Ви є тут

Творець філософських першооснов науки. До 2400-річчя з дня народження Аристотеля


Бюст Аристотеля. Римська копія оригіналу  Лісіппа

У 2016 р. виповнилося 2400 років з дня народження Аристотеля – геніального давньогрецького філософа і вченого, внесок якого у розвиток людської цивілізації неможливо переоцінити. Логіка, фізика, біологія, політологія, соціологія, правознавство, педагогіка, психологія, етика, естетика – ось неповний перелік наук, історія яких починається з праць Аристотеля. Він і філософію, яка була сукупністю багатьох вчень, перетворив на науку – систему знань про природу, суспільство і пізнання, що ґрунтується і розвивається на єдиних принципах. Власне, саме він сформулював і застосовував у своїх роботах ті принципи, якими наука відрізняється від ремесла, мистецтва чи релігії.

Життєвий шлях Аристотеля

Аристотель (Αριστοτέλης) народився у 384 р. до н.е. у місті Стагірі (див. карту). Його батько, Нікомах, був лікарем при дворі македонського царя Амінти ІІІ, де син з дитинства спілкувався зі своїм ровесником, майбутнім царем Філіпом ІІ. Батько дав синові деякі знання з медицини і, вочевидь, прищепив інтерес до вивчення живої природи. У 15-річному віці Аристотель втратив батьків, і його виховував дядько по матері Проксен з Атарнея. У 17 років Аристотель поїхав у Афіни, де вступив до Академії – філософської школи Платона. В Академії Аристотель перебував 20 років, спершу як слухач, а згодом як викладач риторики. Він на все життя зберіг глибоку повагу до вчителя і писав, що погана людина не може навіть хвалити Платона.

У 347 р. до н.е., після смерті Платона, Академію очолив його племінник Спевсіпп. Аристотель разом з другом Ксенократом залишив Афіни і переселився у місто Ассос у Малій Азії. Це місто незадовго до того було засноване Гермієм – правителем Атарнея, колишнім слухачем школи Платона. Аристотель одружився з племінницею (і прийомною донькою) Гермія – Піфіадою. Через три роки Гермій був убитий. Аристотель з дружиною перебрався на острів Лесбос, у місто Мітіліна, куди його запросив друг Теофраст, що був родом з тих місць.

У 343 або 342 р. до н.е. Аристотель отримав запрошення Філіпа ІІ стати вихователем його сина Олександра, якому виповнилося тринадцять років. Аристотель переселився в царську резиденцію Пеллу, а згодом – у Мієзу. Він викладав Олександру історію Греції і Персії, географію, політику, поезію, насамперед твори Гомера. Згодом Олександр Македонський говорив, що від батька він отримав життя, а від Аристотеля те, за що його варто шанувати. У 339 р. до н.е. виховна діяльність Аристотеля завершилася, він переселився у рідне місто Стагіру, де прожив три роки.

У 338 р. до н.е. відбулася битва при Херонеї, наслідком якої стало утвердження влади Філіпа ІІ над усією Грецією. У 336 р. до н.е. Філіп ІІ був убитий, Олександр став царем, а Аристотель повернувся до Афін. За сприяння свого друга Антіпатра, якого Олександр призначив намісником Балкан, він відкрив свою філософську школу, відому як Лікей, або перипатетична. Судячи з широти наукових інтересів Аристотеля, цю школу можна вважати університетом, причому дослідницьким. Аристотель залучав слухачів до збирання фактичного матеріалу, який використовував у своїх працях. Так, при написанні "Політики" використано дані з державного устрою 158 давньогрецьких полісів, які, зрозуміло, зібрали багато людей. Низка відомих праць Аристотеля є відредагованими записами його лекцій.

Після смерті Олександра Македонського в 323 р. до н.е. в Афінах відбулося антимакедонське повстання. "Македонофіла" Аристотеля звинуватили в нешанобливому ставленні до богів (як свого часу Сократа). Він не став чекати суду, передав керівництво Лікеєм Теофрасту і перебрався у місто Халкіду (острів Евбея), щоб, за його словами, не дати афінянам удруге вчинити злочин проти філософії (натяк на смертний вирок Сократу). Там Аристотель через рік помер від застарілої хвороби шлунку.

Твори Аристотеля

Твори Аристотеля охоплюють майже всі тогочасні наукові (філософські) знання. Відомі його трактати поділяють на вісім груп.

1. Логічні трактати: "Аналітика перша", "Аналітика друга", "Топіка", "Категорії", "Про тлумачення", "Спростування софізмів".

2. Трактати з "першої філософії", зібрані у книзі, що відома під назвою "Метафізика".

3. Фізичні трактати: "Фізика", "Про небо", "Про виникнення і знищення", "Метеорологіка".

4. Біологічні трактати: "Історія тварин", "Про частини тварин", "Про виникнення тварин", "Про рух тварин".

5. Психологічні трактати: "Про душу" і так звані "Малі праці з природознавства" ("Про пам'ять і спогади", "Про сон", "Про безсоння", "Про життя і смерть", "Про дихання" та ін.).

