Ви є тут

Меценати i засновники КПI: справи i час


1902. Теплиця КПІ і сад зі ставком

31 серпня 1898 року назавжди увійшло в історію як день народження нашого славного університету. Саме в цей день перший директор КПІ професор Віктор Львович Кирпичов під час урочистостей з приводу відкриття Київського політехнічного інституту імператора Олександра ІІ виголосив славнозвісну промову “Vivat, crescat, floreat!”, в якій визначив основні завдання новоствореного навчального закладу. “Політехнічний інститут є вищим технічним закладом, призначеним для підготовки інженерів, тобто, як показує сама назва, людей генія, здатних придумувати і влаштовувати нове. З поняттям про діяльність інженера необхідно поєднується вимога творчої здатності і діяльності будівничого, уміння робити дещо нове».

Проект створення КПІ – від ідеї до її реального втілення – супроводжували видатні особистості: політики, промисловці, науковці. Честь і шана їм у всі віки!

Об'єктивні процеси індустріалізації України і особливо її південно-західної частини у середині і другій половині ХІХ століття призвели до значних змін у промисловому обличчі міст. У першу чергу це стосувалося Києва. Сутність цих змін полягала не тільки в кількісному зростанні промислових підприємств, що свідчило про пожвавлення економічного життя, а й в якісному переході до фабрично-заводської стадії розвитку промисловості. Великі механізовані фабрики і заводи, обладнані передовими на той час паровими двигунами, витісняли мануфактурні невеличкі підприємства з ручною працею. Розвитку оновленої промисловості сприяло спорудження залізниць, що стимулювало створення нових підприємств металообробної, машинобудівної та інших галузей промисловості.

Серед таких підприємств – заводи Тернера, Шанца, Гретера. Останній після створення Акціонерного товариства Гретера, Криванека і Ко значно розширився і збільшив номенклатуру своєї продукції.

До інших великих промислових підприємств того періоду слід віднести “Арсенал” та Київські залізничні майстерні, обладнані п'ятнадцятьма паровими двигунами і з кількістю робітників 1800 осіб.

Взагалі у 90-х роках у Києві налічувалось 125 промислових підприємств, на яких працювало 5970 робітників. Щодо машинобудівних заводів, то їх у Києві було 8.

З кінця 80-х років почали спостерігатися процеси монополізації промислового виробництва. Так, наприклад, у квітні 1887 року виникає синдикат цукрозаводчиків на чолі з В.О. Бобринським, який об'єднав більшість цукрових заводів країни. Крім того, активно створювались акціонерні товариства в машинобудівній, легкій та харчовій галузях промисловості.

Разом із тим, на фоні активного зростання промисловості постала гостра проблема нестачі висококваліфікованих фахівців технічного профілю. І ця потреба зростала з кожним днем.

Як могли її задовольняли Харківський практичний технологічний інститут, а також університети Києва, Харкова та Одеси, де існували кафедри технології, які випускали фахівців-інженерів.

“Усі директори вищих навчальних закладів завалені проханнями надіслати інженерів. Але ми не в змозі задовольнити ці прохання”, – говорив про проблему підготовки фахівців-інженерів професор В.Л. Кирпичов на торгово-промисловому з'їзді 1896 року. Отже, однозначно ставилося питання про необхідність відкриття в південно-західному регіоні Російської Імперії вищого технічного навчального закладу.

Думку про створення саме в Києві вищого технічного навчального закладу почали наполегливо виголошувати передові діячі того часу – представники наукової, промислової, політичної еліти.

Ось що писала, наприклад, газета “Киевлянин” від 2 жовтня 1896 р. : “...1 жовтня 1896 року об 11 годині ранку кур'єрським потягом Південно-Західних залізних доріг до Києва прибув міністр фінансів Російської Імперії статс-секретар Сергій Юлійович Вітте. У своїй відповіді на привітання депутації від Київського Міського Управління Сергій Юлійович звернув увагу на те, що зростання промисловості та потреби сільського господарства краю, що бурхливо розвивається, висувають на перший план питання організації на півдні Росії Вищої технічної школи, і міська влада повинна прагнути, щоб вона була відкрита в Києві...”

