Олександр Павлович Коровін – відомий український регбіст, майстер спорту та головний тренер київського регбійного клубу "Політехнік". Випускник Київського політехнічного інституту, який багато років грав за інститутську команду, багаторазовий чемпіон України та колишній гравець Національної збірної. У спортивних колах він вважається справжньою епохою для рідного клубу. З початком повномасштабного вторгнення Олександр Коровін став до лав Збройних Сил України і наразі захищає країну на передовій".
Ці скупі факти з біографії Олександра Павловича можна легко знайти в мережі. Проте за ними стоїть унікальна спортивна, а тепер і військова історія людини, яка зробила вагомий внесок у літопис вітчизняного спорту й КПІ зокрема. Сьогодні цей воїн стоїть на захисті України.
Мрія про небо та вибір ФІОТ
Тихої осінньої неділі командир роти одного з батальйонів ЗСУ капітан Олександр Коровін зустрівся з кореспондентом "КП". Часу обмаль: невдовзі він має поспішати на організаційні збори з побратимами після короткої військової відпустки.
Розповідь про себе випускник факультету інформатики та обчислювальної техніки КПІ 1995 року розпочав із дитинства. Школу на Оболоні Олександр закінчив зі срібною медаллю й лише з однією четвіркою в атестаті. Юнак палко мріяв про авіацію – бачив себе за штурвалом військового винищувача. Проте через занадто високий зріст приймальна комісія військового училища відмовила абітурієнту, запропонувавши натомість стратегічні бомбардувальники. До "бомбовозів" душа не лежала. Як виявилося згодом, свою військову кар'єру Коровін розпочне значно пізніше, а тоді, у 1990-му, обрав престижний ФІОТ. Сприяли цьому любов до фізики, математики та комп'ютерної техніки.
Овальний м'яч замість баскетбольного
Успішно склавши першу сесію, Олександр вирішив зайнятися баскетболом. Та доля розпорядилася інакше. У коридорі першого корпусу КПІ, дорогою до спортивної зали (нині – Зала Вченої ради), високого студента помітив тренер регбійної команди Ігор Сергійович Кубанський. Відомий фахівець запропонував хлопцеві спробувати сили у грі з овальним м'ячем.
Олександр блискавично адаптувався в дублі "Політехніка". Перспективний нападник демонстрував потужну гру як у класичному регбі-15, так і в динамічному олімпійському регбі-7. Попри виснажливі тренування, навчання не страждало: більшість оцінок активний студент отримував "автоматом", закриваючи сесії без жодних "хвостів". Це дозволяло викроювати час для змагань, адже на Коровіна вже чекали стадіони України та світу.
За свою тривалу кар'єру він устиг зіграти на останньому чемпіонаті ще за часів УРСР та у шести першостях незалежної України. Згодом майстра спорту Коровіна почали запрошувати до закордонних клубів. Він виступав на турнірах у Франції, США, Іспанії, Польщі, двічі ставав чемпіоном і володарем Кубка РФ.
Сам Олександр Павлович жартома згадує два своїх особистих рекорди. Перший – коли протягом 20 годин умудрився зіграти три матчі: один в РФ і два – у польському Гданську (сучасні правила таку інтенсивність уже забороняють). Другий рекорд – виступи протягом одного сезону одразу в чотирьох національних чемпіонатах: України, Польщі, РФ та Франції. Окрім спортивних здобутків, насичене міжнародне життя подарувало Олександру знання мов: він володіє польською, французькою, іспанською та англійською. Після завершення виступів Коровін повернувся до рідної альма-матер уже як головний тренер "Політехніка".
"Вільний диплом" епохи 90-х
На запитання, чи знадобився йому інженерний диплом, Олександр відповідає з посмішкою. У середині 1990-х на прохання колеги по спорту він розробив і впровадив технологічний комплекс безпеки для нової мережі АЗС. Проте стабільності це не принесло. Можливо, талановитий випускник і присвятив би себе проєктуванню високоточної апаратури, але то були буремні дев'яності.
Через глибоку економічну кризу заводи та НДІ масово скорочували штати. Поняття "вільного диплома" стало ознакою часу: ринок праці не міг поглинути тисячі молодих інженерів. Випускники опинялися в умовах абсолютної свободи, яка водночас була величезним стресом. Доводилося швидко перекваліфіковуватися. Олександр спробував себе в антикварному бізнесі, де знадобилися експертна оцінка та робота з культурними цінностями. Справа виявилася до душі й стала основною. При цьому він ніколи не полишав тренерство та мав чітку громадянську позицію – був активним учасником Революції Гідності.
Воювати замість синів
Мирне життя, виховання двох синів – Данила та Микити – перекреслило повномасштабне вторгнення. Олександр Коровін ухвалив тверде рішення йти на фронт добровольцем, щоб захистити своїх дітей. Це особливий вияв батьківської любові, притаманний багатьом чоловікам його покоління: "Я вже побачив життя, черга моїх синів – попереду".
Уже 25 лютого 2022 року разом із побратимами по Майдану він записався до Сил територіальної оборони Солом'янського району столиці. Про офіцерські погони після військової кафедри навіть не згадував – узяв автомат як пересічний боєць. Спочатку була охорона мосту на станції Київ-Волинський, потім – блокпости на околицях Ірпеня біля Гостомельської траси.
Далі війна повела під Харків, а згодом – на Донбас. Олександр Павлович каже, що не вистачить газетної шпальти, аби перелічити всі гарячі точки: Куп'янськ, Вовчанськ, Сіверськ, Дементіївка, Тернова, Макіївка… Сьогодні капітан Коровін – командир роти та виконувач обов'язків заступника командира батальйону – воює на складній ділянці Запорізького напрямку.
Головний оберіг капітана – синьо-жовтий стяг. На цьому прапорі маркерами нанесено назви всіх населених пунктів, де тримав оборону його підрозділ. Це живий літопис війни та військова традиція.
Повертатися з фронту Олександр Коровін не планує до самої Перемоги: "Залишити хлопців без підтримки в зоні бойових дій? Це не про мене". Незабаром капітан знову вирушає на передову.
Дякуємо за захист, капітане! Чекаємо в рідному Політеху з Перемогою!
Віктор Задворнов