Ви є тут

Бережков Валентин Михайлович. Повороти долі


Фото. Бережков (псевдонім – Богданов) Валентин Михайлович

За волею обставин він був учасником багатьох історичних переговорів і зустрічей на вищому рівні, коли визначалися долі Європи і світу, брав участь у підготовці і підписанні договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом (також відомий як пакт Молотова – Ріббентропа – міжурядова угода, підписана 23 серпня 1939 р.), був свідком, коли міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп оголосив війну Радянському Союзу. Як особистий перекладач Сталіна і міністра закордонних справ Молотова був присутній на міжнародних зустрічах і конференціях, у тому числі на Тегеранській конференції І.В. Сталіна, Ф.Рузвельта та У.Черчілля (1943 р.), конференціях на віллі Думбартон-Окс у Вашингтоні (1944 р.), де представники СРСР, США, Великобританії и Китаю підготували пропозиції, які стали основою Статуту ООН.

Дипломат, журналіст-міжнародник, доктор історичних наук, член Спілки радянських письменників, широко відомий своєю мемуарною та історичною літературою. Особливо популярні його книги "Тегеран-43", "Как я стал переводчиком Сталина", "Страницы дипломатической истории" та інші. Ця людина – Валентин Михайлович Бережков (псевдонім – Богданов), за освітою інженер-технолог, який навесні 1938 року успішно закінчив механічне відділення Київського політехнічного інституту. Його творче життя, потужна сила духу і незламна воля у досягненні мети має бути прикладом для наслідування студентами багатьох майбутніх поколінь.

Валентин Бережков народився 2 липня 1916 р. в Петербурзі. Його батько був вихідцем з бідної сім'ї провінційного вчителя, рано залишився круглим сиротою, сам вибився в люди. Закінчивши в Чернігові із золотою медаллю гімназію, вступив до Петербурзького політехнічного інституту, після закінчення якого відразу ж отримав посаду старшого інженера на Путиловській суднобудівній верфі, що принесло йому пристойний заробіток. Невдовзі одружився з випускницею Смольного інституту шляхетних дівчат. Здавалося, життя обіцяє щастя і достаток. Навесні 1916 року йому запропонували очолити закупівельну комісію для приймання військових і торгових суден в Америці, але він через загрозу від німецьких підводних човнів в Атлантиці відмовився від плавання через океан з вагітною дружиною (через декілька місяців вона народила сина, якого назвали Валентином). Потім були революція, громадянська війна, голод і поневіряння.

У 1920 році сім'я переїхала в Україну – в село Сваричівка на Чернігівщині, де жила сестра батька Люба, яка працювала акушеркою в сільській лікарні. Скрута змусила шити чоботи і варити мило. Незабаром родина переїхала до Києва. У 1923 році становище змінюється на краще – Михайло Бережков займає посаду технічного директора і головного інженера заводу "Більшовик", великого на ті часи підприємства з виробництва сільськогосподарських машин, заснованого ще в 1881 році швейцарським бізнесменом Яковом Гретером та німецьким інженером Філіпом Мозером як чавуноливарний та механічний завод для випуску обладнання для цукрових заводів. У 1919 році це підприємство було націоналізовано і перейменовано в "Перший державний машинобудівний завод", а в 1922 році, на честь 5-ї річниці Жовтневої революції, отримало назву "Більшовик" і було перепрофільовано на машинобудування для хімічної, гумотехнічної та шинної промисловості, а також оборонної промисловості.

Дитячі захоплення Валентина часто приводили його в цехи цього заводу. То були світлі, безтурботні часи. Район, де знаходився завод "Більшовик", був не тільки робітничим. Поблизу, серед зеленого масиву, стояли корпуси Політехнічного інституту, які потім стануть йому рідними.

