З доповіді ректора КПІ ім. Ігоря Сікорського академіка НАН України М.З.Згуровського на сесії професорсько-викладацького складу університету 31 серпня 2023 року
Сто двадцять п'ять років – це дуже короткий в історичному вимірі відрізок часу, але для Київської політехніки це вже вік становлення і набуття власної ідентичності у світовій співдружності університетів і в українському суспільстві. За цей час КПІ пройшов через три соціально-політичні устрої держави і чотири етапи своєї еволюції.
Перший етап, що припав на кінець XIX – початок XX століття, ознаменував народження і формування Київського політехнічного інституту як одного з провідних вищих технічних навчальних закладів колишньої Російської імперії.
Створений у відповідь на потреби металургійної, машинобудівної, цукропереробної промисловості, залізничного транспорту, сільського господарства кінця XIX століття, КПІ відразу потрапив під опіку видатних учених і державних діячів. Трьома новоствореними політехніками (Київською, Варшавською і Санкт-Петербурзькою) опікувався міністр фінансів того часу Сергій Юлійович Вітте. Він сформував групу видатних учених-засновників КПІ у складі Віктора Львовича Кирпичова, Дмитра Івановича Менделєєва, Миколи Єгоровича Жуковського, Євгена Оскаровича Патона та інших. Закладаючи фундамент КПІ, вони вдало поєднали найкращі досягнення відомих європейських політехнічних шкіл: Паризької "Еколь політехнік", Аахенського, Віденського, Магдебурзького технічних університетів.
Відкриваючи КПІ 31 серпня 1898 року, його перший ректор Віктор Львович Кирпичов сказав: "Київський політехнічний інститут призначений для підготовки інженерів, тобто людей генія, здатних вигадувати і влаштовувати нове".
Завдяки такій інноваційній моделі інженерної освіти відбулося поєднання глибокої природничо-наукової підготовки з фізики, математики, хімії із загальноінженерними дисциплінами, що викладалися виключно із застосуванням лабораторного, дослідницького обладнання і набуттям професійних навичок у ливарних і механічних майстернях КПІ та на промислових підприємствах.
Першу об'єктивну оцінку якості підготовки інженерів КПІ у 1903 році дав Дмитро Менделєєв як голова державної екзаменаційної комісії. Тоді він сказав: "Маючи 35-річний досвід у справі дипломування у вищих навчальних закладах, я маю сміливість стверджувати, що такої загальної сукупності спеціальних робіт студентів, яку я бачив у першого випуску Київського політехнікуму, не можна зустріти у відомих мені університетах і технологічних інститутах".
У перші роки діяльності КПІ професорами Єрмаковим і Букрєєвим була заснована наукова школа "Математика та статистика"; професори Кирпичов, Зворикін, Тимошенко стали фундаторами школи "Прикладна механіка"; наукову школу "Фізика твердого тіла" заснували професори Де-Метц, Гольдман, Линник; професори Дементьєв, Коновалов, Яворський стали засновниками наукової школи "Хімічні технології та інженерія".
За особистим запрошенням ректора Кирпичова обов'язкові заняття з малювання для студентів проводив видатний український художник, дійсний член Товариства пересувних художніх виставок, Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв і літератури, академік живопису Микола Пимоненко. Технічну бібліотеку формував і очолював відомий археолог і засновник музейної справи в Україні Микола Біляшівський. Засновану у 20-х роках ХХ століття університетську газету "Київський політехнік" редагував студент факультету інженерів будівництва шляхів, майбутній видатний український письменник Іван Ле.
Ці та інші особистості сформували особливу атмосферу високої культури, інтелігентності та творчості, що в короткий час забезпечило лідерські позиції КПІ в промисловості, сільському господарстві та суспільному житті.