6. Етичні трактати: "Нікомахова етика", "Евдемова етика", "Велика етика".

7. Політико-економічні трактати: "Політика", "Економіка", "Афінська політія".

8. Трактати про мистецтво, поезію і риторику: "Риторика" і "Поетика".

Сам Аристотель розрізняв три види знання і відповідних наук і мистецтв: теоретичне (умоглядне), практичне і поетичне, або творче. Мета теоретичного знання – істина, знання заради знання, практичного – досягнення практичної мети, поетичного – твір, виріб. До теоретичного знання відноситься "перша філософія", фізика (природознавство) і математика; до практичного знання – етика, політика, економіка; до поетичного – риторика, поетика, а також усі ремесла.

Логічні трактати Аристотель не включав до філософії (науки). На його думку, вони давали знаряддя, за допомогою яких створюється наука. Ці трактати його учні назвали "Органон" (знаряддя).

Слід сказати, що до нас дійшли далеко не всі праці Аристотеля. Античні автори наводять списки з десятків і навіть сотень його творів.

Особливості філософії Аристотеля

У своїх працях Аристотель підбив підсумки більш ніж трьохсотрічного періоду розвитку давньогрецької філософії і дав своє рішення всіх головних проблем цієї філософії, над якими розмірковувало не одне покоління філософів і які стосуються пізнання природи, суспільства, мислення.

Як відомо, перші філософи, яких називають фізиками, або фісіологами (Фалес, Анаксимен, Анаксимандр), розмірковували про те, як влаштований світ, з чого складаються речі, чому вони різні і як вони змінюються. Згодом філософи замислилися над проблемами пізнання світу, зокрема над такою: якщо у світі все змінюється, то чи можна пізнати те, що кожну мить інакше? Сократ вчив, що головне для людини – знати не те, як влаштований світ, а в чому її благо. Він же почав досліджувати сам процес пізнання і доводити необхідність визначення загальних понять, стверджував, що відрізнити добрий вчинок від поганого можна лише знаючи, що таке добро. Платон, погоджуючись з  думкою Парменіда, що людина може пізнавати лише те, що незмінне, стверджував, що незмінне і вічне – це ідеї, ідеальні безтілесні образи (ейдоси), які вічно перебувають у вищому світі і утворюють реальні речі, поєднуючись з матерією. Він же вважав, що людина пізнає ідеї тому, що її душа до народження перебувала у світі ідей, а тепер, коли бачить ті чи інші речі, пригадує (впізнає) ті ейдоси, які бачила там.

Аристотель заперечував існування ідей поза речами. Він вважав, що ідеї (які він назвав формами) перебувають у реальних предметах, і що для їх пізнання необхідно не споглядати, намагаючись щось пригадати, а вивчати окремі речі і шукати в них спільне. Цю відмінність поглядів Аристотеля і Платона наочно відобразив Рафаель Санті на фресці "Афінська школа" (її копія є в холі 7-го корпусу): зображений там Платон показує пальцем на небо, а Аристотель жестом широко розкритої руки намагається привернути його увагу до навколишнього світу.

У своїй першій філософії Аристотель всебічно обговорив сутність пізнання, а у своїх логічних трактатах створив засоби для пошуку і доведення істини. Цим самим він заклав філософські засади науки, на яких ґрунтувався її подальший розвиток протягом багатьох століть.

Що цінного можна знайти у філософії Аристотеля сьогодні

Не слід думати, що майже два з половиною тисячоліття, які віддаляють нас від Аристотеля, зробили його філософію непридатною для осмислення проблем сучасної науки. Евклід лише на 60 років ближчий до нас у часі, ніж Аристотель, але саме його геометрія (а не новостворені неевклідові) застосовується на практиці.

Багато цінного для науковців є у книзі Аристотеля "Метафізика", які містить вчення про першопочатки і причини всього сущого. В ній, по суті, подається метатеорія фізики (природознавства), яка включає і загальну теорію природи, і теорію пізнання. Там обговорюються найбільш загальні поняття, якими оперує наука: матерія і форма (з яких, за Аристотелем, складаються всі речі), причини речей (матеріальна, формальна, діюча і кінцева), види рухів (тобто, змін взагалі), елементи та ін.

"Метафізика" Аристотеля, поруч з його логічними трактатами, була філософською першоосновою праць засновників класичного природознавства, зокрема, праці І.Ньютона "Математичні начала натуральної філософії". Незнанням філософії Аристотеля обумовлена, мабуть, уся критика на адресу теорій Ньютона. Приміром, багато хто вбачає суттєвий недолік теорії Ньютона у тому, що вона не пояснює причину всесвітнього тяжіння. Ці критики не усвідомлюють, що слово "математичні" у назві книги Ньютона означає: праця містить формальну (математичну) теорію руху небесних тіл (тобто математичний опис) і не претендує на пояснення цих рухів. Пояснення дає матеріальна теорія. Класична термодинаміка – формальна теорія теплових явищ, кінетична теорія газів – матеріальна теорія. Електродинаміка Ампера – формальна теорія електромагнітних явищ, теорія Максвелла – матеріальна. Формальна теорія – це лише перший крок у вивченні явищ. Фізики ХХ сторіччя цього, схоже, не усвідомлювали. Вони багато років створювали формальні теорії елементарних частинок, стикались з безліччю проблем і намагались вирішувати їх шляхом удосконалення формалізму, замість того, щоб створювати і розвивати матеріальні теорій.

Науковці мають знати загальні принципи наукових досліджень, викладені Аристотелем на початку праці "Фізика". Там написано: "Оскільки знання, і [в тому числі] наукове пізнання, виникає при всіх дослідженнях, які поширюються на першопочатки, причини та елементи, шляхом їх з'ясування (адже ми тоді впевнені, що знаємо ту чи іншу річ, коли усвідомлюємо її перші причини, першопочатки і розкладаємо її аж до елементів), то ясно, що і в науці про природу треба спробувати визначити перш за все те, що належить до першопочатків. Природний шлях до цього йде від більш зрозумілого і явного для нас до більш явного і зрозумілого по природі... Тому необхідно просуватися саме таким чином: від менш явного за природою, а для нас більш явного, – до більш явного і зрозумілого за природою. Для нас же насамперед ясні і явні цільні [речі], і вже потім з них шляхом їх розчленування стають відомими елементи і першопочатки. Тому треба йти від речей, що [сприймаються] загалом, до їх складових частин".

Саме таким чином відбувалось вивчення природи протягом століть. Вчені описували явні і цільні речі (предмети, явища), потім їх порівнювали, класифікували, аналізували, шукали їх елементи, причини, першопочатки. У такому самому порядку – перелік явищ, їх класифікація, аналіз, закони явищ – подавали результати вивчення природи в курсах фізики – від “Системи світу” у "Началах" Ньютона до підручників, виданих на початку ХХ сторіччя. Сучасні автори починають курси фізики з викладу законів, а явища наводять як ілюстрацію їх істинності. При такому викладі у студентів виховується догматичне ставлення до існуючих теорій, що стає перепоною на шляху розвитку науки.

У Аристотеля можна знайти і відповідь на питання: як розвивати науку? У роботі Аристотеля "Топіка" описано саме метод розвитку науки, відомий сьогодні під назвою гіпотетико-дедуктивний.

Аристотель писав: "Доказ є тоді, коли умовивід будується з істинних і перших [положень] або з таких, знання про які беруть свій початок від тих чи інших перших і істинних [положень]. Діалектичний же умовивід – це те, що будується з правдоподібних [положень]..." Далі сказано, що діалектичний умовивід є корисним для пізнання першопочатків всякої науки. Адже, не виходячи за рамки якоїсь науки, не можна довести її першопочатки. "Тому їх необхідно розбирати на основі правдоподібних положень у кожному окремому випадку, а це і є [завдання], властиве діалектиці або найбільш близьке до неї. Бо, будучи способом дослідження, вона прокладає шлях до першопочатків усіх вчень". Більш докладно див. книгу: Джохадзе Д.В. “Диалектика Аристотеля”.

На мій погляд, важливе значення для фізики мають і аристотелівські категорії: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, притаманність, дія, підпадання дії. Їх роль у науковому пізнанні можна проілюструвати таким прикладом. Розпочавши вивчення теплових явищ, фізики XVIII сторіччя на підставі відомих їм фактів зробили висновок, що теплота – певна субстанція (сутність). З цим, до речі, пов’язані терміни: “теплоємність”, “тепловий потік”, “висока і низька температура”, “прихована теплота”. Коли ж у XIX ст. було доведено, що теплота виникає і зникає, фізики зробили висновок, що теплота – якість, адже субстанція не може з’являтися і зникати. Оскільки встановили, що теплота перетворюється на механічний рух видимих тіл і виникає з їхнього механічного руху, зробили висновок, що теплота є механічним рухом невидимих часточок речовини. Виходячи з нового уявлення про теплоту, розпочали дослідження, наслідком яких стало створення кінетичної теорії газів, а згодом – статистичної фізики. На мою думку, багато проблем в галузі досліджень елементарних частинок не вирішується протягом десятиліть тому, що фізики не поставили і вирішили питання: чим є  ці частинки – сутностями (субстанціями) чи якостями, а якщо якостями, то якостями якої субстанції?

Наостанок хочу зауважити, що, на мій погляд, існуючі курси філософії і фізики дають неналежне уявлення про філософію Аристотеля і її значення для науки. У курсах філософії його філософію викладають як один з ранніх і пройдених етапів розвитку філософії. У курсах фізики пишуть майже виключно про помилкові погляди Аристотеля на ті чи інші явища і не вказують, що його праці є філософською першоосновою цієї науки. Вважаю, що філософія Аристотеля, яка лежить в основі основ науки, заслуговує на належну повагу і належне вивчення. Тим же, хто побажає ознайомитися з нею самостійно, можу порекомендувати дві чудові книги: Трубецкой С.Н. “Курс истории древней философии” (є ряд видань), і “Лекции профессора А.И.Введенского по истории древней философии” (1912).

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій