Далекий і суворий 1937-й дав країні плеяду всесвітньо відомих людей творчих професій – громадських діячів, акторів, учених – які склали її славу і гордість. Ювілейним став нинішній рік і для Віталія Васильовича Джемелінського – професора кафедри лазерної технології, конструювання машин і матеріалознавства (ЛТКМ), директора Науково-інженерного центру (НІЦ) фінішних технологій НТУУ “КПІ”.
На перший погляд, його біографія типова як для вченого-політехніка: у 1964-му Віталій Васильович закінчив із відзнакою ММФ КПІ, далі – заочна аспірантура, у 1970-му – захист кандидатської (науковий керівник М.С.Ковальченко), з 1974-го – доцент кафедри технології матеріалів, з 1995-го – професор, у 1984-му – проректор з навчальної роботи КПІ. Розквіт його професійної діяльності припав на період вагомих здобутків КПІ радянської доби та розбудови університету в незалежній Україні. Лише перелік справ, до яких був причетним чи якими опікувався Віталій Васильович, займає чимало місця і викликає повагу своєю важливістю і знаковістю для сучасників та майбутніх поколінь.
З початку 1970-х В.В.Джемелінський керував відділом науки та навчальних закладів Київського міськкому та обкому Компартії України. Тоді й було реалізовано сім регіональних комплексних науково-технічних програм, які сприяли просуванню на виробництво наукових розробок учених АН УРСР, вищих навчальних закладів та галузевих НДІ. Зокрема, на Радіозаводі ім. С.Корольова було створено дільницю для виготовлення інструментів із твердих сплавів (за участю вчених КПІ, Інституту електрозварювання ім. Є.Патона, Інституту проблем матеріалознавства та проблем литва АН УРСР). На Тракторобудівному заводі ім. І.Лепсе впровадили магніто-динамічні насоси для механічного транспортування та розливання рідкого металу, з якого потім виробляли деталі двигунів. На заводах “Комуніст” і “Київпродмаш” відкрили дільниці для обробки деталей на верстатах із числовим програмним управлінням. І нехай комусь із молодих читачів зазначені “новації” здадуться чи не архаїчними, на той час це був дуже прогресивний крок поєднання науки з виробництвом.
У 1987-1990 рр. В.В.Джемелінський очолював Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації з нових напрямів розвитку техніки і технології. Близько 10 тис. інженерно-технічних працівників та керівників підприємств з усього Союзу підвищили свій фаховий рівень на базі цього інституту, де викладали науковці КПІ.
З 1990 р. В.В.Джемелінський працює на кафедрі ЛТКМ, очолює НІЦ “Квалітет”. Він має 115 опублікованих наукових праць, зокрема, 2 навчальних посібники з грифом Міносвіти, довідник, 4 монографії, 19 патентів та винаходів. Під його керівництвом розроблені і впроваджуються нові енергозберігаючі екологічно чисті технологічні процеси механізованої фінішної обробки виробів із металів і полімерних матеріалів. Розроблені в НІЦ технологічні процеси успішно впроваджуються на підприємствах України, Росії, Узбекистану, зокрема, на НВП “Ікар”, Рівненській та Південноукраїнській АЕС.
Віталій Васильович продовжує активну творчу діяльність: з початку 1990-х він – керівник, а згодом член Науково-методичної комісії з інженерного матеріалознавства Міносвіти і науки України, член редколегії Всеукраїнського науково-технічного фахового журналу, керівник наукової секції на кафедрі тощо. Має урядові нагороди, удостоєний звання “Заслужений викладач КПІ”.