Новий рік – свято радісне і веселе, його важко уявити без новорічної атрибутики: Діда Мороза й Снігуроньки, ялинок і ялинкових іграшок, бокалів з шампанським, сніжинок, блискіток і вітальних листівок.
Письмово висловлювати любов і прихильність люди навчилися ще тоді, як більш-менш оволоділи писемністю. Єгиптяни використовували для цього сувої папірусу. Китайці – спеціальні картки червоного кольору, де зазначали ім’я людини, яка навідувалася в гості, але не застала хазяїна вдома.
А на початку XV століття в Європі з’являється перша паперова листівка ручної роботи. За однією з версій, її автором був герцог Орлеанський, який адресував свій витвір коханій дружині.
Та все ж офіційною батьківщиною листівки вважається Англія. А “батьком” її є художник Добсон, який у 1794 році з нагоди Різдва намалював зимовий пейзаж і сім’ю біля ялинки, а на звороті написав привітання та відіслав своєму знайомому. Той був у захваті, й через рік, зробивши десятки літографій із зображенням зимового пейзажу, Добсон привітав із Різдвом тепер уже всіх знайомих.
Перша поштова різдвяна листівка з’явилася через три роки після винайдення поштової марки – у 1843-му. Вона була випущена в Лондоні лише тисячним накладом на замовлення сера Генрі Коула. Та дітище Коула пуританське суспільство зустріло з обуренням, адже стіл на малюнку ломиться від пляшок, а учасники святкової вечері розчервонілись від випивки. Листівки, які ображали релігійні почуття віруючих, вилучили з продажу й спалили. Уціліло й збереглося до наших днів трохи більше десяти штук. Нещодавно колекціонер виклав за одну з них аж тис. на аукціоні у Великобританії.
У царській Росії “аглицьке” творіння прийняли гостинно. Купці привозили листівки без написів, лише з малюнком. Тексти наносили окремо, одразу російською мовою. Коштувала така листівка неабияких як на ті часи грошей. Та російські майстри швидко навчилися виготовляти листівки власноруч. Часто вони були справжнісінькими витворами мистецтва – прикрашалися блискітками, а “сніг” з борної кислоти важко було відрізнити від справжнього. Незабаром з’явилися й друковані листівки, художні композиції для яких створювали відомі художники: Микола Каразін, Костянтин Маковський, Ілля Рєпін. Листівки вставляли в рамки й прикрашали інтер’єри, панночки оздоблювали ними свої шкатулки й альбоми. Недарма кінець ХІХ століття називають “золотим” віком листівок.
Дід Мороз на ракеті
Революція 1917 р. рішуче “скасувала” Різдво і Новий рік, а разом із ними листівки і навіть ялинку як “буржуазні пережитки”. Лише в 1936-му перший секретар КП(б)У Постишев виступив з ініціативою відродження новорічних традицій. Новорічні листівки повернулися, але вже не з рожевощокими янголятами, а з кремлівськими зірками.
Та грянула Велика Вітчизняна, і країна спрямувала всі сили на боротьбу з ворогом. Служили цій благородній меті й новорічні листівки. Вони надихали воїнів і працівників тилу. “Новорічний привіт героїчним захисникам Батьківщини!”, “З Новим роком, товариші бійці, командири й політпрацівники!” – такими були новорічні привітання. І тут же зображалися герої, яких варто було наслідувати: Чапаєв, Щорс і Котовський. Сім’ї військовослужбовців отримували від своїх близьких “Новорічний привіт з фронту!”… Повоєнні листівки здаються нам сьогодні домашніми й затишними. Вони оспівували мирне життя, повернення до сімейних свят, білосніжної скатертини й дзвону бокалів. Справжній розквіт радянської новорічної листівки настав у 60-х роках.
У зв’язку з освоєнням космосу Дід Мороз залишив оленячу запряжку й пересів у ракету. А також став боротися за мир у всьому світі. А у другій половині 80-х з новорічних листівок раптом зникли бокали, келихи і взагалі усе, що хоч якось могло нагадувати про святкове застілля. Цей й не дивно: антиалкогольна кампанія якраз набирала обертів.
Що ж, листівки завжди несли в собі ненав’язливу агітацію залежно від віяння часу. Ось і сучасні відрізняються неабиякою демократичністю.