У Києві є кілька старовинних будинків з цікавою історією та унікальною архітектурою. Зазвичай, крім оригінального зовнішнього оздоблення, вони ще й оповиті містичними історіями та різноманітними легендами. Яскравий приклад – будівля на вулиці Гоголівській, 23. А ще цей особняк пов'язаний щонайменше з двома особистостями, що мали відношення до КПІ – архітектором та всесвітньо відомим вченим.
Історія без міфів. Початок ХХ ст. у Києві ознаменувався неабияким будівельним бумом. Прибуткові будинки виростали один кращий за іншій, а домовласники як могли спокушали квартирантів. Тож у 1909 році в Солдатській слобідці на замовлення генерал-майора Фердинанда Ягимовського постав екстравагантний зеленкуватий будинок. Звели його у стилі модерн з елементами готики, але фасад виглядав, як театральна декорація: асиметричний, усі вікна й балкони різного розміру та з різним оформленням, правий кут вінчала вежка зі шпилем, з вулиці будівля мала 4 поверхи, з двору – п'ять.
Ця архітектурна перлина з'явилася завдяки архітектору й інженеру Володимиру Безсмертному, який у 1893 – 1919 рр. завідував Київським губернським будівельними відділом та 12 років був головою київського відділення Товариства цивільних інженерів. У 1919 – 1921 рр. він викладав у будівельному технікумі Одеси, а в 1922 році – ще й у Київському політехнічному інституті. З 1926 р. В.Безсмертний обіймав посаду технічного інспектора та міського інженера в Києві, а в 1922 – 1931 рр. – головного архітектора міста.
Історія з міфами. Дійсно, про будинок Ягимовського, як і про його ровесника на Банковій ("Будинок з химерами"), можна сказати: він викликає критику чи захоплення, але нікого не лишає байдужим. Здається, що чудернацький фасад живе своїм життям, приховуючи за стінами таємниці минулого та мовчазно споглядаючи метушню нинішню. На першому поверсі під величезним напівкруглим вікном, обрамленим листям герані, всілася пара зеленооких котів. Вони стали символом будинку і дали йому неофіційну назву – "Будинок з котами". За переказами, коти служать охоронцями, які захищають від злого ока, зберігаючи мир і добробут. А ще поміж оздобленням можна вгледіти зображення чоловічих маскаронів – кожен із них має власний вираз обличчя, що теж дає поживу для міських легенд.
Не менш дивовижними є й фігури сов, які прикрашають вхід. Вважається, що сови уособлюють мудрість. Їхні пильні очі неначе проникають крізь час, несуть розсудливість і спокій. А на вершині всієї цієї архітектурної композиції красується фантастична істота – фігура чи то демона/чорта, чи то Кощія Безсмертного (прізвище архітектора пам'ятаєте?), що додає будівлі містичного відтінку. Може, коти захищають саме від його злих намірів? Тож іще одна назва будівлі – "Замок Кощія".
Не оминули цю незвичну споруду й українські кінематографісти. Свого часу вона потрапила до двох кінострічок: "Дід лівого крайнього", знятої в 1973 р. режисером Леонідом Осикою з Миколою Яковченком у головній ролі, та "Прогулянки з Врубелем", знятої в 1989 р.
Просто міфи. Як відомо, у середньовічній Європі котів часто пов'язували з нечистою силою, адже саме вони зазвичай супроводжували відьом. Крім того, відьма й сама могла перекинутися кішкою. За давніми віруваннями, кожна відьма мала свого фамільяра. Зазвичай це був дух чи тварина, яка їй допомагала. Найчастіше фамільярами були саме коти і сови. Та деякі династії розміщували цих чотирилапих на своїх гербах, як символ незалежності, бо, як відомо, – кішка гуляє, як сама собі знає. Крім того, коти є супутниками екстрасенсів і символами інтуїції та можуть подорожувати між світами й потрапляти у потойбіччя.
Звісно, біля будинку часто зупиняються екскурсанти. Й історії, якими їх розважають, обмежуються лише фантазією оповідача. Послухайте, коли охота. За легендою, колись у цьому будинку жила дівчина неймовірної краси, білявка із зеленими очима. Батьки побоювалися, щоб її не викрали, тому не дозволяли самій гуляти. А щоб красуня не змарніла, добудували вежу, з якої вона милувалася світом. Та якось вгледіла її Баба Яга й розповіла Кощію, який тут-таки забажав кралю собі. Він обіцяв віддячити пліткарці, але… забув.
Коли ж сластолюбець полетів за дівчиною, ображена Баба Яга перетворила її на білу кицьку. Так Кощій лишився ні з чим, а кицька почала жити у своїх батьків, які сумували за зниклою дівчиною, не підозрюючи, що біла кішка і є їхньою дочкою. Щоб розвіяти смуток, батьки подорожували та брали свою муркотулю в усі мандрівки. Але одного разу в далекій країні білянка зникла. Невтішні господарі довго шукали улюбленицю. Повернувшись додому, дуже горювали, а згодом завели собі іншу кішку, схожу на зниклу.
Якби історія так і закінчилася, про неї ніхто б і не згадав. Але сталося дивне. Перша улюблениця за кілька місяців повернулася додому. І стало у господарів дві пухнасті тваринки. Кішки потоваришували і разом полювали на пташок у Павлівському сквері. А якось навіть врятували господарів від злодіїв, які, знаючи що вдома нікого немає, залізли в квартиру. Хвостаті вчинили неймовірний гармидер: на підлогу летіли ложки, дзеленчали виделки, гримів посуд. Від такої катавасії злодюжки-невдахи звісно втекли. А коли все ж таки кішки-подружки покинули цей світ, господарі розмістили біля вікна статуї своїх улюблениць, які ніби зустрічають їх біля будинку.
Понад те, з недавніх пір Києвом гуляє ще одна історія про будинок: якщо на карті з'єднати точки, де розташовані "Будинок з химерами", "Будинок з котами" та "Будинок з горгульєю" (вул. Велика Житомирська), отримаємо трикутник, майже у центрі якого знаходиться Софія Київська. Вона і захищає місто від усілякої нечисті.
Події давні. Серед найвідоміших мешканців будинку на Гоголівській – Степан Тимошенко, знаний вчений-механік, професор, академік Української АН (1918), декан механічного та інженерно-будівельного факультетів КПІ (1909 – 1911), завідувач кафедри опору матеріалів КПІ (1906-1908), професор кафедри опору матеріалів КПІ (1906 – 1911, 1918 – 1920), почесний член академій наук, наукових товариств, почесний доктор найвизначніших університетів багатьох країн світу, нагороджений найпрестижнішими іменними медалями за заслуги в науці і техніці.
На фото: бюст Степана ТимошенкоПодії нинішні. Про події столітньої давнини нагадує меморіальна дошка, встановлена на будинку. Донедавна там був бронзовий бюст вченого авторства скульптора М.Савельєва та архітектора В.Приходька. Встановлено його було 1995 року, але, на жаль, простояв він не дуже довго: в 2016 році його вкрали. Демонтуючи композицію, злодюжки і не підозрювали, що користуються законами механіки, описаними цим дослідником (як і ті, хто поцупив важелезні знаки пам'яті з ДПМ. І гармидеру ніхто не влаштував.) Тепер на стіні – простенька табличка, не цікава ні колекціонерам, ні мисливцям за кольорметом. Не завадило б додати до неї й QR-код, а то іноді про котів знаємо більше, ніж про відомих людей, народжених в Україні.
"Поки світ знає його як "батька американської прикладної механіки", ми шануємо його як вченого, що заклав науковий фундамент для будівництва українських мостів, літаків та промислових гігантів. Сьогодні Національна академія наук України вже розпочала підготовку до відзначення 150-річчя від дня народження Степана Прокоповича Тимошенка, яке припаде на грудень 2028 року – як ще одного приводу підкреслити внесок ученого у формування світової науки та роль української наукової школи", – зазначено на сайті НАНУ.
Із книги спогадів вченого. І тут знову не обійшлося без кішки. Згадуючи голодний і холодний 1919 рік, коли влада у місті змінювалася стільки разів, що й не полічити, С.Тимошенко розповідає: "У Політехнічному інституті викладачі обрали спеціальний комітет для добування продуктів. На чолі його стояв енергійний професор Є.О.Патон. Йому вдалося добути значну кількість пшениці, і на мою долю припав мішок зерна. Пшениця виявилася сирою, її треба було сушити на балконі. Для захисту від птахів ми посадили кішку. Згодом іще випала удача. До мене зайшов Є.К.Гарф, мій колишній співробітник. Він дізнався, що ліквідується якийсь склад воєнного часу і що там продається без обмежень такий рідкісний продукт, як цукор. Я купив і перетягнув за допомогою Гарфа кілька пудів цукрового піску. Це одразу покращило наше становище, ми не тільки могли пити чай із цукром, але й виміняти на базарі інші продукти. До осені 1919-го діяльність позбавленої коштів Академії закінчувалася, а заняття в Політехнічному інституті навіть і не почалися".