Сергій Юлійович ВіттеСергій Юлійович Вітте

Відомий державний діяч, міністр фінансів з 1892 року, голова Кабінету міністрів з 1903 року С.Ю. Вітте всіляко підтримував розвиток вищої школи в країні – багато інститутів було зорганізовано з ініціативи та за підтримки м іністерства фінансів.

Як міністр фінансів, С.Ю. Вітте проводив політику залучення іноземного капіталу до вітчизняної економіки, впливаючи на розвиток банків, бірж, шляхів сполучення тощо.

Проведена ним грошова реформа надала можливість вперше ввести в країні золотий обіг.

Як політик, Сергій Юлійович був захисником монархічного режиму, вів боротьбу з революційним рухом.

Він був автором “Маніфесту 1905 року”, ініціював скликання Державної думи і надав деякі політичні свободи, сподіваючись заспокоїти революційно налаштовану частину суспільства.

С.Ю.Вітте був підписаний Портсмутський мир, за умовами якого Японія отримала у власність південну половину острова Сахалін.

Ідеї С.Ю. Вітте щодо приватної земельної власності були реалізовані в реформах, які пізніше проводив П.А. Столипін.

Вінцем освітньої політики Вітте було створення політехнічних інститутів у Києві, Варшаві, Петербурзі. З приводу організації вищих технічних навчальних закладів С.Ю.Вітте писав: “Розробляючи мережу комерційної освіти, у мене з'явилася думка влаштувати вищі заклади – комерційні і технічні
університети у вигляді політехнічних інститутів, які вміщували б у собі різні відділення людських знань, але б мали організацію університетів, а не технічних шкіл, тобто таку організацію, яка найбільш була здатна розвивати молодих людей, давати їм загальнолюдські знання внаслідок спілкування з товаришами, які займаються всіма можливими спеціальностями. Мною було створено за допомогою моїх співробітників статут С.-Петербурзького політехнічного інституту, який нині є одним з головних вищих навчальних закладів Петербурга. Цей статут було проведено через Державну раду не без ускладнень. У цьому політехнічному інституті в Петербурзі є механічне і хімічне відділення та відділ суднобудування. Я відносився до цієї справи з повним захопленням, внаслідок чого мені вдалося влаштувати політехнічний інститут з точки зору приміщення чудово. Перебуваючи на посаді міністра фінансів, мені було, звичайно, легше, ніж іншим міністрам, мати кошти на влаштування цього інституту. Крім Санкт-Петербурзького політехнічного інституту в ті часи, як я був міністром фінансів, приблизно за таким самим принципом мені вдалося організувати ще два політехнічних інститути: один у Варшаві, а другий у Києві”.

З 1898 року Сергій Юлійович Вітте – почесний член Київського політехнічного інституту.

Ідею, висунуту міністром фінансів С.Ю. Вітте, гаряче підтримали в Києві. Уже 9 листопада 1896 р. на засіданні фінансової комісії в міській управі відомим підприємцем, членом Біржового комітету Лазарем Ізраїлевичем Бродським було заявлено, що задля інтересів буряко-цукрової промисловості важливіше прагнути до відкриття в Києві вищого технічного закладу.

А 25 листопада 1896 року під головуванням міського голови професора філософії Київської духовної академії, прогресивного демократичного діяча того часу Степана Михайловича Сольського відбулася перша приватна нарада, метою якої було узгодження поглядів міської влади і Біржового комітету на характер майбутнього навчального закладу. Нарада проводилася на квартирі відомого цукрозаводчика Лазаря Ізраїлевича Бродського.

У цій приватній нараді взяли участь професори Київського університету св. Володимира: Бунге, Богданов, Бубнов, Де-Метц, Піхно, Рахманінов, Ренненкампф, приват-доцент Самофалов; інженери шляхів сполучення: Абрагамсон, фон Гершельман, Немєшаєв, Філоненко; інженери-технологи: Барсуков, Толпигін, Фішман; представники промисловості: Лазар Бродський, Підгорський, Ратгауз, Б.Ханенко, Хряков, Щеніовський.

Рішення приватної наради було оформлено протоколом. Пункт 3 цього протоколу зафіксував найголовніший висновок: “...створення нового вищого технічного навчального закладу повинно бути визнано всіма, як нагальна потреба”.

У подальшій долі майбутнього Київського політехнічного відіграли визначну роль Микола Андрійович Бунге, Георгій Георгійович Де-Метц, Лазар Ізраїлевич Бродський, Степан Михайлович Сольський, Микола Артемович Терещенко.

