Микола Олександрович Алєксєєв народився в 1979 році в сім’ї молодих науковців у Ленінграді, де вони перебували на навчанні. Його дитинство пройшло в мальовничих місцях Західного Сибіру, в індустріальному і науковому центрі – м. Кемерово. Середню освіту отримав у фізико-математичному ліцеї м.Суми. У 2000 році з відзнакою закінчив інженерний факультет Сумського державного університету, достроково і англійською мовою захистив магістерську дипломну роботу машинобудівника, отримавши одночасно кваліфікацію перекладача технічної літератури. З 2000 року навчався в денній аспірантурі приладобудівного факультету НТУУ «КПІ», працюючи з 2001 р. асистентом у ФТІ. У 2004 році здобув науковий ступінь кандидата технічних наук. Сьогодні М.О.Алєксєєв – доцент кафедри інформаційно-телекомунікаційних мереж ІТС, уже вдруге переможець конкурсу «Молодий викладач-дослідник». Своїми думками він ділиться з читачами нашої газети.
На мою думку, сучасний стан української науки можна порівняти з океанським узбережжям після бурі. Уціліли ті острівці життя, що мали глибоке коріння (серед них і наш КПІ). А ті невеликі науково-дослідні центри й інститути, які не мали під собою такого сильного підґрунтя, на жаль, були просто стерті з лиця землі.
Зник інтерес і в «молодої порослі» – школярів і більшості студентів – займатися чимось цікавим, пізнавати Всесвіт у всіх його проявах. Їхнім пріоритетом став процес заробітку собі на життя й придбання все більш дорожчих атрибутів матеріального статку.
Нова українська наука починає зароджуватися навколо тих самих вцілілих острівців, беручи за основу старий плідний ґрунт, спостережливо направляючи погляд туди, де вже давно навчилися користуватися плодами своєї практичної діяльності.
Яка ж наша роль у цьому процесі? Наше головне завдання – зберегти, розвинути в собі ті якості й примножити ті знання, які дісталися нам від наших кровних і «наукових» батьків. А також передати, попередньо прищепивши до них інтерес, повагу, любов тим молодим людям, які приходять слідом за нами відроджувати вітчизняну науку. Адже колись корисні копалини в надрах нашої землі закінчаться. І залишаться лише світлі голови, що породжують нові ідеї – саме той невичерпний ресурс, яким завжди славився в усьому світі наш народ.
Нам, молодим викладачам-дослідникам, необхідно зробити так, щоб цей ресурс не випливав за межі України. Користуючись досягненнями світової фундаментальної й прикладної науки, сучасними підходами до її менеджменту й фінансування, думаю, можна створити такі умови, щоб на молодого вченого однолітки не дивилися, як на невдаху, який не зміг влаштуватися в житті.
Зізнатися, думка податися на заробітки або постійне місце проживання за кордон виникала часто. А може змінити місце роботи на яку-небудь авторитетну установу, куди випускників ІТС, де я працюю, приймають з відкритими обіймами і де вони мають змогу отримувати пристойну зарплату навіть не за найкваліфікованішу працю?
Але існують три речі, які тут мене втримують. По-перше, це відданість моїй «науковій мамі», мною дуже любимому й шановному керівникові – проф. Л.С.Глобі, яка зуміла прищепити почуття гордості за ту справу, якою ми займаємося, вселити віру в можливість займатися наукою й бути успішною людиною. Друга й так само важлива для мене – це довіра мого шефа, глибоко мною шанованого професора М.Ю.Ільченка, члена-кореспондента НАН України, директора нашого ІТС, який призначив мене своїм заступником з міжнародної та інтеграційної діяльності. Це для мене є предметом гордості й великою честю, яку я не можу втратити. І нарешті – це ті світлі, добрі люди, дорогі мої мама, тато й бабуся, які самі, будучи кваліфікованими педагогами вищої школи, дали мені розуміння справжніх життєвих цінностей, що становлять нині мій життєвий стрижень і не дають піддатися хвилинним слабостям і звернути з обраного мною життєвого шляху.
А мій науковий шлях почався в стінах Сумського державного університету, що дав мені досить непогану вищу освіту. Закінчив я його із червоним дипломом магістра машинобудівника достроково, щоб мати можливість, не втрачаючи рік, вступити до денної аспірантури лідера науково-технічної освіти України – НТУУ «КПІ».
Будучи аспірантом на ПБФ, творчу атмосферу якого з теплотою згадую й донині, я зрозумів, що важливою проблемою, яка стоїть перед людством, є роз’єднаність накопиченого ним досвіду, розрізненість інформації, з якою воно має справу. Саме тому напрямком моєї наукової діяльності стало інтегрування інформації в корпоративних системах конструкторсько-технологічної підготовки виробництва. Згодом, завдяки обставинам, які привели мене в щойно створений тоді ще Інститут телекомунікацій, я зрозумів, наскільки істотною в процесі інтеграції людських знань є роль інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж. Це й визначило мою нинішню сферу наукових інтересів.
Насамперед, це сучасні технології створення розподілених інформаційних систем, технології керування інформацією, надання найповнішого й найбільш зручного доступу до неї. Особливе місце тут займають і питання безпеки інформації, яким останнім часом я намагаюся приділяти все більше уваги. Треба сказати, що в цьому напрямку моєму керівникові, проф. Л.С.Глобі, мені та моїм колегам вдалося досягти відчутних як наукових, так і практичних результатів. Наші розробки успішно впроваджені в цілій низці дуже великих вітчизняних організацій рівня міністерств і відомств, де вони працюють уже тривалий час.
Ще однією темою, що входить до кола моїх наукових інтересів, є паралельні розподілені обчислення. У цьому напрямку з недавнього часу також самовіддано працює група молодих людей – як моїх магістрантів, так і молодих учених. Сподіваюся, що результати нашої роботи теж не змусять на себе довго чекати.
Цього року мені й моєму колезі й другові, з яким пліч-о-пліч ми зростаємо й удосконалюємося, теж молодому викладачеві-дослідникові доценту М.Ю.Терновому було надано право стати науковим керівником аспірантів. І бажаючих працювати під нашим керівництвом не довелося довго чекати. Саме завдяки тому, що на власному прикладі маємо можливість показати, як можна бути успішним молодим ученим, у нас є нескінченний потік молодих людей, які тягнуться за досвідом і знаннями. Приємно, що вже на початку нового навчального року довелось провести конкурсний відбір серед молодих людей, зацікавлених в участі у моїх профілюючих темах. Що й говорити, цей аспект теж додає більшої впевненості в тому, що дійсно займаєшся гарною справою.
Я переконаний, що інформаційне суспільство, процес формування якого все сильніше набирає оберти – це майбутнє людства. І наша праця його наближає.