Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" відомий у країні і світі багатьма науковими школами, серед яких помітне місце займають започатковані на факультеті хімічного машинобудування (з 1999 року інженерно-хімічний факультет, а з 2025 – факультет автоматизації, промислової інженерії та екології) перші у країні школи процесів та апаратів хімічних виробництв, а також процесів та обладнання перероблення полімерних матеріалів. Неоціненний внесок у становлення й розвиток цих двох наукових шкіл зробив учасник Другої світової війни, доктор технічних наук, заслужений професор нашого університету, професор кафедри машин та апаратів хімічних і нафтопереробних виробництв, завідувач цієї кафедри впродовж 1973-1999 років Юрій Юхимович Лукач.
…Життя Юрія Юхимовича – це ціла епоха: голодні й жорстокі тридцяті роки минулого століття, жахливі роки Другої світової війни, важкі повоєнні роки відбудови зруйнованої країни та перші роки становлення незалежної України.
Народився Ю.Ю. Лукач 11 вересня 1926 року в селі Хвостовці Немирівського району Вінницької області в родині службовців. Це були часи, коли здібних фахівців "кидали" в найвідповідальніші місця неосяжної країни. Серед таких фахівців був і батько Юрія Юхимовича – Юхим Сергійович, тому не дивна географія проживання родини: з 1933 року – Вінниця, з 1935 – Саратов, з 1938 – Київ, а з 1941 – Тула, директором одного з оборонних заводів якої було призначено Юхим Сергійовича.
Після закінчення в 1943 році середньої школи Юрій Лукач вступив до Московського авіаційного інституту. Проте навчався він там недовго: одразу після визволення Києва восени цього ж року родина знов переїхала до столиці України, а сам Юрій перевівся до Київського політехнічного інституту, який закінчив 1948 року – в 50-ту річницю заснування КПІ, отримавши кваліфікацію інженера-механіка.
Розподілили молодого фахівця до Науково-дослідного інституту Мінавтотрансу УРСР. Там на посаді старшого інженера Ю.Ю. Лукач пропрацював два роки – до вступу в 1950 році до аспірантури кафедри машин та апаратів хімічних виробництв КПІ, після закінчення якої він захистив кандидатську дисертацію на тему "Дослідження тепловіддачі під час кипіння бінарних сумішей" і почав працювати асистентом у Київському технологічному інституті силікатів. У зв'язку з приєднанням в 1954 році цього інституту до КПІ подальше життя Ю.Ю. Лукача впродовж наступних шести десятків років було нерозривно пов'язане з Київською політехнікою.
Асистент, старший викладач, виконувач обов'язків доцента, доцент, заступник декана факультету хімічного машинобудування, декан вечірнього факультету... і неперервна наукова робота в новій перспективній галузі перероблення полімерних матеріалів. Через два роки після захисту в 1971 році докторської дисертації на тему "Дослідження неізотермічних процесів переробки термопластів", Ю.Ю. Лукач отримав вчене звання професора і очолив кафедру машин та апаратів хімічних виробництв, якою він керував двадцять сім років. Тривалий час він був заступником голови методичної ради КПІ, членом науково-методичного Комітету Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР з хімічної технології, Ради Національної академії наук УРСР з проблем теплотехнології, Науково-технічного комітету Державного комітету з науки і техніки СРСР, головою спеціалізованої Вченої ради із захисту докторських дисертації, а з 1975 року – головним науковим консультантом флагмана хімічного машинобудування СРСР – Київського виробничого об'єднання "Більшовик" (нині АТ "Перший київський машинобудівний завод"). Під керівництвом Ю.Ю. Лукача захищено 35 докторських і кандидатських дисертацій, а також підготовлено понад дві тисячі висококваліфікованих інженерів-механіків.
У наукових суперечках Юрій Юхимович умів перемагати, не зачіпаючи самолюбства переможених, і вмів програвати, не втрачаючи гідності й поваги. Мудрість і врівноваженість були невід'ємними рисами його характеру. При цьому Ю.Ю. Лукача відрізняла надзвичайно висока культура спілкування зі студентами і викладачами, керівництвом і підлеглими. Понад те, на відміну від багатьох керівників, він тонко відчував і цінував гумор.
Ю.Ю. Лукач є автором і співавтором понад 300 друкованих праць, зокрема двотомних підручника й навчального посібника, одинадцяти монографій і більше сотні охоронних документів на винаходи й корисні моделі, у тому числі провідних країн світу. Він також двічі ставав лауреатом премії КПІ за кращий підручник, навчальний посібник і монографію.
Підготовлені ним монографії "Черв'ячні машини для перероблення пластичних мас і гумових сумішей" (1965), "Валкові машини для перероблення пластмас і гумових сумішей" (1967) і "Змішувальні машини для пластмас і гумових сумішей" (1972) вже більш як півстоліття залишаються настільними книгами дослідників, конструкторів, винахідників і студентів.
Професор Лукач стояв біля витоків широкого впровадження комп'ютеризації та результатів наукових досліджень у навчальний процес (дві з перших трьох у КПІ ЕОМ "МИР-2" були введені в дію саме на кафедрі машин та апаратів хімічних виробництв). При цьому за період його завідування кафедрою обсяги наукової тематики на ній істотно зросли, що дало змогу збільшити кількість лабораторних робіт у декілька разів. Однією з основних вимог Юрія Юхимовича було впровадження результатів наукових досліджень у навчальний процес – як самостійних спецдисциплін, так і у вигляді окремих розділів. При цьому кожний викладач – від асистента до професора – розробляв методичні рекомендації із застосування обчислювальної техніки в навчальному процесі (зокрема алгоритмів розрахунку певного виду технологічного й допоміжного обладнання).
І саме на очолюваній Юрієм Юхимовичем кафедрі, що однією з перших в інституті отримала почесне звання "зразкової", було запроваджено експеримент з роботи виїзних державних екзаменаційних комісій із захисту дійсно реальних дипломних проєктів безпосередньо на виробництві. Автор цих рядків був свідком таких захистів улітку 1989 року в київському Науково-виробничому об'єднанні "Більшовик", коли вчорашні студенти, а тоді конструктори Спеціального конструкторського бюро полімерного машинобудування (СКБполімермаш) захищали свої власні розробки, що в заводських цехах об'єднання виготовлялися за їхніми кресленнями та на їхніх очах. При цьому особливістю захистів було те, що графічна частина дипломних проєктів була представлена на "синьках", оскільки "білки" зберігалися в архіві СКБ!
Завдяки плідній роботі відмінника освіти СРСР професора Ю.Ю. Лукача з Мінхімпромом, Мінхіммашем, Мінпромбудматеріалів УРСР і СРСР в 1978 році факультет хімічного машинобудування отримав новий навчальний корпус №19.
Під керівництвом і за особистої участі Ю.Ю. Лукача в тісному співробітництві з головним у колишньому СРСР у галузі полімерного машинобудування Науково-виробничим об'єднанням "Більшовик" та Українським науково-дослідним інститутом по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри (УкрНДІпластмаш) спроєктовано й виготовлено численні зразки високоефективного обладнання для перероблення пластмас і гумових сумішей.
Не можна забувати, що Ю.Ю. Лукач був і головою комісії з написання першого за часів незалежної України Статуту КПІ, А ще з його ініціативи в університеті були запроваджені почесні звання "Заслужений професор КПІ", "Заслужений викладач КПІ", "Заслужений науковець КПІ" та "Заслужений працівник КПІ".
Багато з тих, хто спілкувався з Юрієм Юхимовичем, завжди пам'ятатимуть його слова: "Інженер – це витвір мистецтва, а мистецтво не може бути масовим", а також "Професору має бути соромно читати лекції лише за наявним в існуючій навчальній літературі матеріалом". І саме життя сьогодні засвідчує правильність цих слів, адже підготовка кваліфікованого фахівця потребує надзусиль як з боку викладача, так і самого студента. Недарма Юрій Юхимович часто повторював: "Навчити не можна! Навчитися можна!" (маючи на увазі, що навіть найталановитіший викладач безсилий без бажання здобувача освіти опанувати знання).
Виключна порядність, чесність і справедливість у стосунках зі студентами, колегами й керівництвом давали змогу Юрію Юхимовичу завжди відкрито дивитися у вічі всім, з ким йому довелося спілкуватися протягом майже шістдесяти років його науково-педагогічної діяльності. Чого варте лише те, що наприкінці 1950-х років студенти-вечірники, багато з яких (у тому числі і фронтовики) були старшими за тодішнього декана вечірнього факультету Ю.Ю. Лукача, поза очі з повагою називали його "Батя"…
Юрій Юхимович був одним з найкращих викладачів й чудовим лектором. Для багатьох поколінь студентів він залишився зразком викладача. Студенти його не лише поважали й цінували, а й навіть боготворили, адже на екзаменах він так ставив запитання, що в ньому зазвичай вже містилася половина відповіді. А в навчальному процесі він вважав, що прагнення змін не завжди є свідченням прогресивного підходу і, навпаки, потяг до апробованих традицій не завжди є свідченням консерватизму. Також він був прибічником того, що основним завданням вищої школи має бути не підготовка закінченого фахівця, а підготовка фахівця, здатного самостійно мислити та працювати. І ще одне: професор Лукач ніколи масово не ставив високих оцінок і не вимагав цього від підлеглих, адже він небезпідставно вважав, що висока успішність може бути свідченням низького рівня навчального процесу.
…Коли через важку хворобу Ю.Ю. Лукач виявився прикутим до домівки, він неодноразово зізнавався авторові цих рядків, що постійно нудьгує за інститутом (рідний для нього КПІ він так і не навчився називати університетом) і за спілкуванням зі своїми студентами – з тими, кому він присвятив майже все своє життя. І при цьому часто з гіркотою в голосі додавав: "Трагедія полягає не в тому, що старієш тілом, а в тому, що душею залишаєшся молодим".
Серце Юрія Юхимовича Лукача перестало битися 13 червня 2014 року, проте його рідні, а також численні учні й колеги завжди пам'ятатимуть його як Ученого, Педагога та Інтелігента, що зробив вагомий внесок у розвиток славетної Київської політехніки.