У жовтні 1923 року Валентин пішов у перший клас школи, яка була розташована по сусідству з "Більшовиком", а вечорами, двічі на тиждень, займався німецькою та англійською мовами з репетитором. Він опирався цим заняттям, не підозрюючи, яку важливу роль знання іноземних мов зіграє в його долі. Але батьки розуміли, що це йому в житті знадобиться.

Весною 1926 року батько став головним інженером машинобудівного заводу "Ленінська кузня". Як інженер-кораблебудівник він був залучений також до проектування нової верфі на Дніпрі. Довелося залишити прекрасну директорську садибу "Більшовика" і перебратися в центр міста. Батькові вдалося вступити до житлово-будівельного кооперативу, який щойно завершив будівництво двоповерхового чотириквартирного будинку в Липках, колись аристократичному районі Києва.

Квартира дісталася сім'ї на першому поверсі. Тут, по сусідству, були квартали, з давніх часів населені киянами німецького походження. Вулиця, навколо якої розташувалася колонія німців, називалася Лютеранською (згодом вона була перейменована у вулицю Енгельса). На ній знаходилася школа-семирічка, де всі предмети викладали німецькою, а російська і українська вважалися іноземними мовами. Це була така ж семирічка, як і всі інші радянські "трудові школи" того часу, що давали початкову освіту підліткам, але атмосфера тут істотно відрізнялася від тієї, яка панувала в школі по сусідству з "Більшовиком". Приблизно половина хлопців була з німецьких сімей, решта – українці, росіяни, євреї, поляки. За соціальним станом школярі також являли собою досить строкату картину. Тут були діти робітників, службовців, науковців, ремісників і приватних підприємців.

Прагнення потрапити в середовище старшокласників спонукало Валентина після третього класу за час літніх канікул підготувати весь курс занять четвертого класу. Восени він склав іспити і був зарахований до п'ятого класу. У 1928-му батька Бережкова за безпідставним обвинуваченням репресували. Тоді сім'я страшенно бідувала, не маючи заощаджень, мама мусила давати приватні уроки з англійської та німецької мов. Проте скоро батька звільнили за недоведеністю звинувачень.

Наприкінці травня 1930 р. Валентин склав випускні іспити, а у вересні почав працювати на заводі "Більшовик". Тоді випускники семирічки зазвичай відразу поступали на роботу, а ті, хто хотів продовжувати навчання, займалися вечорами на робфаківських курсах, готуючись до іспитів в інститут або технікум. Його зарахували молодшим електромонтером з окладом 40 рублів на місяць і з "робочою" хлібною карткою. Бережкову доручили виготовляти щітки для колекторів. З великого шматка спресованого графіту треба було випилювати ножівкою кубики за заданими розмірами, потім шляхом гальванізації наростити на одному кінці мідний шар і прикріпити клеми для проводів. Робота йому подобалась, незважаючи на те, що до кінця зміни графітовий пил в'їдався у брови й вії.

В. БережковПродовжуючи працювати, Валентин Бережков пішов на вечірні курси іноземних мов з метою отримати диплом, що давав право працювати перекладачем. Курси були трирічні. Випускні іспити він склав, не провчившись і двох років. Поспішав тому, що готувався до вступу в Київський політехнічний інститут. Мріяв подібно до батька стати інженером-механіком. Однак довелося піти на вечірнє механічне відділення задля отримання "робочої" хлібної картки і через важке становище сім'ї, адже його зарплата вже становила на той час 100 рублів.

У 1934 році вперше після Жовтневої революції Радянський Союз широко відкрив свої кордони для іноземних туристів. На другому курсі інституту Валентин Бережков дізнався, що відділення "Інтуриста", яке відкрилося в Києві, запрошує на курси гідів-перекладачів юнаків і дівчат зі знанням іноземних мов. Умови були привабливі: оклад 150 рублів ,  безкоштовне харчування разом з туристськими групами, та ще й пристойний пайок. Він відразу ж ухопився за це запрошення. Звичайно, неможливо було поєднати роботу на заводі, навчання в інституті та інтуристівські курси. Порадившись з батьками, подав заяву про звільнення з заводу, і в 1934-1935 роках працював гідом у київському "Інтуристі".

З вересня 1935 року почалися заняття на 4-му курсі вечірнього механічного відділення політехнічного інституту, тому довелося перейти на роботу за фахом техніком у конструкторське бюро заводу "Ленінська кузня". Київську судноверф, в проектуванні якої брав участь його батько, вже побудували, і в затоні поблизу Подолу почався випуск пасажирських пароплавів з розташованими по обидва боки корпусу гребними колесами і буксирів, у ходових випробуваннях яких влітку 1937 року він брав участь.

Навесні 1938 року Бережков після закінчення інституту був направлений на знаменитий революційними традиціями київський завод "Арсенал", що значився в оборонному реєстрі під номером 393. Йому належало стати зброярем, але доля розпорядилася по-іншому. На вечірньому відділенні Київського політехнічного інституту не було військової кафедри. Всі студенти на час навчання мали відстрочку від призову, і тепер треба було пройти дійсну військову службу. Правда, ті, що закінчили інститут, користувалися пільгою: у сухопутних військах служили рік замість двох, а на флоті – два роки замість чотирьох.

На початку листопада прийшла повістка з військкомату, і Бережков під враженням романтичних спогадів батька, який в молодості після закінчення Гатчинського морського інженерного училища здійснив плавання навколо Європи – з Петербурга до Одеси, виявив бажання служити на флоті. У штабі Тихоокеанського флоту у Владивостоці його зарахували до інженерного відділу, де він, як інженер-механік зі знанням двох іноземних мов, був помічений керівництвом. Через кілька місяців його направляють у складі закупівельної комісії до Німеччини для прийому озброєння на заводах Круппа, де він привернув до себе увагу наркома суднобудівної промисловості Тевосяна, який очолював комісію. Причиною цього став випадок, коли перекладачка, яка супроводжувала наркома, недостатньо володіла технічною термінологією і не змогла перекласти російською багато чого з того, що пояснював інженер фірми, і Бережков став їй допомагати. Цей випадок став початком крутого повороту його долі.

Надалі він працював референтом-перекладачем в Наркомзовнішторзі у А.І.Мікояна, звідти був переведений до наркомату закордонних справ, яким керував В.М.Молотов. У 1940 р. брав участь у переговорах з німцями радянської урядової делегації на чолі з В.М.Молотовим в Берліні. У грудні того ж року призначений першим секретарем посольства СРСР у Німеччині і асистентом наркома.

В. Бережков (другий зліва)І, нарешті, найкрутіший поворот долі. Й.В.Сталін зауважує, що його перекладач з англійської допускає помилки. Вождь радянського народу звертається до Молотова – чи немає у того хорошого перекладача з англійської. "Є, але тільки з німецької", – відповідає нарком. "Я скажу – вивчить англійську", – заявляє Сталін. І Бережкову терміново доводиться поліпшувати свої знання з англійської. З цього періоду розпочалася "кремлівська епоха" його біографії.

Наприкінці 1944 р. В.М.Бережкова перевели на журналістську роботу через підозру, що його батьки, які перебували під час німецької окупації в Києві, опинилися на Заході. Він працював головним редактором журналу "Война и рабочий класс" (згодом популярний журнал "Новое время"), потім брав участь у створенні нового журналу "США. Економіка. Ідеологія. Політика". У 1979–83 рр. працював першим секретарем радянського посольства у Вашингтоні. В 1992 р. переїхав до США викладати за контрактом у каліфорнійських університетах. Помер В.М.Бережков 24 листопада 1998 р. у Каліфорнії (США), похований на Ваганьковському кладовищі в Москві.

А.К.Скуратовський, доцент, В.В.Янковий, доцент

  1. В. Бережков у молоді роки
  2. В. Бережков на схилі літ
  3. В. Бережков (другий зліва)
x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій