XIV Міжнародна студентська олімпіада з математики ІМС проходила цього року в Американському університеті м. Благоєвграда (Болгарія) з 3 по 9 серпня. Вона зібрала 249 учасників – 60 команд, які представляли понад 30 країн. Політехніки багато років є не лише її учасниками, а незмінними призерами. П’ятикурсник Олександр Рибак, який цього року виступав як тренер команди і в змаганні участі не брав, є багаторазовим переможцем різноманітних всеукраїнських і міжнародних олімпіад з математики, своєрідним рекордсменом ІМС, адже три роки поспіль отримував там Гран-прі.
До складу команди НТУУ “КПІ” входили третьокурсник ФТІ Федір Зубач та другокурсник ФТІ Дмитро Батюк. І цього разу фізтехівці відстояли свої місця у списку переможців – обидва отримали дипломи третього ступеня.
Ми попросили студентів поділитися враженнями. Наводимо їх розповіді.
Випробувати себе
Команда наша складалася з двох учасників (передбачалося більше, та забракло коштів). Як на мене, хлопці виступили не дуже вдало: 118-й результат у Федора Зубача і 146-й у Дмитра Батюка (з 249), і в підсумку – треті дипломи. Я ж мріяв, що вони будуть у першій сотні чи навіть хтось потрапить у перші 50...
Та все ж це позитивний результат: Федя Зубач піднявся майже на 100 позицій порівняно з минулим роком. Дмитро поїхав уперше. Він розв’язав 5 задач, але зарахували йому тільки 3,5. Тож буде наука, як оформляти роботу та писати пояснення.
Моя “проба пера” теж не дуже вдалася. Я пропонував на олімпіаду три свої задачі, але їх не взяли. Найбільше мені подобалася одна з них – із комбінаторики. На IMC комбінаторних задач дуже мало, а моя розв’язувалася дуже красиво. Та при обговоренні розкритикували формулювання (рішення приймалося голосуванням керівників команд і членів журі). У підсумку на позицію 2.6 (шоста задача другого дня) взяли задачу одного німця, що мала красиву умову, але довге і “перекручене” розв’язання.
Містечко Благоєвград – невелике, тому особливих визначних пам’яток там не зустрінеш. Хоча є і драматичний театр, і зоопарк. Напевно, найбільш цікавим місцем є Американський університет, де ми мешкали. Біля нього є велика площа з красивими фонтанами, а також парк. Особливої уваги (і поваги!) заслуговують гуртожитки, за комфортабельністю їх можна порівняти з 3-зірковими готелями. Дуже смачна їжа: багато фруктів і м’ясних страв, тож шлунки почувалися щасливими.
Якщо дозволите, трохи про пригоди. Благоєвград розташований біля підніжжя досить високих гір. Я був там 2 роки тому (теж на олімпіаді), піднімався на схили і поділився враженнями з друзями. Один із них (з КНУ ім. Шевченка) запропонував “сходити” на якусь із вершин. Ми попрямували іншою дорогою, ніж я ходив минулого разу, маршрут виявився довшим і складнішим. Спочатку проминули численні виноградники та городи. Потім потрапили в ущелину, де притулився якийсь двір. Коли проходили повз нього, загавкав собака і вийшов господар. Чоловік, певно, вирішив, що ми заблукали, і намагався пояснити дорогу. Цьому городникові й на думку не спало, що ми просто хотіли “полазити” по горах. Болгарської ми не розуміли, наш співрозмовник у свою чергу не розумів англійської, але трохи розумів російську.
У горах було багато великих красивих ящірок (сантиметрів 30 у довжину). Щоправда, були вони не тільки в горах. Біля гуртожитку я піймав одну маленьку. Та в горах ящірки набагато жвавіші.
Нарешті дісталися вершини: помилувалися, сфотографувалися. Час і спускатися. Досить швидко вийшли на дорогу. Але вирішили, що буде швидше, якщо підемо вниз напрямки – дорога ж вела кудись убік. Після серії спусків-підйомів вийшли на пагорб, з якого було видно ту саму дорогу, і проходила вона метрів на 50(!) нижче. Але по дорозі трапилася знахідка – цілком придатний для гри футбольний м’яч. Ще стріли в лісі двох черепашок. Одна була розміром з долоню, друга – малюсінька, як сірникова коробка. Наприкінці “походу” ми знайшли велику пляшку води, яку із задоволенням тут-таки випили. Коли, нарешті, спустилися до житла, то втрапили якраз на територію нашого гуртожитку. Та ще й устигли за 2 хвилини до початку церемонії нагородження, що проходила того дня.