Ви є тут

До 50-річчя першого польоту людини в космос


Фото. Гагарін Ю.

12 квітня 1961 року громадянин СРСР Юрій Олексійович Гагарін на космічному кораблі "Восток" уперше в історії людства здійснив космічний політ. Звістка про цю подію миттєво облетіла всю планету. Люди – незалежно від національності і політичних переконань – захоплено сприймали повідомлення про політ Гагаріна. Здається, не було ще такої події, яка б так об'єднала людей різних країн.

І це було не випадково. Юрій Гагарін здійснив те, про що люди мріяли віками, чого чекали і що готували упродовж десятиліть. Його політ став яскравим виявом здатності людини пізнавати світ і її вміння використовувати свої знання для втілення найнеймовірніших задумів.

Напередодні 50-річчя цього польоту варто коротко згадати, як люди йшли до нього, як накопичували знання і створювали технічні засоби, необхідні для його здійснення.

Передумовою космічного польоту є істинні знання про космос і місце людини в ньому. Перші такі знання з'явилися понад дві з половиною тисячі років тому, коли давньогрецький філософ Піфагор (VI ст. до н.е.) зробив висновок, що Земля, як і інші небесні тіла, має форму кулі. Піфагорійці стверджували, що Земля, Сонце, планети прикріплені до небесних сфер і обертаються навколо центрального вогню. Але згодом в астрономії утвердилася ідея Аристотеля про те, що Земля перебуває нерухомо в центрі Всесвіту. Ця ідея була покладена в основу геоцентричної системи світу Птолемея (ІІ ст. н.е.), яка панувала 1200 років.

Польський учений Н. Копернік у першій половині XVI ст. запропонував нову геліоцентричну систему світу, згідно з якою планети обертаються навколо Сонця. Ґрунтуючись на ідеях Коперніка, італієць Джордано Бруно наприкінці XVI ст. робить висновок про безмежність Всесвіту і про те, що зорі – це далекі Сонця, навколо яких можуть обертатися планети, населені розумними істотами. Використавши ідеї Коперніка, німецький учений Й.Кеплер, обробляючи дані багаторічних астрономічних спостережень датчанина Тіхо Браге, на початку XVIІ ст. відкриває три закони руху планет, які нині називаються законами Кеплера. Ґрунтуючись на законах Кеплера, англієць І.Ньютон наприкінці XVIІ ст. формулює закон всесвітнього тяжіння, який і до сьогодні є основою розрахунків руху космічних апаратів  разом із законами ньютонівської механіки. Він же зробив висновок, що тіло, яке рухається горизонтально зі швидкістю 7,9 км/с, не впаде на землю.

У зв'язку з бурхливим розвитком природознавства і техніки у ХІХ столітті розпочалося обговорення можливості польоту на інші планети, на супутник Землі Місяць. З'явилося багато фантастичних романів, де описувалися космічні польоти, засоби їх здійснення. Їхні автори (серед яких найбільш відомим є Жуль Верн) відправляли своїх героїв на небесні світила за допомогою гігантських гармат, метальних машин, речовин, які нейтралізують гравітацію (див. книгу: Н.А.Рынин "Космические корабли" (1928), що розміщена на сайті http://epizodsspace.airbase.ru). Хоча ці проекти були нездійсненні, але вони привертали увагу багатьох людей, насамперед молоді, до технічних проблем космічних польотів.

Поступово люди усвідомили, що єдиним засобом польоту в космос може бути ракета. Звичайно, треба було мати велику уяву, щоб побачити в ракеті транспортний засіб, адже багато віків ракети використовувалися винятково у феєрверках. У ХІХ столітті з'явилися бойові ракети, що несли заряд запалювальної суміші або вибухівки, маса яких не перевищувала 10 кг, дальність польоту – 8 км, а швидкість – 20 м/с. А для польоту в космос необхідно було всі ці параметри збільшити в десятки і сотні разів. Але, як писав у 1898 році К.Е.Ціолковський, спочатку неминуче йдуть думка, фантазія, казка, за ними – наукові розрахунки.

Наприкінці ХІХ століття з'явилися перші проекти апаратів з ракетними двигунами для польоту людини – М.І. Кібальчича, Г. Гансвіндта. Першим, хто докладно описав конструкцію космічної ракети і рідинного ракетного двигуна, висунув ряд пропозицій з питань практичної космонавтики (багатоступінчасті ракети, орбітальні космічні станції, космічні оранжереї та ін.), був великий російський учений К.Е.Ціолковський, якого по праву вважають основоположником світової космонавтики. Його праці дали потужний поштовх дослідницькій думці в різних країнах. Ф.А. Цандер, Ю.В. Кондратюк, М.О. Ринін (СРСР), Г. Оберт, М. Вальє, В. Гоманн (Німеччина), Р. Годдард (США), Р. Ено-Пельтрі (Франція), Е. Зенгер і Г. Нордунг (Австрія), А.А. Штернфельд (Польща, з 1935 р. – СРСР) у своїх працях створювали теорію польоту ракети в космічному просторі і обговорювали різні аспекти польоту в космос: можливості застосування ракет, види ракетних палив, можливі траєкторії, системи життєзабезпечення, можливість перенесення людиною перенавантажень і невагомості. Щоб проект космічного корабля і космічний політ людини стали реальністю,  необхідно було уявити, передбачити, спланувати всі суттєві аспекти.

У 20-х роках ХХ ст. головними у справі підготовки космічного польоту стали ті, хто створював ракетні двигуни і ракети.

Підготовка до запуску першої рідинної ракети ГИРД 09 (серпень 1933 р.)З березня 1921 р. у Москві почала діяти лабораторія під керівництвом талановитого інженера-хіміка М.І. Тихомирова, де розробляли бойові порохові ракети. У 1928 р. лабораторія була розширена і отримала назву Газодинамічної лабораторії (ГДЛ), співробітниками якої були В.А. Артем'єв, Г.Е. Лангемак, В.П. Глушко (з 1929 р.). В ГДЛ займалися розробкою порохових, електричних та рідинних ракетних двигунів.

У 1931 р. в Москві було створено на громадських засадах групу вивчення реактивного руху (рос.: Группа изучения реактивного движения – ГИРД), творче ядро якої склали Ф.А.Цандер, С.П.Корольов, М.К.Тихонравов, Ю.А.Побєдоносцев, В.П. Ветчинкін. Слід сказати, що хоча багато з тих, хто почав розробляти ракети, мріяли про космічні польоти, але ракетні двигуни і ракети створювалися передусім як бойові.

17 серпня 1933 року на підмосковному полігоні в Нахабіно було запущено першу рідинну ракету 09  конструкції М.К. Тихонравова. Наприкінці 1933 року ГИРД і ГДЛ були об'єднані в Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ), який очолив І.Т. Клейменов. Успішний політ у 1940 році ракетопланера РП-318-1 конструкції С.П. Корольова (у 1924-1926 – студента КПІ) з рідинним двигуном РДА-1-150 показав, що настав час практичного застосування ракетних двигунів. Величезний внесок у розвиток ракетного двигунобудування зробив наш земляк В.П. Глушко.

Далі була Велика Вітчизняна війна, у ході якої фашистська Німеччина застосувала нову зброю – крилату ракету ФАУ-1 і балістичну ракету ФАУ-2. Це змусило й інші країни зосередити зусилля на розробці бойових ракет.

У 1946 р. С.П. Корольов очолив розробку потужних ракетних систем. Під його керівництвом були створені перші балістичні та геофізичні ракети. Під час їх запусків не тільки одержували дані випробувань, необхідні для їхнього вдосконалення, але й вивчали параметри навколоземного простору.

У 1949 році розпочалося проведення регулярних геофізичних досліджень за допомогою приладів, установлених на експериментальних ракетах. У 1951 році радянські вчені почали проводити медико-біологічні дослідження на тваринах, поміщених у ракети, при польотах на висоту більше 100 км. Хоча найближчою метою розробників ракет було створення могутньої зброї для захисту Вітчизни, але вони дивилися в майбутнє і проводили дослідження, які готували космічний політ людини.

27 серпня 1957 р. в СРСР було здійснено перший політ міжконтинентальної балістичної ракети. Розрахунки показували, що вона може вивести на навколоземну орбіту штучний супутник Землі. Оскільки запустити такий супутник уже пообіцяв президент США, було прийнято рішення прискорити підготовку і запустити найпростіший супутник. Цей запуск було здійснено 4 жовтня 1957 р., що й поклало початок космічній ері людства. Через місяць, 3 листопада 1957 року, в космос полетіла собака Лайка. Вибір собак не був випадковим, вони найбільш легко піддавалися тренуванню і звикали до відведених їм місць у біоконтейнерах. Успішні польоти тварин наближали час польоту людини в космос. Перед ученими і конструкторами постали нові інженерно-технічні завдання, які ніде, ніколи і ніким не виконувалися: потрібно було створити ракету-носій, оснащену потужними двигунами, спеціальний космічний корабель, наземні вимірювальні пункти, випробувальний полігон, і весь цей комплекс всебічно випробувати.

Академіки В.А. Енгельгардт, М.М. Сасакян, П.К. Анохін, В.В. Парин, В.М. Чернігівський взяли активну участь у детальному і всебічному обговоренні медико-біологічних проблем, пов'язаних з польотом людини в космос, і, в кінцевому підсумку, був сформульований науково обґрунтований висновок: політ людини в космос можливий і може бути організований з необхідним ступенем безпеки.

За пропозицією С.П. Корольова, в середині 1959 р. почався відбір космонавтів серед льотчиків. Н.А.Гуровський, Є.А. Карпов, В.В. Парін розробили спеціальну інструкцію з відбору кандидатів серед льотчиків-винищувачів. В умовах секретності кандидатам пропонували взяти участь у небезпечних випробуваннях новітньої техніки. Про політ у космос не говорили. З 250 чоловік, які прибули до Москви на медичну комісію, було відібрано 20: Ю.О. Гагарін, Г.С. Титов, А.Г. Ніколаєв, П.Р. Попович, В.Ф. Биковський, В.М. Комаров, П.І. Бєляєв, О.А. Леонов, Б.В. Волинов, Є.В. Хрунов, Г.С. Шонін, В.В. Горбатко і ще 8 льотчиків, яким з різних причин не вдалося побувати в космосі. У січні 1960 р. було організовано загін космонавтів. Розпочалися заняття й інтенсивні тренування на різних стендах, в барокамері, сурдокамері, на центрифузі.

С.П. Корольов19 серпня 1960 р. в космос був запущений корабель-супутник з собакою Чернушкою, морськими свинками, мухами, бактеріями і насінням рослин. У кріслі сидів манекен "Іван Іванович". Корабель облетів навколо Землі за 88 хвилин і благополучно приземлився.

21 березня 1961 р. в космос запущено 5-й корабель-супутник з манекеном, одягненим у справжній скафандр. Разом з манекеном планету облетіла собака Зірочка, ім'я якій перед стартом дав Ю.О. Гагарін.

Весь цей час керівники придивлялися до майбутніх космонавтів. Хто ж першим полетить у космос? Організатор і перший начальник центру підготовки космонавтів Є.А.Карпов згадував: "Основну увагу було вирішено звернути на високий моральний рівень людини, її духовний світ, на ідейну переконаність і глибоку свідомість. Тільки високо свідомі, а не автоматичні дії будуть потрібні від космонавта в наддалеких, надвисоких, надшвидкісних рейсах".

Потрібна була людина з якостями першовідкривача, людина, на яку згодом стали б рівнятися інші. З першої "авангардної" шістки космонавтів було обрано  Ю.О.Гагаріна. Після довгих досліджень багатьох факторів були взяті до уваги незаперечні гагарінські чесноти: беззавітний патріотизм, непохитна віра в успіх польоту, відмінне здоров'я, невичерпний оптимізм, гнучкість розуму і допитливість, сміливість і рішучість, акуратність, працьовитість, витримка, простота, скромність, велика людська теплота і уважність до оточуючих його людей.

