Ви є тут

1941-1945: Фронтовики викладачі, співробітники, випускники і студенти КПІ


Soviet soldiers inspect a "Panther" tank captured in Uman, March 13, 1944.

З перших днів війни багато викладачів і співробітників, випускників і студентів інституту добровільно і через мобілізацію поповнили Червону Армію.

У бойових діях брали участь М.Ф. Шпилько (директор інституту в 1937—1941 рр.) і А.С. Мельников (заст. директора в 1933—1941 рр.), які незадовго до початку війни очолили політехнічний інститут у Львові. Військовий інженер 3-го рангу М.Ф. Шпилько загинув при обороні Києва у вересні 1941 р., майор А.С. Мельников — при визволенні Правобережної України 1944 р. Віддали життя за Батьківщину аспірант С. Ф. Нєженцев і студент В.А. Духанов. Серед тих, хто очолив оборону столиці України, були Т. В. Шамрило (випускник інституту 30-х років) і співробітник інституту Ф.П. Шапошник (обидва загинули 1941 р.). При обороні Києва загинули також викладач М.М. Селезньов, студенти-добровольці Є.Г. Гараніна і Ю.Ф. Журавський. 39 захисників Києва після війни тривалий час працювали в інституті [9].

Вихованці інституту брали участь у підпільній і партизанській боротьбі, серед них В. І. Хохлов, замучений 1943 р. у застінках гестапо, Ф. Ф. Різниченко, розстріляний 1942 р., аспірант кафедри зварювання А. Д. Осипенко (загинув 1943 р.). У київському підпіллі брав активну участь студент Г. П. Гвоздєв. Призваний в армію ще до початку війни, у вересні 1941 р. він потрапив у оточення, а в період окупації провадив підпільну роботу на залізничній станції Київ-1. Доля оточенця і партизана спіткала також доц. Я. І. Бовсуновського, який перебував у діючій армії з липня 1941 р., а в 1942—1943 рр. продовжив боротьбу в партизанському з'єднанні С. А. Ковпака [1, с. 4; 10, с. 41].

До кінця Великої Вітчизняної війни викладачі, працівники і вихованці інституту воювали на всіх фронтах. Студент П. М. Овсянников загинув у боях під Харковом у жовтні 1941 р., помер від ран 1942 р. учасник битви за Москву Я. С. Смолкін, у битві під Сталінградом і на Дону загинули С. Б. Бенієв і І. Я. Роговий, а на Курській дузі — Г. А. Соболь. Помер від ран у серпні 1943 р. учасник Курської битви доц. П. Ф. Бруякін. Випускник 1938 р. Г. І. Бересторудь пішов на фронт влітку 1941 р., брав участь у визвольних боях від Дніпра до Волги, від Сталінграда до Перекопу. У боях за визволення Криму Герой Радянського Союзу Г. І. Бересторудь загинув, йому споруджено пам'ятник у Мелітополі.

При форсуванні Дніпра і в інших боях за визволення України віддали життя доц. В. А. Гай і аспірант К. М. Чунтулов, студенти С. І. Алтинцев, І. І. Іванисенко, І. С. Книш, Я. М. Корж, В. Г. Наріжний, В. В. Самойленко, М. М. Шлумуков. У боях за визволення Білорусії, Молдавії, Прибалтики загинули студенти В. В. Савеленко, В. Г. Скворцов, К. К. Тригубенко, С. Д. Яценко, у Польщі — студент О. С. Лозанов, аспірант Є. Д. Сердюк. При штурмі Берліна обірвалось життя І. Г. Корсунського — випускника 1941 р., офіцера Б. Ю. Шумського (брата аспіранта П. Ю. Шумського), який загинув восени 1941 р. під Києвом [9].

По війні повернулися до інституту продовжувати роботу сотні фронтовиків. Про труднощі, яких вони зазнали, про їхні ратні подвиги переконливо свідчать численні бойові нагороди.

З перших тижнів війни до Дня Перемоги довелось воювати на різних фронтах доцентам А. П. Орнатському, О. С. Семенову, І. К. Федченку, начальнику спецфакультету Л. О. Радченку, старшим викладачам Й. М. Могильному, С. О.. Реброву, аспіранту І. М. Чиженко. Командир підрозділу ППО А. П. Орнатський пройшов бойовий шлях від Москви до Берліна. Офіцер-танкіст О. С. Семенов брав участь в оборонних боях Південного фронту від Дніпра до Північного Кавказу, а згодом у переможному наступі 2-го Українського та 1-го Білоруського фронтів дійшов до Берліна. Командир роти, а потім начальник штабу батальйону С. О. Ребров воював в інженерних частинах, в оборонних боях дійшов від Києва до Ростова і далі гнав фашистів від Сталінграда до Берліна. В інженерній бригаді спецпризначення в оборонних боях від Сули до Волги та в наступі від Сталінграда до Берліна пролягав командирський шлях Л. О. Радченка. Від командира взводу до інженера зв'язку армії, від оборони Києва через Сталінградську та Курську битви до визволення Праги пройшов фронтовими шляхами І. М. Чиженко. Й. М. Могильний пройшов дорогами війни через оборонні бої від Дніпра до Волги, а далі в наступі від Сталінграда до Ельби, І. К. Федченко — від оборони Києва до штурму Кенігсберга. У повоєнні роки ці фронтовики стали професорами, а І. М. Чиженко — акад. НАН України, лауреатом Ленінської премії, А. П. Орнат-ський — заслуженим діячем науки і техніки.

В оборонних боях 1941 —1942 рр. взяли участь доц. М. Л. Калніболотський, викладачі І. М. Внуков і А. Ф. Чижський, науковий співробітник М. Ю. Ієрусалимов, аспіранти О. М. Фірстов, Л.О. Бялоцький. Від оборони Києва до визволення України пролягав бойовий шлях офіцера М.Л. Калніболотського, І.М. Внуков і А. Ф. Чижський пройшли з боями гіркими шляхами відступу від Дніпра до Волги, брали участь у Сталінградській битві та звільненні рідної землі. І. М. Внуков дійшов до Праги і Берліна. Молодший лейтенант М.Ю. Ієрусалимов взяв участь у обороні Києва, згодом воював у гвардійській мінометній частині, взяв участь у прориві блокади Ленінграда, завершив бойовий шлях майором, мав тяжкі поранення. Офіцер Л. О. Бялоцький воював з 1942 р. у танкових частинах, брав участь у прориві ленінградської блокади, звільненні української землі, завершив війну в Східній Пруссії. Бойовий шлях офіцера О.М. Фірстова пролягав від оборони Києва і Москви до штурму Берліна. У повоєнні роки М. Ю. Ієрусалимов став професором, А.Ф. Чижський — деканом факультету, Л.О. Бялоцький та О. М. Фірстов — доцентами, І. М. Внуков — старшим викладачем. Важкими фронтовими дорогами пройшли також випускники інституту передвоєнних років. Деякі з них повернулись після війни у колектив. Так, О.І. Бутузов, якого 1940 р. було направлено на роботу до Львівського політехнічного інституту, в перші дні війни пішов на фронт, брав участь в обороні Києва, Сталінградській та Курській битвах, у звільненні України та Білорусії. Ю.О. Бабенко в оборонних боях дійшов від Західної України до Північного Кавказу, а потім у визвольному наступі — до Берліна. І.К. Козиненко у 1941 —1942 рр. був командиром взводу на Південно-Західному фронті. Інженер київського заводу П.П. Орнатський брав участь у бойових діях частин ППО Південно-Західного, Воронезького та 1-го Українського фронтів. Військовий технік М.І. Голубничий — учасник Сталінградської битви, боїв за визволення Прибалтики, розгрому японської квантунської армії. У повоєнний період О.І. Бутузов, Ю. О. Бабенко, П.П. Орнатський стали професорами, а І.К. Козиненко — деканом хіміко-технологічного факультету. М.І. Голубничий повернувся до інституту 1970 р. і працював доцентом.

Різні фронтові долі та повоєнні шляхи були у студентів, які пішли воювати з інституту і повернулись до нього, щоб завершити навчання. На військові факультети було направлено старшокурсників В.М. Винославського та В.І. Гнатовського. Від листопада 1942 до серпня 1943 р. В.М. Винославський воював у зенітній артилерії на Центральному фронті, у боях на Курській дузі його було тяжко поранено. Офіцер-артилерист В.І. Гнатовський брав участь в обороні Москви і Заполяр'я. А.Г. Бондар і В. Г. Балицька добровільно пішли до школи партизанських радистів. Закінчивши навчання, В. Г. Балицька воювала в 1943—1944 рр. у білоруському партизанському загоні, а А.Г. Бондар у партизанському відділі штабів Західного та 3-го Білоруського фронтів. У повоєнні роки вони захистили дипломи, закінчили аспірантуру: А.Г. Бондар і В.М. Винославський стали професорами, В.Г. Балицька і В.Г. Гнатовський — доцентами (упродовж кількох років А.Г. Бондар і В.І. Гнатовський працювали в інституті проректорами).

На І—III курсах війна перервала навчання студентів С. В. Романенка, М.В. Царенка, Я.А. Братуся, А.Д. Котвицького, Г.І. Васюка і Г.М. Овсієнка. Командиром взводу та мінометної батареї був С.В. Романенко. П'ять разів його поранено, а за бойові заслуги нагороджено чотирма бойовими орденами. М.В. Царенко розпочав воювати під Воронежем, пройшов шлях від солдата до майора. З 1942 р. до Дня Перемоги перебували на фронті Я.А. Братусь і А.Д. Котвицький. Артилерист Я. Братусь брав участь у Сталінградській битві, форсуванні Дніпра та звільненні Києва. Танкіст А. Котвицький розпочав воювати на Дем'янському плацдармі, брав участь у Курській битві, визволенні України. Командиром батареї «катюш» бився за визволення України Г.І. Васюк. Боєць Г.М. Овсієнко брав участь в оборонних боях за Україну 1941 р. Дістав тяжке поранення. У повоєнні роки ці фронтовики стали викладачами, а С.В. Романенко — зав. кафедрою (1957 р. його життєвий шлях обірвався внаслідок поранень).

1944 р. прийшли вчитись до інституту, вилікувавшись від тяжких поранень, М.С. Ільченко, О.Д. Трубенок, О.Г. Шаповаленко. З початку війни до жовтня 1942 р. воював сержантом морської піхоти на Південному фронті М.С. Ільченко. О.Д. Трубенок рядовим бійцем брав участь в обороні Києва й Москви, сержантом — в обороні Сталінграда, його нагороджено солдатським орденом Слави III ст. О.Г. Шаповаленко взяв участь у Київському народному ополченні, командиром взводу воював на Волховському фронті. Стала студенткою О.Я. Бокринська, яка працювала у госпіталі на Сталінградському, Південному та 4-му Українському фронтах. У повоєнні роки М.С. Ільченко та О.Д. Трубенок стали професорами, О.Я. Бокринська та О. Г. Шаповаленко — доцентами, керівниками наукових лабораторій.

Лави студентів-фронтовиків значно поповнила повоєнна демобілізація з Радянської Армії. Серед тих хто вступив на денне навчання у 1945—1947 рр. були фронтовики О.В. Бєлоцький, Д.Я. Глухов, О. Ф. Домрачев, Л. Г. Лубенець, К. Г. Самофалов, І. X. Труш, В. В. Хильчевський. Від командира обслуги до начальника артилерії корпусу пройшов бойовий шлях І. X. Труш. Воєнний технік Л. Г. Лубенець забезпечував бойові дії авіації з часу оборони Ленінграда до штурму Кенігсберга. Воював у морській піхоті під Новоросійськом і Севастополем (доки не був тяжко поранений 1942 р.) курсант О. Ф. Домрачев. Старшина ВМФ К. Г. Самофалов взяв участь в обороні Одеси, Севастополя, Північного Кавказу, а завершив війну на Тихоокеанському флоті. Від участі у літньому наступі 1943 р. та визволенні Києва розпочався бойовий шлях О. В. Бєлоцького та В. В. Хільчевського, а завершився поза межами Батьківщини. Д. Я. Глухов був спочатку кулеметником, згодом зв'язківцем, воював на 4-му Українському фронті і завершив війну, звільнюючи Австрію та Чехословаччину. У повоєнний період ці фронтовики пройшли шлях від студентів до професорів, а К. Г. Самофалов 1982 р. став чл.кор. АН УРСР.

Після демобілізації вступили до інституту фронтовики Г.Г. Вржосек, Є.П. Красовський, М.М. Мухін, М.К. Пилипко, М.С. Самотрясов, В.Я. Шлюко, учасники війни В.Д. Жогот, Ю.Г. Радченко. Артилерист Г. Г. Вржосек почав воювати на Брянському фронті, а завершив війну у Берліні. Є.П. Красовський брав участь в обороні Києва, у боях від Воронежа до Ромен. Командиром артилерійського взводу воював на Калінінському фронті М.М. Мухін. Пілот М. К. Пилипко брав участь у боях на Курській дузі й завершив війну командиром ескадрилії. М.С. Самотрясов пройшов бойовий шлях у зенітній артилерії від командира взводу до помічника начальника штабу полку. Танкіст В.Я. Шлюко пройшов фронтовий шлях від Сталінграда до Чехословаччини. Зв'язкова Ю. Г. Радченко з 1942 р. брала участь у бойових діях частин ППО на Воронезькому фронті та за визволення Києва. Від початку 1943 р. працювала в госпіталі Воронезького фронту В.Д. Жогот. В інституті ці фронтовики пройшли шлях від студентів до доцентів, а проф. В. Я. Шлюко очолював кафедру високотемпературних матеріалів і порошкової металургії.

Чимало фронтовиків навчались в інституті у повоєнні роки на вечірніх і заочних факультетах, серед них Герої Радянського Союзу С. Р. Богайчук, удостоєний високої нагороди за участь у Курській битві, М. І. Білойваненко — за форсування Дніпра. Завершив у КПІ інженерну освіту Г. І. Голиков, який у березні 1944 р. був командиром стрілецького батальйону і за участь в Уманській операції здобув звання Героя Радянського Союзу. Після війни він заочно закінчив інститут, потім воєнну ад'юнктуру, і з 1970 р. працював доцентом в інституті.

Чимало демобілізованих воїнів прийшли до інституту на педагогічну та адміністративно-господарську роботу. У перше повоєнне п'ятиріччя у вузі працювали фронтовики І. П. Москаленко, М. І. Бєльський, Б. Б. Умов. Майор запасу І. П. Москаленко пройшов бойовий шлях від Сталінграда до Прибалтики. Фронтовий шофер Б. Б. Умов брав участь у бойових діях від перших днів війни до взяття Берліна. З 1943 р. до Дня Перемоги воював М. І. Бєльський — учасник визволення України, Польщі, Чехословаччини, штурму Берліна. В інституті І. П. Москаленко пройшов шлях від старшого лаборанта до проректора, М. І. Бєльський багато років завідував лабораторією, а Б. Б. Умов працював старшим лаборантом і навчальним майстром.

У 50-ті роки прийшли на роботу до інституту фронтовики Б. М. Бирін, М. В. Василенко, Ю. Л. Далецький, І. П. Дубинець, М. С. Журавльов, С. І. Каленчук, М. С. Король, Г. Й. Москаленко, Б. Ф. Натаров, О. В. Ралко, М. В. Савгир, Ф. П. Яремчук. Від початку і до завершення війни воював у підрозділах зв'язку Б. Ф. Натаров, який брав участь в обороні Києва і Сталінграда, у визволенні Севастополя і завершив війну капітаном, визволяючи Чехословаччину. Співробітник воєнно-наукової лабораторії О. В. Ралко брав участь в обороні Ленінграда і бойових випробуваннях нового озброєння на Ленінградському фронті. М. В. Василенко воював влітку 1941 р. під Києвом, був поранений і після одужання направлений до тилової навчальної частини. Ю. Л. Далецький брав участь у розгромі японської кванту нської армії. Артилеристом-розвідник ом воював Ф. П. Яремчук у боях за визволення Білорусії та Польщі, громив ворога на території Німеччини. У повоєнні роки вони очолювали факультети і кафедри, стали професорами, а Ю. Л. Далецький 1992 р. був обраний акад. АН України.

Фронтовий шлях від командира взводу до заступника командира дивізії пройшов у воєнні роки С. І. Каленчук. М. С. Король керував підпіллям на Київщині, а з 1943 р. воював за визволення України. Тяжкі поранення на фронтах дістали офіцери М. С. Журавльов, Г. Й. Москаленко, М. В. Савгир. М. С. Журавльов тримав оборону від Південного Бугу до Волги, брав участь у Сталінградській та Курській битвах, визволенні України, Румунії, Югославії завершив бойовий шлях начальником корпусної розвідки. Г. Й. Москаленко воював під Сталінградом, на Курській дузі, визволяв Україну, Польщу. М. В. Савгир — учасник оборони Ленінграда, під час визволення Білорусії та України — командир кавалерійського взводу. Льотчику І. П. Дубинцю довелося воювати спочатку командиром кулеметного відділення під Сталінградом, а з 1943 р.— у штурмовій авіації 3-го Українського фронту. Воєнний моряк Б. М. Бирін брав участь у визволенні Севастополя та Ленінграда. У повоєнні роки С. І. Каленчук та М. С. Король очолювали кафедри, М. С. Журавльов, Г. Й. Москаленко та М. В. Савгир стали доцентами, а Б. М. Бирін і І. П. Дубинець завідували навчальними лабораторіями.

Офіцерами з багатим фронтовим досвідом поповнилася в 50— 60-ті роки військова кафедра інституту. Тоді кафедру очолювали генерал-майор Л. Й. Чемеринський та полковник О. Г. Ніколаєв, а викладачами були А. М. Бабицький, П. І. Бандурко, В.І. Білокопитов, Д.Д. Гудович, Г.П. Данін, Б.І. Рушук. Фронтовий шлях Л.Й. Чемеринський розпочав з оборони Москви, очолював штаб корпусу ППО, а завершив війну начальником штабу армії ППО. О.Г. Ніколаєв пройшов шлях від командира батареї до заступника командира полку, воював на Західному та Північно-Кавказькому фронтах, у Приморській армії. Від оборони Севастополя до звільнення Києва пройшов бойовий шлях у військах ППО генерал Г.П. Данін. А.М. Бабицький 17-річним добровольцем пішов на фронт влітку 1941 р., брав участь в обороні Одеси й Північного Кавказу, завершив війну у Берліні. П.Г. Бандурко пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу полку ППО. Д.Д. Гудович воював у артилерійських частинах Південного та Північно-Кавказького фронтів, Приморської армії. В обороні Києва та в боях під Сталінградом взяв участь Б.І. Рушук. З 1943 р. В.І. Білокопитов був командиром розвідвзводу, брав участь у визволенні Смоленська та Білорусії.

Колектив вузу поповнився фронтовиками в 60-ті та на початку 70-х років. У цей час в інституті почали працювати В.А. Ганов, О.Я. Горбачов, В.В. Довбищенко, М.Л. Завиновський, А.Ф. Кичигін, М.С. Можаровський, М.П. Панченко, Ф.Г. Скубій, Ф.Я. Горовський.

Командир взводу М. С. Можаровський розпочав війну в боях за визволення України й завершив її командиром протитанкової оборони під Прагою. Ф.Я. Горовський брав участь у оборонних боях Південно-Західного фронту, а згодом в обороні та визволенні Північного Кавказу. Командир взводу А. Ф. Кичигін воював в артилерійських частинах під Москвою та на Північному Кавказі, визволяв Новоросійськ та Керч. На початку 1943 р. через поранення під Харковом завершився фронтовий шлях офіцера М.П. Панченко.

Пізніше ці фронтовики стали професорами. Офіцер О.Я. Горбачов воював під Сталінградом, визволяв Донбас, Західну Україну. М.Л. Завиновський від початку до завершення війни був авіамеханіком і борттехніком, брав участь в обороні і визволенні України і Сталінграда. Фронтовий шлях старшини В.В. Довбищенка проліг від оборони Києва через Курську битву до визволення Чехословаччини. Ф.Г. Скубій розпочав війну рядовим бійцем в оборонних боях на Північному Кавказі, а закінчив радистом військової розвідки. Серед його бойових нагород — орден Слави III ст. Таким самим орденом було нагороджено В.А. Ганова, який командиром мінометної обслуги пройшов шлях від визволення Білорусії, Польщі до Берліна. В інституті О.Я. Горбачов, В.А. Ганов, М.Л. Завиновський, Ф.Г. Скубій стали кандидатами наук, доцентами, а В.В. Довбищенко працював упродовж кількох років проректором.

Після тривалої офіцерської служби прийшли до КПІ фронтовики Л.І. Винниковський, Є.І. Горєликов, Г.М. Кисляк, П.М. Пономаренко, М.В. Садовін, І.Ф. Силаєв, Р.Д. Цирендоржієв. Під час війни Л.І. Винниковський був начальником штабів дивізії та корпусу, воював під Дем'янськом, був учасником прориву блокади Ленінграда та визволення Білорусії. Старший офіцер М.В. Садовін брав участь в оборонних боях від Дніпра до Дону, а потім — у визволенні Києва та інших міст України. Офіцер-танкіст П.М. Пономаренко пройшов дорогами війни від Бугу до Волги, а звідти до Чехословаччини. Командиром взводу, роти, батальйону у битвах за Москву та на Курській дузі, у визволенні Білорусії та Польщі взяв участь Г.М. Кисляк. І.Ф. Силаєв почав війну на західній прикордонній заставі, в оборонних боях дійшов до Ростова, а згодом брав участь у наступальних операціях. Льотчик-винищувач Є. І. Горєликов розпочав війну у боях за визволення України й завершив командиром ескадрильї у берлінській операції, за бойові подвиги нагороджений сімома орденами. Р.Д. Цирендоржієв пройшов бойовий шлях від Москви до Німеччини. В інституті Л.І. Винниковський, М.В. Садовін, П.М. Пономаренко працювали доцентами, а Є.І. Горєликов, Г.М. Кисляк, І.Ф. Силаєв, Р.Д. Цирендоржієв і нині працюють в інституті.

Прийшли до інституту в повоєнні роки і тривалий час працювали у ньому Є. В. Грабченко, К. В. Жадовська, Л. І. Мотузко, Г. М. Попова. Співробітниця корпусного штабу К. В. Жадовська, визволяючи Батьківщину, пройшла фронтовий шлях від оборони Києва до штурму Берліна. Є. В. Грабченко з кінця 1941 р. була підпільницею у Ростові-на-Дону, а з 1942 р.— радисткою в штабі Закавказького фронту, брала участь у бойових діях, звільняючи від фашистів Крим. Зв'язковою командного пункту ППО під Воронежем почала свій воєнний шлях 1942 р. Л. І. Мотузко, брала участь у Курській битві та визволенні України. Учасницею боїв під Сталінградом і битви за Дніпро була зв'язкова Г. М. Попова. В інституті у повоєнні роки вони працювали на різних факультетах, відділеннях, кафедрах.

У битвах за визволення Москви, Ленінграда, Сталінграда і Кавказу брали участь близько 90 ветеранів-фронтовиків, у Курській битві та визволенні України—112 (з них 45 визволяли Київ), у боях за визволення Польщі, Румунії, Угорщини, Югославії, Австрії, Чехословаччини — понад 70, у штурмі Кенігсберга і Берліна — близько 60 ветеранів {9] інституту. 40-річчя Перемоги вони відсвяткували у рідному вузівському колективі.

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій