Ви є тут

Перший твір нової української літератури


Енеїда (1991)

1798 рік – знаменний в українській культурі. Тоді в далекому Санкт-Петербурзі була надрукована “Енеїда” Івана Петровича Котляревського (три перші частини), від якої починається нова доба в історії української літератури і літературної мови. “1798 рік, рік появи “Енеїди”, став поворотною історичною датою в розвої української літературної мови, став бо її наріжним каменем” (І.Огієнко).

“Енеїда” І. Котляревського суто народний твір. Головним героєм твору є наші люди. “Троянське військо, на чолі якого стоїть “Еней”, – це представники українського народу. Це люди виняткового здоров’я, могутньої плоті, здатні винести на своїх плечах гори. Коли вони починають воювати, а вступають вони в бій охоче, тільки й чути хрумтіння вибиваних зубів, крики й лайку – цілі каскади лайок у всіляких словесних комбінаціях. Але ці “пройдисвіти”, “харцизяки”, “розбишаки”, “п’яниці” – у той самий час лицарі і герої. Всією своєю поемою Котляревський продемонстрував незвичайну силу і волю народу до життя. І це не було його романтичним уявленням про рідний народ – він бачив цю силу по селах і містах, на полі битви, в образах, створених народним генієм. Українські люди в поемі виступають під античними псевдонімами. Але досить придивитися до кожного такого героя з давньоримським ім’ям, і перед нами, “як буряк, червоний, горлань, верлань, кулачник страшний і щирий кундель-степовик” – запорожець, один з тих, кого Котляревський знав не тільки з фольклору, а й особисто. Незважаючи на бурлескність зображення, поема стала не так “героїко-комічною”, як героїчною” (О.Білецький).

В образах троянців Іван Котляревський змальовує могутність українського народу, сміливих запорозьких козаків, які своїм героїзмом дивували світ. Це ті самі люди, підкреслював О.Білецький, сильні, відважні, невтомні в походах, яким не треба багатства, але потрібна передусім свобода, без якої і життя для них немає.

Це люди, здатні голими руками взяти розпечене ядро, які зневажають фізичний біль (“ось казали, що болить, коли з живого шкіру здирали, а воно наче комарі кусають”). Вони помруть, але не стануть рабами.  У поемі письменник-гуманіст засудив кріпацтво як велике зло, а панів та інших народних кривдників помістив у пеклі.

“Енеїда” – це справжня енциклопедія життя українського народу. “Мало не кожна строфа поеми для тих, хто уміє ту енциклопедію читати, може розгорнутися в цілу наукову розвідку про той чи інший аспект сучасної І.Котляревському дійсності. Письменник завжди дотримувався правди життя, яка повнокровно струмує в кожному рядку поеми. Зрозуміти предмет, явище, подію, ім’я, назване в поемі, – тільки половина справи. Друга, не менш важлива, – з’ясувати, в якому контексті твору, а разом з тим і реальної дійсності, історичної доби постає все, що складає зміст поеми. У ній не те, що строфи, – рядка, жодного слова немає, вжитого просто так, для зв’язку між епізодами. Все працює, все несе смислове навантаження, кожне слово – там, де йому належить бути. І в усьому – виняткове знання буття українського народу, його психології, його характеру” (О.Ставицький).

За влучним висловом Валерія Шевчука, всю тканину “Енеїди”, “як коштовний килим, виткано з візерунків літератури бароко й української народної творчості: пісень, казок, героїчного епосу, все це приправлене традиційним класицизмом. “Енеїді” Котляревського судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції, у нас трохи й запізненій, – засвоєнню народної мови як основної літературної, а всі інші звівши до другорядних: польську та книжне язичіє в Західній чи російську в Східній Україні, також книжну та латинську в Закарпатті… Із цього погляду “Енеїда” й справді стає твором не давньої, а таки нової літератури, а коли говорити вже зовсім точно, то вона завершила в собі літературу давню й породила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння та воскресіння. Що за легендою відбувалося в одному гніздові і водночас”.

“Енеїда” мала великий вплив на формування самосвідомості українського народу, на її зростання. Твір поширювався в рукописних копіях, бо тираж опублікованої “Енеїди” був досить малий. Але ще й до появи її в друці, твір читали в рукописному вигляді. Він став популярним. “Україна з захопленням читала чудовий твір могучого пера, – писав біограф Котляревського С.П.Стеблін-Камінський: легкість розповіді, вірність барв, тонкі жарти, живі ескізи звичаїв, побуту були в повній мірі нові, чарівні…

Змальовуючи з натури свої картини, автор ніде не схибив проти істини: народність відбивається в його поемі, немов у дзеркалі, тут є і сувора мораль, і простота, і високе сердечне почуття”.

Україна й сьогодні з великим задоволенням читає “Енеїду” І.Котляревського, де возвеличено наших людей – основного героя поеми, а особливо талановито оздоблену Анатолієм Базилевичем, де кожна сторінка (в ювілейному виданні) розкішно ілюстрована. І не тільки із насолодою читає вона. Якось слухав радіопередачу, як під час Другої світової війни білорус, що лежав у лікарні тяжко поранений, з великим задоволенням читав “Енеїду” І.Котляревського і від душі реготав, і той сміх, викликаний поемою, допоміг йому одужати. Недаром кажуть, що сміх лікує людей. І це передано в сатирично-гумористичних тонах. Що ж до гумору, який оповив усю поему, то, за словами О.Ставицького, “вона також енциклопедія культури сміху українського народу”. А О.Білецький влучно писав: “Народна сила в поемі вирвалась на волю в несамовитому сміху, що поступово з несвідомого “животного” реготу стає сміхом критикуючого розуму”, і далі вдається до аналогій. “Кажуть, – зазначає він, – Котляревський був любителем живописців фламанської школи. Однак не з Рубенсом, а з далеко пізнішим великим російським художником І.Ю.Рєпіним, творцем картини “Запорожці пишуть листа турецькому султанові” хочеться зіставити автора “Енеїди”. Працюючи над цією картиною, Рєпін писав В. Стасову про українців: “Ніхто в усьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності і братерства”. Цей народ, про який згадує І.Рєпін, – прямі родичі “троянцям” Котляревського.

І.Котляревський був великим гуманістом і вболівав за долю свого народу, покривдженого й зневаженого, ставав на його захист. А тому й писав О.Білецький: “Однак в “Енеїді” Котляревського є й ще дещо, чого не могли не відчути читачі поеми. За героями відчувається автор – носій гуманних і прогресивних ідей, хоч він і прикриває своє справжнє обличчя комічною маскою. Він далекий від усяких думок про революційний переворот, але, зіставляючи дві правди – мужичу і панську:

Мужича правда є колюча,
А панська на всі боки гнуча, –

він не вагається стати на бік тієї правди, яка не гнеться”.

Як актуально звучить ця думка сьогодні, коли в нас народ живе за однією правдою, а ті, від яких здебільшого залежить матеріальне й духовне життя його, мають свою правду. Хоч на словах виглядає, що всі живуть за однією правдою. На жаль, слова розходяться з ділом. А цього не повинно бути. Справжня правда буває тільки одна.

“Енеїда” І.Котляревського ввійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Краси й сили їй надала ще й чарівна музика Миколи Лисенка, який створив оперу за цією поемою. Її озвучив також і Лев Лопатинський. “Енеїда” органічно вплелася і в образотворче мистецтво українських художників. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає.

Михайло Гуць, культуролог

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій