Ви є тут

Пирогов Микола Іванович. Видатний хірург, учений і винахідник


Foto. Пирогов Микола Іванович

25 листопада 2010 року виповнилося 200 років від дня народження видатного хірурга, анатома, вченого, гуманіста й педагога Миколи Івановича Пирогова (1810–1881).

Він був сином військового чиновника Івана Івановича Пирогова, який служив у чині майора скарбником у Московському провіантському депо.

Освіту Микола отримав спочатку вдома, а потім у приватному пансіоні. У чотирнадцять років, за певну винагороду вмовивши священика «збільшити» йому вік на два роки й блискуче витримавши вступні випробування, Микола став студентом-медиком Московського університету.

Навчався Пирогов дуже старанно. Не задовольняючись з деяких важливих питань майже чистою теорією, він набирався професійного досвіду за допомогою незвичних для студентів і викладачів власних оригінальних методик. Так, він брав бичачий міхур, набивав його кусками крейди, підв’язував до живота приятеля, після чого майстерно звільняв міхур від крейди, старанно дотримуючись усіх потрібних підходів і розрізів. Або він ховав дерев’яну тріску, що імітувала той чи інший м’яз, у рукав старого сюртука, набитого ганчір’ям і, обережно працюючи скальпелем, повільно розпорював тканину, знаходив сховану тріску й вилучав її.

Пирогов на відміну від більшості вузькоспеціалізованих колег-лікарів дуже вдало поєднував досвід і знання як хірурга, так і анатома. Перш ніж робити будь-яку операцію на живій людині, він усі свої дії до дрібниць відпрацьовував на трупі. Завдяки такій методиці було врятовано тисячі й тисячі людських життів.

У ті роки будь-яке новаторство в медицині маститими вченими зустрічалося в штики. Не раз Пирогов страждав через своє захоплення чимось новим і прогресивним. Тільки-но Микола Іванович винаходив незвичний хірургічний інструмент, яким ще не користувалися за кордоном, як тут же здіймався галас, що Пирогов надто мудрує. Проте згодом створений ученим інструмент завдяки своїй зручності набував поширення й замінював традиційний. Найбільше ж невдоволення викликав його надзвичайно простий і надійний прилад для вдихання ефірних парів для загального наркозу під час складних операцій. 14 лютого 1847 року Пирогов зробив свою першу операцію під ефірним наркозом.

Наступного, 1848 року, Микола Іванович працював на холерній епідемії. Препаруючи трупи, він під мікроскопом спостерігав холерний вібріон, але не надав цьому значення. І лише через 34 роки Роберт Кох визнав холерний вібріон збудником цієї страшної хвороби.

Одного разу, коли епідемія почала спадати, Пирогов опинився на ринку. Там він побачив розсічені заморожені туші й зупинився як заворожений. Учений із захопленням дивився на замерзлі тканини, які зберігли свою природну будову. Накупивши різноманітного м’яса, у тому числі з кістками й сухожиллями, чим немало здивував продавця, і повернувшись додому, Пирогов почав розколювати і розпилювати замерзлі куски. З кожним рухом перед ним з’являлися м’язи, судини, нерви й кістки, взаємне розміщення і будова яких чудово передавали топографічні співвідношення різних тканин.

– Якщо заморозити труп, – розмірковував учений, – а потім його розпиляти шарами, зміщення органів не відбудеться й вони залишаться на своїх місцях, чого не можна досягти під час традиційної анатомічної препарації, яка застосовується в усьому світі. З’явиться можливість чітко побачити порушення анатомії того чи іншого органу під час патологічного процесу, а отже, – цілеспрямовано, а не навпомацки, лікувати аналогічну патологію живої людини. Цей метод, винайдений ученим, отримав назву «льодової анатомії», а чотиритомний атлас під назвою «Топографічна анатомія, ілюстрована розпилами через заморожені людські трупи» увічнив його ім’я.

У майстерні скульптора, що жив поруч з його будинком, ученому спала на думку ідея, яка привела до створення гіпсової пов’язки. До цього часу для лікування переломів кісток широко застосовували крохмальну пов’язку, яка тривалий час не засихала, а засохнувши, нещільно прилягала до зламаної руки чи ноги, що призводило до неправильного зростання кісток, а також легко розм’якала від дощу й вогкого повітря. Гіпсова пов’язка не мала цих недоліків, і невдовзі вся Європа користувалася цим винаходом для лікування будь-яких переломів.

Під час героїчної оборони Севастополя, куди Пирогов 1854 року потрапив добровольцем, він був вражений великою смертністю поранених. Відмінивши «загальну чергу» легко- і тяжкопоранених, а також інфікованих хворих, учений запропонував їх сортувати і в результаті навів порядок у наданні медичної допомоги пораненим на всіх її етапах. Особисто оглядаючи потерпілих, Пирогов давав вказівки куди й коли госпіталізувати того чи іншого солдата чи офіцера, що значно зменшувало смертність і післяопераційні ускладнення.

Саме в цей період Пирогов врятував здоров’я, а може й життя, 21-річному Дмитру Івановичу Менделєєву, якого після закінчення Головного педагогічного інституту було призначено старшим учителем природничих наук у Сімферопольській гімназії. По дорозі до місця майбутньої роботи, за рекомендацією лікаря, який на той час спостерігав за здоров’ям серйозно хворого Менделєєва, майбутній учений звернувся за консультацією до знаменитого хірурга. Пирогов зразу спростував поставлений Менделєєву діагноз «сухоти» і швидко повернув його до повноцінного життя.

Дмитро Іванович назавжди зберіг почуття вдячності та захоплення Пироговим. «Оце був лікар! – часто казав він. – Наскрізь людину бачив і зразу мою натуру зрозумів».

У 1862 році М.І.Пирогов зберіг поранену ногу народному герою Італії Джузеппе Гарібальді. Усі знамениті хірурги того часу одноголосно пропонували ампутувати ногу, у кістці якої застрягла куля, і лише один Пирогов, ретельно оглянувши рану, категорично відкинув цю пропозицію. І сталося диво: на двадцять п’ятий день лежання пацієнта куля наблизилася до поверхні рани й була легко вилучена, а через декілька днів поранений уже міг ходити.

Своїм величезним досвідом Пирогов щедро ділився зі студентами. Багато років, перебуваючи на посаді попечителя Київського та Одеського навчальних округів, він боровся зі становими забобонами в освіті, виступав за автономію університетів і загальну початкову освіту. Саме завдяки Миколі Івановичу в Києві вперше в Росії були започатковані недільні школи. Сталося це 1859 року, коли відкрили медичну клініку Університету Святого Володимира. Основне завдання освітянської реформи Пирогов бачив у вихованні особистості, про що свідчать його слова: «Усі ті, хто готується бути корисними громадянами, мають спочатку навчитися бути людьми».

Відомий сучасник М.І.Пирогова основоположник російської наукової педагогіки К.Д.Ушинський писав: «Нарешті ми маємо серед нас людину, на яку з гордістю можемо вказати нашим дітям та онукам і бездоганним шляхом якої можемо вести сміливо наші молоді покоління. Нехай наша молодь дивиться на цей образ – і майбутнє нашої вітчизни буде забезпечено». «М.І.Пирогов не тільки збуджує в нас бажання діяльності на користь суспільну, але й народжує тверду впевненість у тім, що ця діяльність не пропаде дарма. Народ, із середовища якого виходять такі особистості, як особистість М.І.Пирогова, може з упевненістю дивитися на своє майбутнє».

...У чудового російського письменника Олександра Івановича Купріна (1870–1938) є оповідання «Чудесний лікар», уперше надруковане в газеті «Київське слово» в 1897 році з підзаголовком «Дійсний випадок». Все описане в ньому дійсно відбулося в Києві. От зміст оповідання.

У бідному сімействі занедужав один із чотирьох малолітніх дітей. Батько, на прізвище Мерцалов, не маючи навіть копійки в кишені, не знає, як йому далі бути. Зовсім недавно він сам перехворів на черевний тиф, і на його лікування пішли всі злиденні заощадження. Коли ж він видужав, то з’ясувалося, що він втратив роботу. Випадкових заробітків не вистачало. Через погані житлові умови вся родина мешкала в сирому підземеллі, де почали хворіти діти. Три місяці тому померла одна дівчинка, а тепер і інша лежала при смерті. У відчаї, проклинаючи життя, батько йде просити милостиню. І зненацька в парку, де він уже вирішив покінчити із собою, зустрічає незнайомця, що, із співчуттям вислухавши Мерцалова, представляється лікарем і вимагає негайно відвести його до дівчинки, що помирає. Незнайомий лікар уважно оглядає дівчинку й, призначаючи лікування, виписує рецепт. Щоб подякувати лікарю, Мерцалов просить назвати його прізвище. Але той чомусь не називає його. Мерцалов іде проводжати лікаря, а коли вертається, то під чайним блюдцем разом з рецептом знаходить кілька великих кредитних білетів. А коли він одержав з аптеки ліки, то відразу дізнався прізвище свого благодійника: на прикріпленому до пляшечки з ліками аптечному ярлику було написано: «За рецептом професора Пирогова».

О.І.Купрін не вигадав розповідь, а описав випадок, що дійсно мав місце в житті людини, яка розповіла йому цю зворушливу історію. «Чудесним доктором» був Микола Іванович Пирогов.

Свою життєву позицію, свій світогляд Пирогов виразив у словах, які належать йому і які він виніс в епіграф до статті «Питання життя»: «До чого ви готовите свого сина? – хтось запитав мене. Бути людиною, – відповів я». Микола Іванович міг так сказати, тому що все своє життя він був Людиною.

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій