25 грудня 2006 р. виповнилось 100 років з дня трагічної смерті колишнього директора Київського політехнічного інституту (1902-1904 рр.) та першого декана й організатора хімічного відділення (факультету), видатного вченого-хіміка Михайла Івановича Коновалова.
Народився М.І. Коновалов 13 листопада 1858 р. в селі Будихіно Ярославської губернії в заможній селянській родині. Після закінчення Ярославської гімназії з золотою медаллю він вступив до Московського університету на природниче відділення, яке закінчив у 1884 р.
Ще в студентські роки Михайло Іванович захопився хімічними науками, і після закінчення університету був запрошений на кафедру органічної хімії, якою керував всесвітньо відомий учений професор В.В. Марковников. Михайло Іванович напружено займається педагогічною та науковою діяльністю. Успішно досліджує Кавказьку нафту, а також нітрування органічних сполук. Відкрита ним реакція дії азотної кислоти на вуглеводні насиченого ряду ввійшла у світову науку під назвою “реакція Коновалова”. У 1889 р. захищає магістерську, а в 1893 р. докторську дисертацію. У 1896 р. М.І.Коновалова запрошують на посаду професора, завідуючого кафедрою неорганічної хімії Московського сільськогосподарського інституту, де він працює до 1899 р.
Директор КПІ професор В.Л. Кирпичов запрошує М.І. Коновалова на роботу в новостворений Київський політехнічний інститут. Після річних вагань М.І. Коновалов погоджується зайняти посаду декана хімічного відділення (факультету) та завідувача кафедри неорганічної хімії і приступає до роботи в КПІ з 1 липня 1899 р. На проводи відомого вченого до Києва зібрались майже всі московські хіміки і на спогад сфотографувались.
У Київ М.І.Коновалов приїхав наприкінці першого навчального року, який інститут провів в орендованому приміщенні. Лише восени 1899 р. було побудовано перший житловий будинок та хімічний корпус (тепер корпус №4), в якому свій другий навчальний рік розпочали два перших курси всього інституту. Тому, прибувши до Києва, Михайло Іванович відразу залучився до організації переїзду інституту в хімкорпус та облаштуванню його для проведення занять студентів.
Слід відзначити, що хімічний корпус КПІ був одним із перших, разом із хімкорпусом Петербурзького університету (споруджено в 1894 р.), які були побудовані у вищих навчальних закладах країни.
Згідно зі статутом, у КПІ передбачалось 4 відділення: механічне, інженерне, хімічне та сільськогосподарське, із загальною кількістю 1200 студентів та чотирирічним терміном навчання. Передбачалось організувати 35 кафедр (з них 8 на хімічному відділенні), для відкриття яких необхідна наявність професорів відповідних спеціальностей. Перший навчальний рік інститут розпочав роботу з 7 штатними професорами, відповідно відкрили 7 кафедр: механіки та опору матеріалів (завідувач проф. В.Л. Кирпичов), механічної технології (проф. К.А. Зворикін), зоотехнії (проф. М.П. Чирвінський), ботаніки (проф. Ю.М. Вагнер), хімії (проф. С.М. Реформатський), фізики (проф. Г.Г. Де-Метц), зоології (проф. Є.Ф. Вотчал). Проф. В.П. Єрмаков перший навчальний рік працював викладачем з погодинною оплатою праці й перейшов у штат КПІ лише з другого навчального року, очоливши кафедру вищої математики.
Проф. М.І.Коновалова, декана та завідувача кафедри, відразу залучають до будівельної комісії та обирають членом правління інституту. Він наполегливо займається організацією хімічного відділення: розробкою навчальних планів та програм різних спеціальностей, залученням викладачів, створенням нових кафедр та їх облаштуванням. З приїздом М.І. Коновалова на хімічному відділенні було тільки дві кафедри: неорганічної хімії – проф. М.І. Коновалов та органічної хімії – проф. С.М. Реформатський. Потрібно було організувати ще 6 кафедр: одну загальнотехнічну та 5 технологічних.
Разом з М.І. Коноваловим з Москви до КПІ на посаду лаборантів (асистентів) прибули його співробітники В.П. Іжевський, О.В. Альохін та Н.З. Васильєв (невдовзі помер). В.П. Іжевського, за пропозицією М.І. Коновалова, відрядили за кордон для ознайомлення з металургійним виробництвом для підготовки до професорського звання з цієї спеціальності.
На початку другого навчального року в КПІ відбулася важлива подія: офіційна організація його відділень. На той час у штаті інституту налічувалось вже 11 професорів і відповідно організовано таку ж кількість кафедр. Новоприбулі штатні професори на 1 вересня 1899 р.: М.І. Коновалов, В.П. Єрмаков та професори сільськогосподарського відділення П.Р. Сльозкін і О.Ф. Фортунатов.
Згідно з розпорядженням міністра фінансів, якому підпорядкувався КПІ, відділення могло вважатись організованим лише тоді, коли число професорів, які ведуть заняття на даному відділенні, разом з деканом, буде не менше п’яти. Тому вже 4 жовтня 1899 р. В.Л.Кирпичов доповідає в Міністерство фінансів про наявність 11 штатних професорів і організацію відділень, за винятком інженерного, де немає декана і воно приєднане до механічного відділення.
Збереглося листування М.І.Коновалова з багатьма хіміками, яких він запрошував на роботу до КПІ. Так, на його запрошення лаборантом (асистентом) на хімічне відділення у вересні 1899 р. переїхав його учень В.О. Плотніков, згодом видатний учений у галузі електрохімії неводних розчинів. Запрошений був також І.Д. Жуков, а за рекомендацією Д.І. Менделєєва – К.Г. Дементьєв, які для підготовки до професорської діяльності були направлені за кордон. Листувався М.І. Коновалов також з проф. В.Ф. Тимофєєвим, який у березні 1900 р. був обраний завідувачем кафедри фізичної хімії, вперше ним заснованої в країні. За рекомендацією Михайла Івановича були запрошені також на сільськогосподарське відділення професори О.В. Ключаров, В.Г. Бажаєв. Запрошував Михайло Іванович професорів Д.М.Прянишникова, О.О.Яковкіна та на посаду молодшого лаборанта О.Є. Чичибабіна (який у майбутньому став всесвітньо відомим ученим).
1 вересня 1900 р. повертаються після закордонного стажування В.Г.Шапошников і М.М. Тихвінський і організовують перші на хімічному відділенні технологічні кафедри: волокнистих і фарбуючих речовин та органічної технології відповідно. У 1901 р. повертається І.Д. Жуков і організує кафедру органічної технології переробки харчових продуктів, а в 1902 р. – В.П. Іжевський, засновник кафедри металургії. У 1903 р. організується остання кафедра будівельних матеріалів та мінеральних речовин – завідувач кафедри К.Г. Дементьєв. Таким чином, завдяки зусиллям декана М.І. Коновалова на хімічному відділенні, першому серед інших відділень, повністю був укомплектований штат професорів, відкриті всі вісім кафедр і організовані хімічні лабораторії з новітнім науковим обладнанням. На той час це були найкраще оснащені хімічні лабораторії серед вітчизняних та зарубіжних вищих технічних навчальних закладів.
У квітні 1902 р. була завершена перша черга будівництва КПІ. На цей час був сформований в основному педагогічний колектив, організовано 22 кафедри, 30 лабораторій і кабінетів, механічні майстерні.
На початку 1902 р. відбулися бурхливі студентські заворушення. Влада закрила інститут до осені, студентів першого курсу звільнили, а старшокурсників залишили на повторний курс навчання. У зв’язку зі студентськими заворушеннями, під тиском Міністерства внутрішніх справ, був звільнений з роботи директор КПІ проф. В.Л.Кирпичов. Офіційно, як велося в ті часи, він подав заяву про відставку у зв’язку зі станом здоров’я. З припиненням занять і закриттям інституту запланований на травень 1902 р. випуск студентів не відбувся.
Влітку цього ж року, перебуваючи в Києві, міністр С.Ю.Вітте на зустрічі з професорами КПІ заявив: якщо студентські заворушення і далі не припиняться, то інститут закриють на невизначений час, а потім перетворять у закритий навчальний заклад на зразок військових училищ. Такі перетворення взагалі привели б до повного знищення самої ідеї політехнічної освіти.
С.Ю. Вітте запропонував посаду директора КПІ М.О. Меншуткіну – відомому вченому, професору Петербурзького університету. Проте, він відмовився від цієї пропозиції. У вересні 1902 р. проф. М.І.Коновалова було призначено директором КПІ. М.І. Коновалов зумів владнати ряд ускладнень, утримати тривалий спокій в інституті та організував у січні 1903 р. перший випуск інженерів та агрономів.
Новий директор КПІ проф. М.І.Коновалов свято поважав свого великого попередника. Незважаючи на те, що В.Л. Кирпичова звільнили з роботи під тиском “височайшего” начальства, відразу ж після зняття з посади директора КПІ, з ініціативи М.І. Коновалова Вчена рада інституту обирає проф. В.Л. Кирпичова своїм почесним членом, а від колективу КПІ йому подарували відмінно виконаний альбом з фотографіями приміщень, лабораторій та кабінетів створеного ним Київського політехнічного інституту. До кінця свого життя проф. В.Л.Кирпичов підтримував тісні зв’язки зі своїм дітищем – КПІ.
В альбомах першого випуску студентів КПІ 1903 р. на центральному почесному місці знаходиться фотографія В.Л. Кирпичова і лише поряд – нового директора М.І. Коновалова.
Для професійної оцінки рівня підготовки випускників КПІ міністр С.Ю.Вітте призначив головою екзаменаційної комісії інституту всесвітньо відомого вченого Д.І. Менделєєва. У КПІ передбачалось щорічно по два випуски: в січні та травні. У січні 1903 р. захистився 61 студент, в травні ще 29, тобто всього в 1903 р. – 90.
Д.І.Менделєєв брав участь у роботі екзаменаційної комісії на всіх відділеннях інституту з 14 по 25 січня 1903 р.
Він відзначив високий рівень підготовки випускників КПІ та дав високу оцінку діяльності педагогічного колективу.
Після успішного завершення першого випуску КПІ, високої оцінки його діяльності Д.І. Менделєєвим, з ініціативи та підтримки міністра С.Ю.Вітте, інститут був значно розширений. Була вдвічі збільшена загальна кількість студентів – до 2400. За кількістю студентів КПІ став одним із найбільших технічних навчальних закладів у країні.
У1903 р. Міністерство фінансів запропонувало інституту скласти план подальшого його розвитку. Передбачалось розширення навчальних та допоміжних приміщень, будівництво житлових будинків, для чого на наступні 3 роки збиралися виділити до 3 млн крб. За участю директора М.І.Коновалова, деканів та завідувачів кафедр у стислий термін план було розроблено. На жаль, у зв’язку з Російсько-японською війною 1904-1905 рр., цей план значною мірою не був реалізований.
Збільшення кількості студентів потребувало від директора М.І.Коновалова негайних заходів щодо розширення навчальних приміщень та залучення нових викладачів. Крім запрошення іногородніх викладачів, М.І.Коновалов залучає до педагогічної та наукової діяльності кращих випускників КПІ. Так, уже з першого випуску були залишені випускники-хіміки Г.А.Башкіров, А.В. Думанський (згодом провідний учений з колоїдної хімії, академік АН УРСР), О.В. Міхерєв; інженери-механіки А.В. Круковський (невдовзі професор КПІ), І.Л. Войнович-Саноженцький та Ю.В.Ланге (інженерне відділення). Дещо пізніше були залишені хіміки Ф.П. Голев, В.І. Мінаєв та учні М.І. Коновалова С.Л. Войнович-Саноженцький, М.І. Маневський та ін.
Велику увагу М.І. Коновалов приділив зміцненню інженерного відділення, де перших 4 роки не було декана і воно було приєднане до механічного відділення. На початку 1904 р. під керівництвом М.І. Коновалова була створена комісія, яка детально розглянула стан справ на інженерному відділенні. Був призначений деканом проф. Д.П. Рузський, зміцнений професорсько-викладацький склад. М.І.Коновалов запрошує ряд нових викладачів, серед них відомого фахівця з мостобудування проф. Є.О. Патона. Дещо пізніше, за пропозицією Є.О.Патона, були запрошені професори Г.Д. Дубелір та В.Ф. Іванов і відкриті відповідні кафедри. У 1906 р. деякий час М.І.Коновалов був деканом і інженерного відділення.
У 1904 р. М.І.Коновалов провів наступні два випуски інженерів та агрономів, які показали також високий рівень підготовки. Було випущено 140 спеціалістів.
Значну увагу приділяв М.І.Коновалов побутовим та матеріальним умовам студентів. З його ініціативи в 1902 р. була побудована студентська їдальня. Навесні 1903 р. за його підтримки та особистою участю було створено “Товариство допомоги потребуючим студентам КПІ”, яке надавало допомогу студентам для сплати за навчання, житло, забезпечення одягом та ін.
З кінця 1903 р. та в 1904 р. студентські заворушення в КПІ продовжувались. Міністерство вимагало від М.І. Коновалова виявляти та карати винних. Директор М.І.Коновалов, навпаки, завжди захищав студентів.
У липні 1904 р. проф. М.І. Коновалов залишив посаду директора КПІ.
Незважаючи на напружену адміністративну та громадську роботу, Михайло Іванович багато сил і енергії приділяв викладацькій та науковій роботі. Він читав лекції з неорганічної хімії, спеціальні курси з органічної хімії, а також проводив заняття з металургами. Керував дипломними роботами. Успішно продовжував розпочаті раніше дослідження взаємодії азотної кислоти з різними групами органічних сполук, займався питанням органічного синтезу, теорією будови органічних сполук, ботанікою, цікавився хімічним виробництвом. За відносно короткий період роботи в КПІ він опублікував понад 30 наукових робіт.
Зберігалася надзвичайно цікава переписка М.І. Коновалова з провідними вченими, зокрема, В.В.М арковниковим, О.М. Меншуткіним, О.М. Зайцевим та П.І. Вальденом – професорами Петербурзького, Варшавського та Ризького політехнікумів та університетів Москви, Петербурга, Харкова, Казані та ін.
Разом зі співробітниками і студентами М.І.Коновалов синтезував понад 400 хімічних сполук. Частина цієї колекції сьогодні зберігається в лабораторії органічної хімії. Наукова спадщина проф. М.І. Коновалова є значним внеском у світову хімічну науку, а її творець отримав всесвітнє визнання.
На хімічному відділенні під керівництвом М.І. Коновалова проводились так звані наукові читання, які пізніше його наступник проф. Л.В. Писаржевський реорганізував у хімічний гурток імені М.І.Коновалова. Широко займався М.І. Коновалов громадською діяльністю. У лютому 1900 р. за його участю в приміщенні КПІ була відкрита недільна школа для робітників Шулявських підприємств. Завідувала школою дружина Михайла Івановича – Любов Михайлівна Коновалова. Михайло Іванович був організатором і сільськогосподарських курсів, брав також активну участь у роботі ряду наукових товариств, читав публічні лекції, давав різні консультації. Приділяв увагу виданню науково-популярної літератури, а також перекладів наукових праць та підручників зарубіжних авторів. Так, наприклад, спілкувався з проф. Л.В. Писаржевським щодо перекладу та видання підручника з аналітичної хімії Тредвела, який вийшов у 1904 р. під редакцією Л.В. Писаржевського та з передмовою М.І. Коновалова.
Багато планів було у М.І. Коновалова, але, на превеликий жаль, їм не судилося втілитися. 25 листопада 1906 р. М.І. Коновалов у складі комісії оглядав споруди з очищення каналізаційних стоків у парку КПІ, які раніше були побудовані під його керівництвом. Випадково однією ногою він потрапив у непомічений люк і був сильно травмований. Протягом місяця Михайло Іванович тяжко хворів. Співробітники і студенти любили його і дуже переживали його захворювання. Збереглося звернення студентів до його дружини Любові Михайлівни з проханням щоденно вивішувати бюлетень про стан здоров’я Михайла Івановича. Незважаючи на всі зусилля лікарів, 25 грудня 1906 року на 49-му році життя М.І. Коновалова не стало.
У НТУУ “КПІ” свято зберігають пам’ять про діяльність М.І.Коновалова. На першому поверсі головного корпусу НТУУ “КПІ” серед видатних вчених університету є і погруддя М.І.Коновалова, у великий хімічній аудиторії корпусу №4, де він читав лекції, серед видатних професорів-хіміків, які працювали на факультеті, є і портрет М.І.Коновалова, а на фасаді корпусу є його меморіальна дошка.
У 1997 р. на хіміко-технологічному факультеті запроваджена стипендія імені Коновалова для студентів-органіків, які мають високу успішність та займаються науково-дослідною роботою.