Ви є тут

Модрина. Дерево, що заслуговує на повагу


Кампус КПІ, парк, модрина

Його називають екзотом серед хвойних. Маючи всі ознаки голчастих, дерево на зиму скидає хвою, а навесні вкривається молодою зеленню. Звідси російська назва – «лиственница», українською – модрина. Ботаніки називають її Larix. Одні вважають, що це галльська назва смоли, інші – що походить від кельтського Lar (рясний, дуже смолистий). Політехніки можуть милуватися цими гігантами (бо найвищі в парку) навпроти четвертого корпусу.

Модрина належить до хвойних порід, і з’явилася вона значно пізніше сосни, ялини та кедра, десь у кінці мезозойської ери одночасно з дубом. Налічують 20 видів, поширених у північній півкулі. Дерева можуть сягати 50 м у висоту і віку 300-400 років. Очевидно, предки її були хвойними деревами, а потреба скидати листя виникла при пристосуванні до суворого клімату. Модрина після відступу льодовика першою почала просуватися на північ. Її можна побачити за Полярним колом (доходить до 70° сх. ш.)  і в горах (до 2400 м над рівнем моря). Занесена до Книги рекордів Гіннеса як найморозостійкіше дерево. Вважається, що модрини витримують температури до -65°C. Разом з тим, любить тепло, світло і багатий ґрунт. За світлолюбністю займає перше місце і не переносить навіть бокового затінення. Наприклад, липа в 9 разів тіньовитриваліша модрини. Залежність модрини від сонячного світла настільки велика, що вночі ріст дерева припиняється, на відміну від сосни, яка тягнеться вгору упродовж доби. За перші три роки вона виростає ледве на метр, та з третього-четвертого щорічно дає метровий приріст. І так до 30-40 років. Модрина має глибоку розгалужену кореневу систему, витримує загазованість повітря, є цінною ґрунтополіпшуючою породою. Крона ажурна і затримує дуже мало сонячних променів.

Та не лише цим вона ввійшла в історію. Як відомо, Венеція розташована на 118 островах. Місто почало забудовуватися в V ст. Палаци і храми стоять на 400 тис. паль з модрини, які й досі не мають ознак псування. Місто Архангельськ, Зимовий палац та Ісаакіївський собор у Санкт-Петербурзі також стоять на модринових палях, і сьогодні вони міцні, як залізо. Дерево стало таким твердим, що його не бере ні пилка, ні сокира.  Паркет і віконні рами з модрини в Зимовому палаці чудово збереглися до наших днів і, очевидно, будуть служити ще не одну сотню років.

Довговічність модрини пояснюється особливим хімічним складом живиці, яка є довготривалим консервантом. До 1858 року в Росії модрину навіть не продавали приватним особам, а використовували тільки в державному будівництві, в основному в кораблебудуванні.

Там, де росте модрина, з неї роблять нижню частину дерев’яних будівель, і вони служать віками. З часом деревина модрини ніби кам’яніє і набуває все більшої міцності, крім того, поступово змінюється колір – вона стає все гарнішою. Київські ріелтори люблять розповідати історію про дивака, який всі внутрішні поверхні заміського будиночка обшив дошками з модрини. За кілька років вони стали, як камінь: ні картину перевісити, ні комунікації протягти. Продавався той теремок дуже довго.

 Деревина модрини має надзвичайну міцність і довговічність. Не боїться жуків-точильників, відзначається великою гнучкістю і пружністю. Шпали з модрини служать десятки років, тоді як із сосни лише 4 роки. Цінні властивості деревини модрини пов’язані з її надзвичайною щільністю і високою питомою вагою, а також тим, що вона просякнута дубильними речовинами. Внаслідок високої питомої ваги у воді вона тоне, тому сплавляти її, як сосну, не можна.

Своїми лікувальними властивостями в усі часи славилася модринова водорозчинна смола – живиця, або камедь, яка виступає з тріщин дерева. Живиця є сировиною для виробництва скипидару і каніфолі, з неї отримують ефірну олію (до 16%). Хвоя модрини стоїть на першому місці серед інших хвойних за вмістом вітаміну С, також містить ефірну олію (майже 20%), кора – дубильні речовини (8-10%), насіння – жирну олію. У деревині сибірської модрини міститься унікальний природний антиоксидант. Його здатність нейтралізувати вільні радикали перевищує раніше відомі природні аналоги – вітаміни В, С, бета каротин, токоферол – у десятки разів.

Незважаючи на величезне поширення та унікальні властивості, модрині не пощастило. Про неї, як про калину, дуб чи березу, не співають пісень, її ім’ям не називають кафе, магазини, ресторани й ансамблі. Та все-таки ця порода заслуговує на глибоку повагу.

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій