Лютий – місяць незвичайний. Справді, це найкоротший місяць року, до того ж, ще й з несталою кількістю днів. Пам'ятаю, як у дитинстві ми співчували однокласникові, день народження якого припадав на 29 лютого, і святкувати його можна було лише раз на чотири роки.

Таким "легковажним" лютий став у Стародавньому Римі ще в першому столітті до нашої ери.  І залишився ним назавжди.

А почалося все з того, що архаїчний календар, за яким жив Рим з давніх-давен, перестав влаштовувати громадян Вічного міста та його колоній. Рік у такому календарі нараховував 355 днів і, у зв'язку з тим, що довжина ця була значно коротшою дійсної довжини року, свята і дати різноманітних обрядових дій поступово зсувалися з зими на весну, з весни на літо, з літа на осінь. Для запобігання цьому до календарного року іноді вводили додаткові дні та місяці, але системи в цих вставках не було – все вирішувалося верховними жерцями-понтифіками.

У І столітті до н.е. Гай Юлій Цезар провів реформу календаря. За найновішими на той час даними олександрійського астронома Созигена була уточнена довжина року – 365 діб 6 годин. Це нині навіть у шкільних підручниках пишуть, що справжня довжина року становить 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд, і це нікого не дивує. А на ті часи виміри, що їх провів Созиген, були величезним науковим досягненням. Щоправда, шестигодинний довісок все ж таки створював певні незручності при відліку початку року, але вихід було знайдено: три роки поспіль вважати довжину року такою, що дорівнює 365 добам, а в четвертий – 366, бо за чотири роки з додатків набігала саме доба.

Усі непарні місяці в новому календарі (січень, березень, травень і так далі) мали по 29 днів, а парні – по 30, окрім лютого, який три роки мав по 29 днів, а четвертий – 30.

Додаткові дні і подовжені роки дістали назву "високосних". Походження її пов'язано зі специфічним способом відліку днів у місяці, який практикувався в Римі. Дні римляни рахували не у звичному нам прямому порядку – від першого числа, а в зворотному – від початку наступного місяця – календ. Тобто, наприклад, 31 березня було другим днем від квітневих календ, 30 – третім і так далі. Відповідно до цезаревої реформи додатковий день включався після шостого дня від березневих календ і звався "другим шостим", латиною – "біс сектус", звідки й пішло трохи перекручене "високос".

У 44 році за військові заслуги та упорядкування календаря римський сенат вирішив увічнити Гая Юлія Цезаря в назві місяця, в якому він народився. І став "юліусом" п'ятий місяць року"квінтиліс" (до реформи рік рахували з березня, тож п'ятим був місяць, який українською зветься липень). 

Новий календар прижився в римі не зразу. Понтифіки призначали високосні роки не за три, а за два роки. За деякий час це призвело до нової плутанини, яку виправив імператор Октавіан Август у 9 році до н.е. За його розпорядженням 16 років (за сучасним літочисленням з 9 року до н.е. до 8 року н.е.) високосні роки не вводилися, і з 4 року н.е. юліанський календар "запрацював" як слід. 

А Октавіан Август і собі зажадав від сенату увічнення в назві місяця. І став "секстиліс" – місяць, у якому Октавіан здобув найбільші свої військові перемоги, "августом". Але імператор не міг стерпіти, що "його" місяць на день коротший за місяць його попередника. І вже власним указом він додає до августа-серпня ще один – тридцять перший день! Певна річ, якщо десь додається, в іншому місці – віднімається. Віднялося від і так найкоротшого – лютого.

Добре, хоч назва, яку носив місяць з дідів-прадідів, залишилася – "фебруаріс", від "фебруарі" – очищати. Так його називали тому, що колись, напередодні весни, цього місяця римляни проходили обряд очищення – примирення людей з богами. І дотепер у багатьох європейських мовах цей місяць так і зветься – "фебруарі", "февраль"…

Ну а українська назва, здається, коментарів не потребує – "лютий", і цим усе сказано. Так само як у білорусів – "лютий", чи у поляків – "люти". Тож, хоч і недалеко до весни, і місяць невеличкий, а все ж таки недарма в народі кажуть: "лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добрі чоботи…".