Ви є тут

На сторожі нового року: Ілля Муромець – відомий і невідомий


Ілля Муромець - Реконструкція зовнішнього вигляду

У сліпучих бризках січневих веселощів практично непоміченим минає найперше після приходу Нового року свято. Можливо тому, що не супроводжується воно якимись традиційними дійствами на кшталт колядування, ворожіння чи купання в ополонках. Утім, у православних храмах і монастирях про нього не забувають. Бо 1 січня церква відзначає День пам'яті преподобного Іллі Муровлянина, воїтеля, святого захисника землі руської, якого ми краще знаємо під ім'ям Іллі Муромця.

Богатирі народних сказань сприймаються більшістю як цілком казкові герої. Проте науковці вважають, що фактичною основою билин є віддзеркалення реальних фактів нашого минулого. Найкраще цю думку висловив академік Дмитро Лихачов: "...давньоруська література не знала     вигаданих героїв або сюжетів. У стародавніх повістях завжди діяли  історичні особи, описувалися історичні події. Навіть якщо автор вносив у свою оповідь химерне, фантастичне, то це була не свідома вигадка, тому що сам письменник і його читачі вірили у правдивість написаного". Природно, віки та лихоліття, що пролетіли з часів  зародження національного епосу, особливості його усного побутування, широта розповсюдження разом з регіональними відмінностями у фольклорних традиціях не могли не накласти свого відбитку на зміст і форму билин. Звідси й їхні численні анахронізми: замість печенегів, половців  і татар – лише татари; Володимир Великий ("Красне Сонечко") замість Володимира  Мономаха та інших князів; згадування реалій, ще не відомих іноді за часів  раннього середньовіччя на Русі; досить умовні описи битв; і, звичайно ж, наділення героїв надлюдськими можливостями. Понад те, навіть поняття "богатир" в народній мові часів створення перших билин ще не існувало. Дружинників називали соковитим слов'янським словом "хоробр". Слово ж "богатир" уперше зустрічається в Іпатієвському літописі – у записі, присвяченому трагічному взяттю Києва ордами Батия в 1240 році. Причому "богатирями" літописець називає не мужніх захисників міста, а…  монгольських воєвод, переінакшуючи на слов'янський лад монгольське "баатор", або старо-тюркське "багатур".    

От і три головних персонажі національного епосу – Ілля Муромець, Добриня Никитич і Альоша Попович – це цілком реальні особи.

Щоправда,  у реальному житті зустрітися вони не могли, бо жили в різні роки і навіть століття.

Добриня, за свідченнями літописців, був рідним братом матері Володимира "Красне Сонечко", спочатку ключниці, а згодом – законної дружини великого князя Святослава Малуші, тобто жив у Х столітті.  На це, до речі, вказує і його суто слов'янське ім'я, з тих, що їх давали дітям ще до християнізації Русі. Батьківське ж "Никитич", вважають дослідники, – це приведене до більш звичної форми по батькові "Ніскинич", від збереженого в деяких літописах другого імені його батька – древлянського князя Мала – Ніскиня.

Альоша, точніше Олександр, Попович жив на межі ХІІ–ХІІІ  століть, був ростовським дружинником і славним витязем – одним з головних героїв Липецької битви (1216 рік), і загинув разом з ще багатьма "храбрами" та руськими князями у битві з татарами при Калці у 1223 році. Про походження його одна з билин говорить так: "…звуть Олешей нинь Поповичем, Попа би Левонтья син ростовського".      

А ось про центральну фігуру багатьох билин – Іллю Муромця, певних відомостей не збереглося. Але ми точно знаємо місце його останнього  спочинку, і це проливає зовсім несподіване світло на його життя.

…Мерехтливі вогники у мороці. Химерні тіні на шерхлих стінах. Приглушені голоси, шепіт, потріскування свічок. У криптах та нішах – раки зі святими мощами. Віряни хрестяться, кланяються гробницям. Це – Антонієві, або, як частіше їх називають, Ближні печери Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Серед найбільш шанованих святих, які знайшли тут місце вічного спочинку, – преподобний Ілля Муровлянин. Ілля Муромець. Той самий…

Перше письмове свідчення про те, що в Лаврських печерах зберігаються мощі Іллі Муромця, датується 1594 роком. Це запис про відвідання печер у щоденнику посла німецького імператора Рудольфа Ериха Лясоти. Він не лише згадує про незвичайного "велетня або богатиря", але й приводить його київське прізвисько "Чобіток" і розповідає місцеву легенду про походження цього імені. Начебто якось на Іллю напали вороги. В той момент він якраз надягав чобіт і, оскільки іншої зброї під руками не було, почав відбиватися другим чоботом, яким і переміг усіх нападників.

