова, Донецька, Львова, Мукачева, Севастополя. У рамках турніру пройшов семінар і атестація за участю консула Японії в Україні Сейчіро Йошіно, власника 4-го дана Кендо. Переможцем Турніру став Олександр Чайка, власник 2-го дана Кендо з Донецька. Переможців нагороджував Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Муцуо Мабучи.