Питання про створення технічного навчального закладу в південно-західному регіоні Російської імперії наприкінці ХІХ ст. виникло не спонтанно. Потреба у його відкритті полягала, перш за все, у гострій необхідності підготовки вітчизняних фахівців для різних галузей промисловості. Насамперед, у відкритті такого навчального закладу були зацікавлені підприємці-власники заводів, залізниця. Ще у 1880 році Київське біржове товариство та представники власників цукрових заводів на честь 25-річчя царствування Імператора Олександра ІІ відкрили підписку на організацію в Києві середнього технічного закладу. Ця перша фінансова акція на користь навчального закладу дала 20800 карбованців. Пізніше, а саме у 1882 році, біржове товариство на ті самі цілі пожертвувало 20500 крб. У 1888 році цей фонд поповнився ще 300 крб., переданими видатним художником Айвазовським. До 1896 року цей фонд становив 72000 крб. Саме на нього звернув свою увагу С.Ю. Вітте, висуваючи ідею створення вищого технічного навчального закладу в Києві.

Після прийняття “політичного” рішення (25 листопада 1896 р.) про необхідність створення в Києві вищого технічного навчального закладу вищезгаданий фонд став активно поповнюватися.

Уже 2 грудня 1896 року Київська дума більшістю голосів вирішила надати грошову підтримку справі організації політехнічного інституту, асигнувавши 300000 крб.

Велику фінансову допомогу справі організації КПІ надали такі видатні підприємці, як Микола Артемович Терещенко та Лазар Ізраїлевич Бродський, приватні внески яких становили 150000 та 100000 крб. відповідно.

Микола Артемович ТерещенкоМикола Артемович Терещенко

Микола Артемович Терещенко мав гострий розум і оригінальну
натуру: обережність та далекоглядність поєднувалися зі сміливістю та рідкісною здатністю до доброчинності, а його благодійна діяльність свідчила про сердечну доброту та гуманність.

Микола Артемович народився в Глухові 26.10.1819 р. Одержавши початкову освіту в місцевому училищі, він зайнявся торговими справами. З 1851 р. він обіймав посаду глухівського бургомістра, з 1860 р. він – міський голова, а з введенням в Чернігівській губернії земських установ його обирають губернським гласним. Оцінивши належним чином багатства Південно-Західного краю, на початку 70-х років Микола Артемович переселяється до Києва і зразу ж займає перше місце в комерційному світі.

Його громадська діяльність – це широка і розумна філантропія. Значна кількість будівель у Києві була зведена завдяки його пожертвуванням. На такі храми, як Володимирський, Миколаївський собори, Києво-Печерську лавру ним було пожертвувано біля 5 млн. карбованців, на лікарню для чорноробів – 600 тис. крб., лікарню Червоного Хреста – 100 тис. крб., Печерській гімназії –100 тис. крб., промислово-художній школі – 150 тис. крб., Торговій палаті – 300 тис. крб., Музею старожитностей та мистецтв – 100 тис. крб. і т. ін.

Цей далеко не повний перелік, певна річ, не може дати уявлення про надзвичайно велику благодійну діяльність цього визначного промисловця і мецената – “Старого Миколи”, як у ті часи його називали кияни.

Пристрасть до мистецтва його і членів його родини подарувала місту безцінну колекцію творів, які розміщені в наш час у Київському музеї російського мистецтва – колишній садибі Терещенків. Київ може завдячувати йому своїми численними освітніми закладами, серед яких і наш політехнічний інститут.

Помер М.А. Терещенко 1.02.1903 р. у Києві, похований в Глухові. Ім'я родини Терещенків у Києві носить вулиця, де розташовувалася більшість їхніх будинків.

Лазар Ізраїлевич БродськийЛазар Ізраїлевич Бродський

Дід Лазаря на ім'я Меїр Шор був мешканцем міста Броди. На початку ХІХ ст. він переселився до м. Златопіль Чигиринського повіту і отримав прізвище Бродський. З п'яти синів, що були у нього, найбільших успіхів досяг Ізраїль. Саме він у 1846 році заснував в с. Лебедин (неподалік від Златополя) свій перший цукрорафінадний завод. Розпочату справу продовжили його сини Лазар і Лев. На початку ХХ ст. під їх орудою вже знаходилося 6 акціонерних товариств, що включали 10 цукробурякових та 3 рафінадних заводи.

Брати Лазар та Лев успадкували від батька не тільки підприємницьку жилку, а й почуття суспільних потреб. Так, наприклад, Лазар Бродський виступив одним із засновників і став головою Товариства боротьби із заразними хворобами, збудував у селищі Пуща-Водиця (зараз входить до складу м. Києва) санаторій для хворих на туберкульоз. У 1896 році на його кошти в Києві створено найсучасніший на той час бактеріологічний інститут, а 24 серпня 1898 року було освячено хоральну синагогу, збудовану в м. Києві на його кошти.

В архітектурному обличчі Києва виділяються й інші будови, зведені повністю або частково на кошти Лазаря та Льва Бродських. Та все ж таки всі покоління Київських політехніків завдячують саме Лазарю Бродському. Завдяки його активній участі були вирішені питання про створення Київського політехнічного інституту, його будівництва та забезпечення роботи у перші навчальні роки.

Народився Лазар Ізраїлевич Бродський у 1848 році у Златополі. Помер 2 жовтня 1904 р. у швейцарському місті Базель.

Микола Андрійович БунгеМикола Андрійович Бунге

Народився 3 (15) грудня 1842 р. у Варшаві, але з 14 років жив і виховувався в Києві в сім'ї свого дядька М.Х.Бунге. після закінчення 1-ої Київської гімназії був зарахований студентом природничого відділення фізико-математичного факультету університету св. Володимира, який закінчив у 1865 р. і був залишений при університеті професорським стипендіатом. М.А.Бунге пристрасно захоплювався хімією, ще в студентські роки виконав свою першу наукову працю, а за період перебування стипендіатом витримав магістерські іспити і захистив у 1868 р. дисертацію на тему “Про нітрозосполуки”. Уже магістром отримав закордонне відрядження на два роки, половину з якого він провів у Німеччині.

Після закінчення закордонного відрядження М.А.Бунге приступив у 1871 р. до читання лекцій і завідування кафедрою і лабораторією технічної хімії в університеті св. Володимира.

Великим авторитетом користувався М.А.Бунге як серед професорів і викладачів, які неодноразово звертались до нього за порадами, визнаючи його високий авторитет і досвідченість, так і серед студентів. Не меншим авторитетом користувався М.А.Бунге і поза університетом: разом із П.П.Алексєєвим він був засновником Російського фізико-хімічного товариства, а також почесним членом Товариства природознавців, активним членом Київського відділення Російського технічного товариства (яке очолював 33 роки), головою якого його було обрано 1873 р.

М.А.Бунге неодноразово наголошував, що для розвитку промисловості в Росії необхідно готувати “обізнаних діячів”, у зв'язку з чим проявляв турботу про технічну освіту. З його ініціативи було створено в селищі Сміла Київської губернії технічні класи (сьогодні – технікум харчової промисловості), школу дорожньої і будівельної справи, ремісниче училище в Києві.

Професор університету св. Володимира Де-Метц, у подальшому професор Київського політехнічного інституту, писав так: “Коли в листопаді 1896 р. виникла в Києві думка про заснування Політехнічного інституту з відділеннями, і коли це питання треба було суворо обговорити і поставити в певні рамки, то всі очі спрямувались на М.А.Бунге, і під його головуванням відбулися засідання Російського технічного товариства, де й були остаточно розроблені навчальні плани і архітектурні будинки”. М.А.Бунге пропонували бути директором у Політехнічному інституті, але він відмовився від цього, не бажаючи розлучатися з університетом.

Звичайно, що ідеєю створення Київської політехніки переймалися й інші видатні особистості того часу. Тільки тепер, через більш як сто років, ми усвідомлюємо всю актуальність для потреб тогочасного суспільства, а головне для наступних поколінь, всю важливість тієї копіткої роботи, яка врешті-решт призвела до створення КПІ, заклала підґрунтя для його становлення і розвитку. Сьогодні, напередодні відзначення (а можливо, і святкування 110-річного ювілею Київської політехніки), ми із вдячністю схиляємо наші голови перед пам'яттю її фундаторів, життєва мудрість яких живе в сучасних здобутках Київських політехніків.

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій

x

Медіа-ресурси КПІ

Web-камери Радіо Телебачення