... І настав час!

12 квітня 1961 р. за 40 хвилин до старту Ю.О. Гагарін зайняв місце в космічному кораблі. Він був спокійний. "Прошу передати лікарям, що самопочуття у мене відмінне, пульс нормальний", – передав Ю.О.Гагарін операторові "Зорі".

О 9 годині 07 хвилин за московським часом ракета-носій з космічним кораблем "Восток" стартувала і успішно вивела його на навколоземну орбіту з апогеєм 327 км і перигеєм 181 км. Під час орбітального польоту Ю.О.Гагарін, перебуваючи у стані невагомості, проводив спостереження і прості експерименти, робив записи олівцем, підтримував радіозв’язок з землею. Виконавши один оберт навколо Землі, через 108 хвилин після старту Ю.О.Гагарін приземлився поблизу міста Саратова.

Здійснилася тисячолітня мрія людства – подолавши силу земного тяжіння перша людина планети Земля вирвалася в космічний простір. Весь світ аплодував першому "Колумбу Всесвіту". Він поклав початок пілотованого освоєння космічного простору. Його ім'я назавжди збережеться в пам'яті людей.

Україна зробила вагомий внесок у розвиток ракетно-космічної техніки, давши світу цілу плеяду видатних учених і конструкторів. В Україні проживає більше тисячі ветеранів космодрому Байконур, серед яких і учасники запуску Ю.О.Гагаріна в космос. Це О.А. Березовий, В.Т.Гладченко, В.М.Миров, А.П.Завалішин, А.О.Давиденко, Г.П.Понамарьов, О.Г.Свириденко, О.П. Затона, В.О.Недобежкін, Е.С.Магельницький, О.О.Крівушко, В.В.Мірошник, С.Р.Солдатенко, В.М.Орєшкін, М.І.Старостін. Своєю участю в запуску Ю.О.Гагаріна вони вписали власні імена в епохальну подію світової космонавтики. Великий внесок у розробку та створення ракетно-космічних систем зробили вчені Київського політехнічного інституту.

У 1991 році в Києві руками ветеранів космодрому Байконур, які брали участь у будівництві космодрому, запусках штучного супутника Землі, пілотованих космічних кораблів, автоматичних міжпланетних станцій "Місяць", "Венера", "Марс", під керівництвом першого голови Федерації космонавтики України генерала О.М.Войтенка та голови Всеукраїнської ради ветеранів Байконуру генерала В.І.Катаєва був створений Музей історії космонавтики. У 2008 році цей музей було розміщено в Державному політехнічному музеї при НТУУ "КПІ". Музей багатий унікальними експонатами, що викликають величезний інтерес у відвідувачів: спускний апарат серії "Восход" , що побував у космосі, спускний апарат АМС "Венера", двигунна установка бойової ракети 8К.63 (Р-12), глобус Місяця, тренажерний комплекс, привезений із Зоряного містечка та інші. Тільки за 2010 рік тут побувало більше 10 тисяч відвідувачів, 45 представників зарубіжних делегацій, космонавти О.А.Леонов, В.А.Джанібеков, С.Є.Савицька, В.М.Жолобов, Л.К.Каденюк, а ще раніше в музеї були американські астронавти Р.Швейкарт, Брусмак-Кайделсе, Чарльз Дюк.

У рік 50-річчя польоту в космос Ю.О.Гагаріна хочу висловити глибоку подяку всім учасникам космічних звершень і побажати міцного здоров'я! Вперед, на Марс!

О.С.Болтенко, зав. відділу авіації і космонавтики ім. І.Сікорського ДПМ при НТУУ "КПІ", голова Київської об'єднаної ради ветеранів космодромів, заслужений випробувач Байконуру

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій