Ігор Богачук, студент ФАКС, – призер багатьох змагань з авіамоделізму. Йому дано те, що недоступно для багатьох: цей хлопець відчуває небо. Однак при цьому твердо стоїть ногами на землі. Кожний рік його колекція поповнюється в середньому на 4 дипломи. З останнього сезону 2009 року у класі планерів F3J він здобув 3-тє місце на «Кубку Чернігівщини 2009», 1-ше місце на «Чемпіонаті України 2009», 3-тє місце Кубка «Аерос», 1-ше місце на чемпіонаті «Осінній циклон». Незважаючи на таку кількість перемог, Ігор Богачук аж ніяк не хворіє зірковою хворобою, хіба що «хворобою неба».
– Скажи, чому ти обрав саме ФАКС?
– Ну, звісно, можна було обрати все що завгодно, від програмування до якихось інженерних спеціальностей, але якось з дитинства я зрозумів, що авіамоделізм та літаки – це моє. А ще є така прекрасна людина – Віктор Акімович Канченко, провідний науковий співробітник науково-аналітичного центру критичних технологій навігаційного приладобудування. На кафедрі ФАКС він відповідає за безпілотні літальні апарати. З ним я познайомився на аеродромі, і саме Віктор Акімович розповів мені про ФАКС і певним чином вплинув на моє прагнення стати студентом саме цього факультету.
– Як ти захопився авіамоделізмом?
– Не знаю. Швидше за все, це передалося від батьків на генетичному рівні, оскільки вся наша родина працює в авіації. Пам’ятаю, років у 8 я бігав по стадіону – грався з повітряним змієм, і побачив, що хтось запускає кордову модельку. Я навіть у тому віці зрозумів, наскільки це крутіше за мого змія. Потім записався в гурток. Так все і почалося.
– Чимось іще захоплюєшся, окрім авіамоделізму?
– Ні, авіамоделізм займає весь мій час, це настільки затягує… Спочатку були в мене й інші інтереси – судномоделізм, ракетомоделізм, було бажання займатися парапланами. Однак згодом визначився лише з одним напрямом.
– А в навчальному процесі твоє захоплення якось допомагає?
– Поки що ні, але надалі, я сподіваюся, буде допомагати.
– Авіамоделісти – це вузьке коло людей. Ви всі знаєте один одного в обличчя?
– Авіамоделізм ніколи не був вузьким колом, тому всіх, хто ним займається, нереально знати в обличчя. Із самого початку було багато людей, які займалися суто кордовими моделями, потім з’явилось радіо і дехто почав займатися радіомоделізмом. Це вид спорту, який розвивається дуже швидкими темпами. Сам я займаюся радіокерованими планерами «F3J».
– Ти спілкуєшся зі своїми конкурентами? Серед них в тебе є друзі?
– Я не можу сказати, що в мене є конкуренти! Коли ти виходиш на старт, можливо, ще відчуваєш дух суперництва. Але коли ти приїжджаєш на змагання, навіть просто в турах, ти відчуваєш найприємнішу атмосферу. В моделізмі просто не може бути поганих людей! Нас дуже багато, і всі мають одні й ті самі цілі і прагнення.
– Які якості повинна мати людина, щоб стати авіамоделістом?
– Все, що необхідно – це дуже велике бажання. Нема такого, щоб ти прагнув, працював над собою, а жодних результатів це не приносило. У кожної людини це «розуміння неба» приходить з часом, хтось бере передавач і мало не з третього польоту починає скеровувати літак. Загалом ще не зовсім професіонально, але людина вже розуміє, як саме це відбувається, а комусь треба потренуватися місяць-два, щоб досягти результату.
– З якого віку краще починати займатися моделізмом?
– Немає чітко встановлених рамок. Хтось починає мало не з 6-ти років – старається акуратно перемальовувати, креслити, робити прості модельки. А хтось починає захоплюватися цим мало не на старості років. Коли людина займається моделізмом у 25 років, це зовсім не те, коли вона займається цим же в 60. У цьому випадку один буде називатись спортсменом, а інший – ветераном.