Професори КПІ Делоне, Бобров, брати Іван і Андрій Касяненки утворили в 1905 році Повітроплавну секцію при механічному відділенні. До початку Першої світової війни її члени побудували понад 40 різних типів літальних апаратів, включаючи два перші у світі гвинтокрили студента Ігоря Сікорського. Фактично цей осередок авіації виконав роль потужного дослідницько-навчального центру авіаційного профілю на Сході Європи. Більшість авіаційних конструкторів світового рівня того часу вийшли саме з нього. Їм присвячено пам'ятники на території університету.
Уславленими випускниками авіаційної та інших інженерних шкіл КПІ стали піонери повітроплавання Ігор Сікорський, Олександр Мікулін, Олександр Кудашев, Дмитро Григорович, Костянтин Калінін, брати Касяненки, видатний матеріалознавець і металург Іван Бардін, будівничий перших гідроелектростанцій Олександр Вінтер та багато інших представників першої плеяди "золотих імен" Київської політехніки.
Саме про них Віктор Львович Кирпичов у 1913 році сказав: "Особливим щастям для інституту, особливою удачею, яка визначила його стрімкий розвиток, була можливість залучати до викладацького складу видатних учених, професорів різних спеціальностей, які стали щасливою хвилею людей, що віддали закладові всі свої сили і вклали в нього зерно науки, яке дало буйні сходи і багатий врожай".
Ці слова першого ректора стали пророчими для наступної долі Київської політехніки. В усі часи талановиті й віддані люди своїми досягненнями прославляли альма-матер і свою країну.
Другий етап розвитку КПІ, за іншого соціально-політичного устрою держави, припав на радянську добу. З ним пов'язано безпрецедентне зростання масштабів інституту, виділення з його середовища тринадцяти інших навчальних закладів, дев'яти інститутів Національної академії наук, двох великих промислових підприємств.
Окремим внеском київських політехніків у національну і світову науку стало утворення Української, а нині – Національної академії наук України. В 1918 році в незалежній тоді Україні за указом гетьмана Скоропадського на основі провідних наукових шкіл Київського університету Святого Володимира і КПІ створюється Академія наук. Серед організаторів академії були завідувач кафедри опору матеріалів КПІ Степан Прокопович Тимошенко та декан інженерного відділення Євген Оскарович Патон, які пізніше стали, мабуть, найавторитетнішими вченими-механіками минулого століття.
Велика плеяда професорів і випускників КПІ в подальшому прославили українську академію. Серед них Михайло Кравчук – всесвітньо відомий математик, Володимир Плотніков – видатний електрохімік, Георгій Писаренко – дослідник з теорії коливань та міцності матеріалів, Микола Кільчевський – видатний учений у галузі теоретичної механіки, Іван Чиженко – дослідник у галузі теоретичних основ електротехніки, Віктор Трефілов – видатний матеріалознавець. Неперевершеним трудовим подвигом випускника КПІ 1941 року Бориса Євгеновича Патона стало його незмінне керівництво Академією наук України впродовж 57 років!
Нині діючі члени Національної академії наук України – Юрій Іванович Якименко, Михайло Юхимович Ільченко, Петро Іванович Лобода, Сергій Іванович Сидоренко, Микола Іванович Бобир, Наталія Дмитрівна Панкратова, Олексій Миколайович Новіков, Михайло Миколайович Савчук, Микола Юрійович Кузнєцов – примножують славні академічні традиції своїх видатних попередників.
Індустріалізація радянської держави зумовила створення в КПІ нових науково-педагогічних шкіл. Професорами Делоне, Лисіним, Плигуновим було засновано наукову школу "Технології та обладнання галузевого машинобудування"; професори Круковський, Артем'єв, Городецький стали фундаторами наукової школи "Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка". Наукову школу "Матеріалознавство, металургія, зварювання" заснували професори Євген Патон, Васильєв, Доброхотов, Ващенко, Гриднєв; наукову школу з радіотехніки заснували професори Огієвський, Тетельбаум; фундаторами і лідерами наукової школи з теплової енергетики стали професори Радциг, Ступін, Кондак, Швець, Толубінський, Кичигін.
Протягом того етапу випускники КПІ, його наукові підрозділи дали країні і світу цілу низку видатних наукових досягнень минулого століття.
У 1928 році Євген Оскарович Патон вперше у світі застосував технологію електрозварювання для будівництва мостів, що згодом зробило її однією з основних технологій XX століття. Справу свого батька продовжив Борис Євгенович Патон. На основі здійсненого ним прориву в матеріалознавстві він розробив унікальні технології електрозварювання у космосі, під водою, зварювання живих тканин. Символічно, що 2023 рік став 95-м ювілейним роком для технології електрозварювання.
Випускник КПІ 1925 року видатний авіаконструктор Костянтин Калінін створив ціле покоління літаків довоєнного часу, а його літак К-7, виконаний за аеродинамічною схемою "літаючого крила", на початку 30-х років минулого століття був найбільшим у світі. Пізніше калінінська схема "літаючого крила" лягла в основу надзвукової авіації.
Студенти КПІ тридцятих років Сергій Корольов і Володимир Челомей стали авторами, мабуть, найбільшого досягнення минулого століття – вони першими у світі підкорили космос.
Випускник КПІ 1928 року Бенціон Мойсейович Вул в Академії наук СРСР забезпечив вирішення проблеми створення твердотільної електроніки, що кардинально змінило подальший розвиток техніки і, зокрема, стало фундаментом майбутніх ЕОМ.
Розробником досконалих артилерійських систем ППО і керованих ракет, які і сьогодні стоять на озброєнні Повітряних сил ЗСУ, став двічі Герой Соціалістичної Праці, випускник КПІ 1931 року Лев Веніамінович Люльєв.
Набагато випередило час створене випускником КПІ того ж року Архипом Михайловичем Люлькою нове покоління турбореактивних двигунів, яке донині є основою сучасної авіації.
У роки Другої світової війни КПІ поклав на вівтар Перемоги свої найкращі науково-технічні досягнення, свій кращий кадровий потенціал, життя багатьох студентів і викладачів, пам'ять про яких зберігає постамент вічної слави в парку університету.
Відродження КПІ у повоєнні роки було пов'язано з самовідданою напруженою працею всього колективу інституту, в авангарді якого були фронтовики Алла Григорівна Бондар, Василь Миколайович Винославський, Василь Іванович Гнатовський, Антон Павлович Орнатський, Іван Миронович Чиженко та багато інших.
Швидкій відбудові, поверненню до атмосфери високої академічної культури й педагогічної майстерності повоєнний КПІ зобов'язаний його ректору – Олександру Сергійовичу Плигунову. В той час на новому етапі науково-технічного прогресу в КПІ були створені наукові школи в галузі електроніки та акустики (професори Некрасов, Розенберг, Карновський, Бало, Векслер, Лавриненко) та в галузі автоматизації і приладобудування (професори Мареш, Остаф'єв, Орнатський, Павловський, Ладієв, Трубенок, Циделко, Кочо та інші).
Бурхливим етапом комплексного розвитку КПІ стали 70-80-ті роки ХХ століття, коли ректором інституту був Григорій Іванович Денисенко. За цей час КПІ не лише потроїв свою матеріально-технічну базу, але й упровадив нові методичні, організаційні, культурно-мистецькі та спортивні форми гармонійного виховання інженерів.
У ті часи КПІ входив до групи найавторитетніших вищих навчальних закладів Радянського Союзу, які здійснювали підготовку кадрів за власними навчальними планами з подовженим терміном навчання. Виконувалися важливі для країни наукові розробки, які у повоєнний період були відзначені двома Ленінськими, 86 Державними преміями СРСР і УРСР.
Відповідаючи на нові виклики, професори Івахненко, Гребень, Самофалов, Костюк створили в КПІ наукову школу з кібернетики, обчислювальної техніки та інформатики.
Випускники КПІ тих часів отримували направлення на роботу в усі куточки колишньої величезної країни – від Прибалтики до Далекого Сходу, від Півночі до Середньоазійських республік. Сотні іноземних громадян поверталися щороку до своїх країн з дипломами КПІ. Серед них два майбутні міністри Китаю: цивільної авіації Лю Цзян Фен і машинобудування Ху Гуангюань, посол Угорщини в Україні Янош Кішфалві, міністр освіти Польщі Войцех Свєнтославський, розробник вітрової енергетики, а нині власник цілої індустрії вітроенергетики в США Михайло Польських і багато інших відомих випускників інституту, які несли прапор КПІ в різних куточках світу.
У ті часи з аудиторій університету вийшла блискуча плеяда митців, спортсменів, державних діячів. Серед них композитор Микола Дремлюга, народний артист СРСР і багаторічний художній керівник Національної опери Анатолій Мокренко, олімпійські чемпіони Лариса Латиніна і Юрій Тітов, видатний футболіст і тренер Валерій Лобановський, керівник уряду України за часів СРСР і за часів незалежної України Віталій Масол та багато інших непересічних особистостей.
Третій етап розвитку КПІ розпочався із завершальної фази існування Радянського Союзу, відомої як "перебудова", яка супроводжувалася розпадом Радянського Союзу, здобуттям Україною незалежності й початком становлення української держави. Цей етап умовно охопив приблизно 20 років.
У цей період університет відіграв важливу роль у здобутті й утвердженні незалежності України. Саме в КПІ 8-10 вересня 1989 року відбувся І (установчий) з'їзд Народного Руху України. Студенти і співробітники університету були активними учасниками Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013-2014 років.
Демократизацію університетського життя на цьому етапі було закладено першим в СРСР виборним ректором та першим міністром освіти незалежної України Петром Михайловичем Таланчуком, який зробив вагомий внесок у здобуття її незалежності.
Цей відрізок часу характеризувався переходом від централізованої до ринкової економіки, суттєвим переформатуванням її структури в нових географічних та політичних кордонах, кардинальною зміною принципів взаємодії з зовнішнім світом.
У відповідь на ці виклики КПІ напрацював нову концепцію свого подальшого розвитку. Вона полягала в його трансформації від моделі політехнічного інституту, жорстко вмонтованого в централізовану економіку колишнього СРСР, до моделі технічного університету європейського зразка з універсальною, широко орієнтованою підготовкою відповідно до нових потреб суспільства.
На третьому етапі в університеті було створено одну з найкращих у країні систему самоврядування. Через механізм колективних угод, демократичну виборчу систему керівників підрозділів і студентських лідерів КПІ започаткував власний особливий підхід до напрацювання і ухвалення важливих рішень, контролю за їхнім виконанням.
Універсалізація навчання та наукових досліджень вимагала поєднання й гармонізації фундаментально-природничої, інженерно-технічної, економічної та гуманітарної складових підготовки фахівців нового покоління. Відповідно до цього було створено 12 нових факультетів і навчально-наукових інститутів, понад 50 кафедр, відкрито 112 нових спеціальностей і спеціалізацій.
Нова методологія міждисциплінарних досліджень складних явищ природи і суспільства викликала необхідність створення в КПІ спільно з Інститутом кібернетики НАН України наукової школи з системного аналізу. Її засновниками стали академіки Михалевич, Сергієнко, Самойленко, Далецький, Івахненко, Пшеничний, Мельник, професори Іваненко, Романенко та інші.
У ті роки контингент студентів КПІ досяг сорокадвохтисячного показника, а разом з викладачами, науковцями, співробітниками родина київських політехніків складала 50-тисячний колектив.
Відповідаючи на нові виклики, які поставали перед суспільством, КПІ створив у своїй структурі інституції національного масштабу. Ними стали:
– перший в Україні Державний політехнічний музей, який також нині відзначає ювілей: йому виповнилося 25 років;
– Науковий парк "Київська політехніка" та розгалужена на 14 регіонів України Інноваційна екосистема "Sikorsky Challenge";
– Видавничо-поліграфічний комплекс "Політехніка";
– освітньо-наукова інформаційна мережа УРАН, яка забезпечила провідні університети й наукові центри України унікальним інформаційним контентом;
– інтегрований у світовий інформаційний простір оператор телекомунікаційних послуг "КПІ-Телеком";
– 35 міжнародних центрів та міжнародних організацій, що забезпечили інтеграцію КПІ у світовий та європейський науково-освітній простір;
– розгалужена мережа осередків культури, мистецтва, спорту, соціальних об'єктів для гармонійного виховання і розвитку талантів студентської молоді.
Таким чином, пройшовши третій етап своєї еволюції, КПІ став набагато значнішою інституцією, ніж заклад вищої освіти у традиційному його розумінні. Він увійшов до 4% найавторитетніших університетів світу за низкою міжнародних рейтингів, став великим навчально-науково-інноваційним, методологічним центром держави, острівцем прориву за низкою високотехнологічних напрямів, осередком виховання професіоналів нового покоління, справжніх патріотів України.
Виходячи з цієї місії, починаючи з 2010-2012 років КПІ перейшов до четвертого етапу своєї еволюції, ухваливши нову стратегію розвитку університету. Відповідно до цієї стратегії КПІ формує для України модель трансформації від низькотехнологічної та сировинної економіки до високотехнологічної й конкурентоспроможної.
На початку цього етапу КПІ став майданчиком для розробки нового законодавства у сфері вищої освіти, яке є чинним і сьогодні. До цих нормативно-правових актів вперше були закладені принципи системної взаємодії вищої освіти, науки, бізнесу та влади, засади університетської автономії, європейської системи оцінювання якості підготовки та інші сучасні підходи до формування людського капіталу.
На цьому етапі університет почав адаптувати освітні програми до запитів ринку праці і високотехнологічного бізнесу, створюючи програми дуальної підготовки за інноваційною моделлю (їх на сьогодні 68).
Одним із важливих досягнень стала космічна програма КПІ. Розробляючи і виводячи в космос дослідницькі супутники, університет став незаперечним лідером цього напряму в Україні.
КПІ першим запровадив і здійснив інституалізацію академічної доброчесності на національному рівні.
На цьому етапі були закладені підвалини для подальшого становлення КПІ як дослідницького університету на базі Інноваційної екосистеми "Sikorsky Challenge", яка набула не лише загальнонаціонального, а й міжнародного значення.
І, нарешті, колектив університету вдихнув душу в стіни стодвадцятип'ятирічного КПІ. Створені тут музей, пам'ятники видатним політехнікам, картинні галереї, зала засідань Вченої ради, університетські сквери та парки, маятник Фуко, куранти на головному корпусі, інші знаки пошани до своєї історії, огортають сьогодні київських політехніків особливим академічним духом, відчуттям належності до славетної історії і великих справ своїх попередників.
Водночас цей етап приніс небачені раніше виклики і випробування. Вперше за 70 років після капітуляції нацистської Німеччини, на сході України у 2014 році спалахнула війна, яка 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабну агресію росії проти України. Сотні студентів і співробітників університету та тисячі випускників КПІ минулих років стали на захист Батьківщини. 67 із них віддали своє життя за свободу і незалежність України у російсько-українській війні 2014-2023 років. П'ять київських політехніків удостоєні звання Героя України посмертно.
Нові реалії змусили додати до стратегії розвитку КПІ ще одне важливе завдання: підвищення обороноздатності держави та започаткування базових засад національного супротиву. В лічені місяці університет активізував наукові розробки та підготовку кадрів за військово-промисловими напрямами, став розробником понад 40 новітніх технологій подвійного і воєнного призначення, шість з яких вже поставлено на озброєння. А ще заснував Фонд допомоги ЗСУ "Київський політехнік", який на постійній основі допомагає українським воїнам зброєю, медикаментами, транспортними засобами.
Протягом короткого часу КПІ суттєво збільшив масштаби підготовки кадрів для оборонних відомств та Збройних сил України. Отож за програмою "Управління в сфері оборонно-промислового комплексу" підготовлено 169 магістрів для ОПК. Розширено підготовку і за іншими спеціальними програмами.
У роки війни КПІ не лише робить усе можливе для перемоги, а й напрацьовує платформу повоєнної інноваційної трансформації країни, виходячи з обставин, що Україна ймовірно ще довго знаходитиметься в недружньому сусідстві.
Головні складові цієї платформи такі:
1. За пропозицією Міністерства оборони України КПІ планує запровадження для студентів першого-другого курсів вивчення основ національного супротиву. Передбачається ввести в навчальні плани 5-кредитний курс з вивчення домедичної, вогневої і психологічної підготовки, управління БПЛА, кризового менеджменту, реагування на надзвичайні ситуації, правил поведінки під час евакуації.
2. КПІ продовжує вдосконалювати модель дослідницького університету, яка органічно поєднує передову освіту, конкурентоспроможну науку та інновації, що пріоритетно зорієнтовані на підвищення обороноздатності країни. Нині Інноваційна екосистема "Sikorsky Challenge" базується на 67 наукових школах університету, понад 100 високотехнологічних компаніях, інвестиційних і венчурних фондах, групі високотехнологічних підприємств України, 12 відділеннях стартап-школи "Sikorsky Challenge" в 25 університетах України.
3. Університет забезпечує подальший розвиток програми навчання протягом усього життя на основі перепідготовки та підвищення кваліфікації для тих, хто вже працює, щоб допомогти їм адаптуватися до змін ринку праці та розвивати свою кар'єру. Передусім це стосується перепідготовки кадрів для сфери оборони і безпеки України.
4. КПІ послідовно реалізує концепцію "цифрового університету". Застосування технологій штучного інтелекту, віртуальної та доповненої реальності, хмарних сервісів уже тепер змінює зміст освітньо-наукового процесу, підвищує ефективність управління на всіх рівнях.
5. Імперативною вимогою формування мислення студентів КПІ стала концепція сталого розвитку, що ґрунтується на врахуванні потреб сучасного суспільства без позбавлення можливостей майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. У практичній площині КПІ постійно підвищує енергоефективність на основі запровадження нових технологій енергозбереження, стає більш екологічно чистим – за рахунок постійного розширення зеленої зони своєї території, безпечнішим для перебування членів університетської громади, соціально орієнтованим та економічно стійким.
6. Університет продовжує розбудову сучасного кампусу шляхом розвитку матеріально-технічної бази, благоустрою території, розвитку громадських просторів. За останні роки в КПІ створено зручні локації для творчої роботи здобувачів, працівників та гостей університету. Серед них відкритий простір Науково-технічної бібліотеки, ІТ Хаб факультету інформатики та обчислювальної техніки, "Клуб 13", "Сквер Піонерів авіації", "Парк Нескорених" та інші.
І останнє. У наступному році відбудуться вибори ректора КПІ. Важливо, щоб колектив поставився до цього принципово і відповідально, унеможлививши зовнішні втручання у виборчий процес. Думаю, що на черговій конференції трудового колективу доцільно було б, окрім розгляду поточних питань, затвердити комітет з виборів ректора. Цей комітет повинен у прозорий, демократичний спосіб організувати висунення і обговорення кандидатур первинними підрозділами для виявлення лідерів, які можуть бути рекомендованими для остаточного голосування за офіційною процедурою. Вже тепер підростає молоде покоління здібних управлінців на загальноуніверситетському рівні та на рівні великих підрозділів. Колективу важливо вірно визначитися з лідером, прозоро і демократично провести обрання і допомогти новому керівнику в його роботі.
Шановні друзі! КПІ прожив 125 років, він сучасник трьох століть – ХІХ, ХХ і ХХІ, і в кожному з них він був передовим вищим технічним навчальним закладом. Сьогодні на київських політехніках лежить відповідальність за підтримку високого авторитету його попередників і обов'язок на новому етапі розвитку університету цей авторитет примножити.
Пророчі слова першого ректора КПІ Віктора Львовича Кирпичова, висловлені ним 125 років тому, з побажанням альма-матер "жити, рости, міцніти, процвітати сотні і тисячі років…" збуваються.