Борис Євгенович Патон (27.11.1918, Київ - 19.08.2020, Київ) — видатний учений у галузі зварювання, металургії і технології металів, організатор науки, державний і громадський діяч. Президент Національної академії наук України (1962-2020) та Міжнародної асоціації академій наук (з 1993), директор Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України (з 1953). Академік НАН України (1958), іноземний член академій наук ряду країн. Лауреат Ленінської (1957) і Сталінської (Державної) премій (1950), Державної премії України в галузі науки і техніки (2004), Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1968), двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1978), Герой України (1998). Студент Київського індустріального (політехнічного) інституту 1936-1941 років.
Дитинство Бориса Патона пройшло фактично в стінах Київського політехнічного інституту. Адже народився він у сім'ї одного з найвідоміших його викладачів, всесвітньо відомого вченого й інженера професора Євгена Оскаровича Патона, що мешкала на території інституту в будинку професорсько-викладацького складу. Втім, перші місяці життя майбутнього президента Національної академії наук припали на дуже тривожні для нашої країни часи: в Україні палало полум'я громадянської війни. Але й довгоочікуване її закінчення стабільності країні не принесло. Змінювався сам уклад життя. Тож, зрозуміло, що суттєві зміни відбулися і в інституті. Причому стосувалися вони не лише правил прийому студентів, організації навчального процесу та методів управління навчальним закладом. Зміни прийшли і в побут. Для родини Патонів вони обернулися звичайним для тих часів “ущільненням”: до професорської квартири підселили сусіда. Ним виявився викладач КПІ, майбутній академік, видатний український
Певна річ, з перших своїх років Борис Патон жив у атмосфері творчості. Творчості специфічної – технічної, яка вимагає від людей, які присвятили себе їй, особливої дисципліни і відданості. Ця атмосфера наперед визначила коло його зацікавлень. Звісно, після закінчення школи особливих сумнівів щодо того, куди йти вчитися далі, у нього не було – тільки до Київського індустріального інституту (так з 1934 по 1944 рік називався Київський політехнічний). Під час навчання остаточно визначилося коло інтересів майбутнього академіка. Пов'язані вони були з дослідженнями, що проводилися в Електрозварювальній лабораторії ВУАН, заснованій та очоленій Євгеном Патоном. У 1934 році на базі цієї лабораторії було створено інститут, відомий тепер як Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України. З часом цей інститут став для Бориса Патона другим домом.
***
Закінчення інституту збіглося в часі з початком війни. Борис Патон за розподілом поїхав до міста Горького – на завод “Красное Сормово”, де працював інженером електротехнічної лабораторії. Але 1942 року його було переведено до Нижнього Тагіла, куди евакуювали Інститут електрозварювання, на який були покладені завдання щодо технологічного забезпечення виробництва бронетехніки, зокрема славнозвісного Т-34 – кращого танку Великої Вітчизняної війни. Борис Патон узяв активну участь у розробці та впровадженні технологічної новації, якій судилося кардинально змінити весь технологічний цикл, – автоматичного зварювання броні під флюсом.
Борисові Патону було доручено розробити електричну схему нових автоматичних зварювальних головок. У ній мало бути реалізоване відкрите в 1942 р. явище саморегулювання дуги. Молодий інженер упорався з цим завданням блискуче. Запропонована ним зручна і надійна конструкція не лише забезпечила можливість виробляти такі головки в умовах звичайних механічних майстерень, але й не потребувала спеціальної підготовки кадрів для її експлуатації. Але головним було те, що ці пристрої відіграли величезну роль у збільшенні обсягів випуску танків. Були створені автомати для зварювання, завдяки яким виробництво танків поставили на конвеєр. Показово, що в жодній країні, окрім Радянського Союзу, автоматичне зварювання під флюсом у танковій промисловості не застосовувалося. Лише в останні воєнні роки цей спосіб при виготовленні бронекорпусів танків і самохідних артилерійських установок почали освоювати в США. А Борис Патон у 1943 році за цю розробку отримав свій перший орден – “Знак пошани”.
Після повернення у 1945 р. до Києва Борис Патон захистив у Київському політехнічному інституті дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему “Аналіз роботи зварювальних головок та способів їх живлення при зварюванні під флюсом”. Починалося відродження нашого міста й усієї країни, тож усі наукові дослідження відразу знаходили застосування в практиці. Борис Євгенович очолив один з відділів Інституту і продовжував активно працювати тепер уже над мирним застосуванням зварювальних процесів. Розпочаті тоді дослідження стосувалися напівавтоматичного й автоматичного зварювання під флюсом, розробки теоретичних основ створення автоматів і напівавтоматів для дугового зварювання і зварювальних джерел живлення; умов тривалого горіння дуги та її регулювання; проблеми керування зварювальними процесами тощо. В 1950 році він стає заступником директора Інституту електрозварювання, у 1952 р. успішно захищає докторську дисертацію на тему “Дослідження умов стійкості горіння зварювальної дуги та її регулювання”. В 1953 році, після смерті Євгена Патона, йому довірили очолити Інститут, заснований його батьком.
***
На початку 50-х років у країні набирає темпів науково-технічна революція, та головне, з боку влади підсилюється увага до проблем розвитку науки і технологій. У нових умовах дослідницькі організації та колективи, які вже мали конкретні напрацювання щодо впровадження своїх робіт у реальну економіку, швидко знайшли можливості для розвитку.
В Україні лідерські позиції в цьому плані займав Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона. Деякі його розробки буквально змінили ставлення виробничників до можливостей зварювання. Запропоновані інститутом технологічні новації надзвичайно високо цінувалися в промисловості. Понад те, у другій половині 50-х років ІЕЗ взагалі почав продукувати все нові й нові прогресивні розробки, що буквально “з коліс” впроваджувалися у виробництво. Під керівництвом Бориса Патона і за його безпосередньою участю було розгорнуто широкі фундаментальні дослідження, що стали основою для створення та застосування багатьох способів зварювання: напівавтоматичного, в середовищі захисних газів, електрошлакового, мікроплазмового та ін. У найстисліші терміни було розроблено нові способи зварювання, вивчено технологічні режими, створено численні прототипи нової генерації промислової зварювальної техніки. Вагомим результатом вивчення явищ і процесів, що виникають при проходженні електричного струму через різноманітні середовища і в різних умовах, стало формування нової перспективної галузі якісної металургії – спеціальної електрометалургії, що об'єднала такі способи отримання рафінованих металів, як електрошлаковий, електронно-променевий, плазмово-дуговий переплави. Завдяки цьому стало можливим отримувати особливо чисті спеціальні сплави й сталі. Відкрилися перспективи для створення новітніх конструкційних і функціональних матеріалів, особлива потреба в яких виникла наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Інститут швидко виріс у потужний науково-технічний комплекс, до структури якого увійшли власне науково-дослідний інститут, конструкторсько-технологічні й експериментальні підрозділи, дослідні заводи, а пізніше, уже в останні десятиліття – інноваційні організації, науково-інженерний та навчально-атестаційний центри. До того ж, на нього було покладено обов'язки головної в СРСР науково-дослідної установи зі зварювання та спеціальної металургії.
***
У 1962 році 43-річний академік Патон був обраний на посаду президента Академії наук УРСР. В її історії розпочався новий період, який згодом вивів українську науку на передній край науки світової. Понад те, з часом Академія стала своєрідною візитною карткою України. Широка співпраця академічних установ з підприємствами народного господарства та військово-оборонного комплексу, на який тоді взяла курс Академія, прискорювала розвиток економіки, що, у свою чергу, сприяло розвиткові науки. Українські вчені сміливо бралися за суто наукове, комплексне вирішення проблем, які гальмували розвиток цілих галузей, і в результаті їхніх досліджень фахівці-практики отримували не просто рекомендації практичного характеру, а принципово нові ідеї, винаходи та готові технології. В ці роки поглибилися зв'язки академічних інститутів з вищими навчальними закладами, в першу чергу, з Київським політехнічним інститутом, Київським державним університетом ім. Т.Г.Шевченка та іншими.
Одним із лідерів у цьому знов-таки залишався Інститут електрозварювання, де за безпосередньою участю його директора на основі фундаментальних досліджень були розроблені технології індустріальних способів зварювання магістральних трубопроводів, великогабаритних резервуарів для зберігання нафти і нафтопродуктів, кожухів доменних печей, висотних баштових конструкцій, морських суден, енергетичного обладнання та інших. Академік Б.Є.Патон спільно з академіком С.П.Корольовим висунули сміливу ідею щодо застосування зварювальних процесів у космосі, яку було успішно реалізовано в інститутських розробках. Створена в Інституті апаратура дозволила космонавтам В.Кубасову і Г.Шоніну вперше у світі здійснити експеримент із зварювання в умовах орбітального польоту. Цим самим було покладено початок космічним технологіям. Трохи згодом академік Б.Є.Патон очолив піонерські дослідження щодо використання електронного променя, дугової плазми та лазера для зварювання металів та спецелектрометалургії.
***
Роль Академії наук та її президента у житті держави і суспільства, у прогресі науки й освіти, у зміцненні обороноздатності і розвитку народного господарства республіки неможливо було переоцінити, і це дуже добре розуміли її керівники. Яскравим свідченням цього є випадок, який до сьогодні з усмішкою переказують в академічних колах. Якось у Бориса Євгеновича, який умів спокійно вирішувати питання з представниками владних структур, виник серйозний конфлікт з одним із секретарів Центрального Комітету Комуністичної партії України. Перший секретар ЦК, фактично перша тодішня особа в республіці, довідавшись про це, промовив: “Іншого секретаря ЦК я знайти зможу. А от де я знайду іншого Патона?..”. На тому питання й було закрито.
До речі, вже за наших часів дехто звинувачував Б.Патона саме в умінні домовитися з владою, переконати її в доцільності прийняття того рішення, яке йому (а найголовніше, Академії) було потрібне. Але більшість його колег вважали і вважають, що у такій тактиці завжди був добре продуманий розрахунок, дуже далекий від скороминущих політичних чи, тим більше, особистісних мотивів. І що саме завдяки вмінню Бориса Євгеновича знаходити розумні компроміси, в подальшому вдалося зберегти Національну академію наук за найскрутніших для держави і суспільства періодів. До того ж, якщо справа торкалася питань принципових, Б.Патон на поступки не йшов. Згадаймо лише, що влітку 1981 року він надіслав до владних структур держави науково-аналітичну записку “Про заходи стосовно подальшого посилення роботи щодо оцінки та прогнозування генетичних наслідків забруднення оточуючого людину середовища в Українській РСР”, а в листопаді того ж року на засіданні Уряду України виступив з доповіддю про можливі негативні екологічні та соціально-економічні наслідки будівництва та експлуатації на території України атомних електростанцій і, перш за все, Чорнобильської АЕС. Такі погляди абсолютно заперечували офіційну точку зору на атомну енергетику та її перспективи і могли коштувати тим, хто їх відкрито дотримувався, великих неприємностей. Але Б.Патон не став тоді мовчати, хоча слухати його й не бажали. За кілька років, на жаль, його правота знайшла трагічне підтвердження...
***
Останні десятиліття стали для української науки випробуванням на міцність. Вона його витримала. Багато в чому – завдяки організаційним інноваціям, які були запропоновані та апробовані Б.Патоном і очолюваним ним колективом. Раніше за інших він зрозумів, що в сучасних умовах наука спроможна вижити та ефективно працювати лише якщо навчиться швидко продавати свої напрацювання тим, кому вони потрібні. І запропонував створювати при академічних інститутах підрозділи, які спроможні були б забезпечувати просування результатів їхніх досліджень від фундаментальної ідеї до технічної розробки, і далі – до дослідного зразка, і аж до пропонування промисловості. Однією з перших у крані наукових установ, яка почала працювати за такою схемою, як і належить, став очолюваний Борисом Євгеновичем Науково-технічний комплекс “Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона” НАН України.
Перехід до інноваційної схеми розвитку економіки сприяв активізації наукової діяльності та комерційній реалізації її результатів. З ініціативи академіка Б.Є.Патона створюються такі нові інноваційні структури, як науково-інженерні центри та технопарки.
І в останнє десятиліття академік Б.Є.Патон не полишає активних творчих пошуків. Так, зокрема, він запропонував і очолив масштабні дослідження щодо використання зварювальних технологій в лікувально-хірургічній практиці. Під його керівництвом співробітники Інституту і вчені-медики спільно винайшли новий спосіб з'єднання м'яких тканин людини і тварин шляхом зварювання. Нині ця технологія набуває все більшого поширення у хірургічній практиці, й сьогодні рахунок успішних операцій, проведених з використанням зварювання, йде вже на тисячі.
***
Президент Національної академії наук України академік Б.Є.Патон постійно піклується про науково-інженерну молодь, працює над залученням талановитих юнаків і дівчат до науки, не забуває про їх фінансову підтримку і поліпшення умов життя. Для цього в НАН України надається максимальне сприяння цільовим науковим молодіжним проектам, реконструюються і споруджуються гуртожитки для аспірантів.
Слід відзначити, що витримувати велике навантаження наукової, науково-організаційної та громадської роботи Борису Євгеновичу дозволяє гарна фізична форма. В різні роки свого життя він серйозно захоплювався бадмінтоном, тенісом, водними лижами і плаванням, та й нині регулярно відвідує басейн, де двічі на тиждень пропливає доволі значну дистанцію.
***
Борис Євгенович Патон є автором і співавтором понад 720 винаходів (500 іноземних патентів), більш як 1200 різноманітних публікацій, 20 наукових монографій... Він академік АН УРСР (нині – НАН України), АН СРСР (тепер – РАН), Академії Європи, Міжнародної академії наук, освіти, індустрії та мистецтва США, Національної академії прикладних наук Росії, Російської академії космонавтики ім. К.Е.Ціолковського, Петровської академії наук та мистецтв... Іноземний член Національних академій наук Болгарії, Боснії та Герцеговини, Білорусі, Казахстану, Грузії, Таджикистану, Азербайджану, Шведської Королівської академії інженерних наук... Двічі Герой Соціалістичної Праці, Герой України (до речі, перший в історії присудження цього звання)... Лауреат багатьох премій... Згадаймо й те, що академік Б.Є.Патон є почесним доктором НТУУ “КПІ”.
Утім, повний перелік заслуг, звань і нагород Бориса Євгеновича Патона можна продовжити не на одну сторінку. Але, можливо, найголовнішою з них є народне визнання. За результатами соціологічного дослідження, проведеного у грудні 2007 року Консорціумом “Менеджмент консалтинг груп”, на думку наших співвітчизників, Борис Євгенович є найвідомішим українським ученим. Фактично – символом української науки.