Пише про преподобного Іллю Муромця також московський священик Іван Лук'янов, який під час подорожі до Святої Землі заїжджав і до Києва: "Поїдохом в Антонієву печеру і ту.., відехом хороброго воїна Ілію Муромца в нетлінні під покровом золотим, ростом яко нинішніх великих людей; рука ліва у нього пробита списом, язва уся знати, а права зображена (зображувала) хресне знамення…"

У відомій книзі Афанасія Кальнофойського "Тератургіма" наводиться навіть дата смерті преподобного Іллі – за 450 років до її написання, тобто приблизно 1188 рік.

Певна річ, місце останнього упокоєння легендарного богатиря було широко відомим серед киян. А з огляду на те, що Свято-Успенська Києво-Печерська лавра практично завжди була одним з найбільш шанованих монастирів на Русі, й розповіді про преподобних її отців широко розповсюджувалися серед народу, цілком логічно, що й шанували Іллю Муромця як святого воїтеля не лише в Києві.

Та й у билинному Іллі втілилися усі найкращі моральні якості, якими лише може володіти захисник Батьківщини. Недарма ж саме йому в уста вкладали оповідачі й головне зерно мудрості богатирської: "Як два руських борються – треба розмовляти, А й руський з невірним – дак треба допомогу дати, А два ж неруських – треба уїжджати" (билина "Бій Добрині з Дунаєм"). Недарма ж серед десятків билинних сюжетів, у сотнях їхніх варіантів немає жодного, де б богатирі взяли участь в усобних боях.

Положення про те, що рідну землю вони обороняли лише від зовнішнього ворога, стало одним з ключових у більшості робіт, присвячених нашій стародавній літературі. А от про наявність у нашій героїчній поезії відчутних християнських мотивів писалося рідше. А воювали ж витязі наші не лише за землю рідну, але й за віру православну. Та й числом їх було, як відзначається в деяких билинах, "дванадцять-то богатирів, Ілля тринадцятий". Стільки ж, скільки й апостолів!

Головний захисник віри, звичайно ж, Ілля Муромець. Причому він не лише захисник, але й носій християнських цінностей. Згадаймо лише: Ілля ніколи не знищував ворога без крайньої на те потреби. Перемагав, брав у полон, віз до князя, але вбити змушували його лише якісь надзвичайні обставини… А знайшовши скарб, він віддав його на побудову церкви, у якій і був похований згодом (такий сюжет ми зустрічаємо в деяких варіантах билини "Три поїздки Іллі Муромця"). Чи випадково? І чи випадково, що саме Іллю від вірної загибелі врятував "чуден хрест", у який влучив спис, як розповідається про це у билині "Ілля Муромець і син"?

Звичайно ж ні! Це лише підтверджує його особливе ставлення до християнства. І з огляду на це стає зрозумілим і таким, що можна легко пояснити, приналежність Іллі Муромця до чину преподобних, тобто православних святих з числа ченців.

До речі, у тому, що цей святий був не лише воїном, але й монахом, нічого особливого для історії немає: достатньо згадати лише легендарних ченців Троїце-Сергієвого монастиря – героїв Куликовської битви Олександра Пересвєта й Родіона Ослябю.

І все ж таки багато науковців сумнівалися в тому, що преподобний Ілія Муровлянин, мощі якого зберігаються в Києво-Печерській лаврі, і билинний богатир Ілля Муромець – одна й та сама людина. Відомий радянський історик Рибаков, виходячи з того, що більшість билин, головною дієвою особою яких є Ілля Муромець, відносяться до "володимирова" (або київського) циклу, скажімо, вважав, що можливий його прототип міг жити лише в часи Володимира "Красне Сонечко", з яким пов'язаний початок широкої християнізації Русі. При цьому питання, звідки в такому випадку взялися християнські імена не лише у самого богатиря, але й у його батьків (а звали їх, за деякими оповідками, Іваном Тимофійовичем і Єфросиною Полікарпівною), які мали народитися ще за часів поганських, академік повністю ігнорував.

Ще однією причиною сумнівів була неповна тотожність прізвиська билинного богатиря другому імені преподобного Ілії. Адже в билинах зустрічається не тільки форма "Муромець", але й не зовсім звична – "Муровець", як, до прикладу, в билині "Ілля Муромець і розбійники", яка була записана на Дону, в станиці Єсаулівській у 1905 році. Зустрічаються в билинах і оповідках про славного богатиря й інші форми цього прізвиська, близькі до Муромця. Тобто, поширення набули не лише "канонічна" форма імені богатиря, але інші його різновиди, і який з них  ближчий до його початкового звучання – сказати важко. Втім, суть не в формах "Муромець – Муровець – Муровлянин – Моровлин", що за середньовічною традицією походять від назви місця його народження, а в літері "в" усередині прізвиська преподобного.

Оте "в" – це зовсім не дрібничка! Лише одна літера, але вона  підказує нам, що найпоширеніша версія про те, що народився майбутній богатир Ілля у місті Муром на території нинішньої Росії, є зовсім непереконливою.

Швидше за все, походив Ілля не з Мурома, а з літописного міста Моровійська (Муровійська) на Чернігівщині (тепер це село Морівськ Козелецького району Чернігівської області). Місто це лежало на шляху з Чернігова до Києва. До речі, на вірогідність саме цієї версії вказує й те, що довжина шляху від Моровійська до Києва – приблизно 100 км, а від Мурома – раз у десять довша. Тож, якби могутній Ілля насправді перші десятиліття свого життя прожив у Муромі, навряд чи пішов би найматися на службу саме до київського князя – були неподалік і інші. Адже в ті часи між Муромо-Рязанським князівством та Києвом лежали князівства Чернігівське, Новгород-Сіверське і Переяславське, і їхні володарі також потребували сильних дружинників. А ось для Іллі з Муровійська податися в "хоробри" до київського князя було цілком логічним.  

Так би й залишалися науковці та й просто любителі історії в полоні сумнівів, що варто вважати преподобного Іллю Муровлянина билинним Іллею Муромцем, чи, точніше, його прототипом, якби не дослідження представників зовсім іншої галузі знань. Вони блискуче підтвердили тотожність фольклорно-літературного персонажу і реальної особи. Проведені вони були порівняно недавно – у 1988–1990 роках. Тоді святі мощі преподобних лаврських отців були досліджені членами міжвідомчої комісії Міністерства охорони здоров'я України.

Отже, вивчення нетлінних останків преподобного Ілії Муровлянина показало, що був він як на ті часи дуже високим на зріст – 177 сантиметрів (зріст решти святих отців не перевищував 170 сантиметрів), відрізнявся надзвичайно міцною статурою та розвинутими м'язами, мав сліди численних травм і поранень, переламів ребер й правої ключиці, і загинув від проникного поранення в груди пласкою гострою зброєю (скоріше за все списом). При цьому, як і писав Іван Лук'янов, ліва рука Іллі також пробита списом. Можливо – тим самим, котрим було нанесено смертельне поранення в ділянку серця. І найцікавіше: так само, як і билинний богатир, преподобний Ілія в молоді роки страждав на серйозне захворювання хребта, що навіть призвело до певної функціональної перебудови його організму...

Московський судмедексперт Сергій Нікітін відновив за методом професора Михайла Герасимова фізичний вигляд Іллі Муромця (чи, радше,  Муровця?). Дивлячись на нього, важко не згадати центрального персонажа картини Віктора Васнецова "Богатирі". Вражає подібність образа, який побачив у своїй уяві художник, до його реального прототипу.

Як закінчив свої земні дні преподобний Ілля Муровлянин, ми не знаємо. Відомо лише, що сталося це за часів правління великого князя Київського Святослава Всеволодовича, в період третьої хвилі половецьких набігів на Русь. Не знаємо і коли прийняв він чернецький постриг. Можемо лише сказати, що загинув або помер від поранень преподобний Ілля десь у вісімдесяті роки ХІІ століття, в період третьої хвилі половецьких набігів на Русь. Можливо, смертельний удар він отримав під час одного з походів проти половців великого князя київського Святослава Всеволодовича. Офіційно канонізованим він був у числі ще шістдесяти дев'яти угодників лаврських у 1643 році. А продовженням його земних звершень стало життя в століттях – у фольклорі, літературі, кіно, живописі, музиці й навіть у назві найвідомішого літака Першої світової війни (його розробником, до речі, був Ігор Сікорський). Та головне – в пам'яті десятків поколінь співвітчизників.

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій

x

Медіа-ресурси КПІ

Web-камери Радіо Телебачення