Екстраординарна ситуація з тотальним переходом на онлайн-навчання розкрила багато проблем. Збільшився розрив між тими, у кого "все пропало і як це пережити", і тими, хто живе в нових реаліях, бачить можливості, працює й інвестує в себе.
Серед них і Людмила Булигіна, асистент кафедри інформаційної безпеки ФТІ, вчителька інформатики 10-11 класів Політехнічного ліцею НТУУ "КПІ". В мережі вона активно контактує зі студентами, майбутніми абітурієнтами та їх батьками: навчає, консультує, розмірковує.
Ми спілкувалися наприкінці квітня. І Людмила Вікторівна зауважила: "Я не сумую за студентами. Бо вони є: пишуть про нові якісні ресурси для спільної праці, про фреймворки, цікаві статті та івенти, пропонують своє бачення покращення практик і надсилають нові задачі".
Наводимо її розповідь про роботу в нових умовах.
Навчання під час карантину
Відгуки студентів різні, але можна виділити основні моменти:
1. Перехід на таку форму навчання був безболісним і ефективним там, де елементи онлайнового навчання вже були вбудовані в процес раніше.
2. Копіювання офлайну (неможливості спілкування в реальному часі) в онлайн не просто неефективне – неможливе.
Моя ідеальна модель дистанційного навчання в університеті виглядає так:
1. Усі учасники процесу знаходяться в постійній взаємодії, щоб перебудувати кожний курс під онлайн-формат. Для цього використовуються анонімні опитування, спільна праця, гнучке оцінювання для заохочення та мотивації.
2. Величезну роль відіграють ефективні комунікації "на рівних", враховуються особливості такого виду навчання для зменшення навантаження та перегляду форм проведення занять (відеозапис лекцій, розробка зміненого контенту для практик /лабораторних робіт, використання інших форм спільної роботи).
3. Адміністрація замість збору тонни "звітів" вирішує завдання допомоги, координації та максимальної підтримки викладачів і студентів.
Коротко про власний приклад проведення комп'ютерних практикумів у новому форматі.
Він не новий, і велика частина комунікацій побудована раніше, в офлайн-режимі. Захисти робіт з паперовими протоколами відійшли вже давно в минуле, тому студент виконує завдання, зберігає його на спільному ресурсі (використовуємо Google Drive, його достатньо), і сам додає коментар до таблиці групи, де прописані завдання згідно з РСО лектора та виставлені дедлайни. Обговорення теорії раніше відбувалось на парах, тепер є вибір: або записати скринкасти (запис відео) з поясненням, або зайти на zoom-конференцію і відповісти на запитання.
З перших днів навчання використовується тестова система для задач з програмування, і робота в ній також прозора і видима всім студентам.
Як будувати онлайнові практичні заняття?
Вибір платформ достатній. Найпростіший варіант для старту за критеріями – безкоштовно, проста реєстрація, незалежність від платформи – може бути таким:
1. Gоogle Drive: таблиці зі списками груп, відкриті для коментування всім учасникам. Це дає можливість викладачеві зменшити витрати часу на перенесення позначок про виконання завдань, достатньо лише переглянути елементи прямо в таблиці, а не шукати по різних месенджерах та поштах.
2. Тelegram-канал з навчальними матеріалами з прив'язаними до нього чатом для зворотного зв'язку та обговорення.
3. Youtube-канал для запису відео з поясненнями та відповідями на типові запитання.
4. Zoom для діалогу зі студентами, розбором завдань, консультацій з відеозаписом цих конференцій.
5. Google Forms для анонімних опитувань та збору питань, а також тестування (не з метою контролю, а для самоперевірки знань студентами).
Що додав карантин? Лише одне: запис відео з розробками певних тем і питань за запитом студентів.
А ще можливість працювати над тим, для чого раніше не вистачало часу, – командними проєктами. Це не є обов'язковим, а лише пропозиція для охочих розібратися в темі краще на реальних завданнях створення ігрових стратегій, веброзробок, мобільних застосунків. Порівняно з минулими роками команд стало більше, і проєкти цікавіші. Ще й під'єднали спільні ресурси, такі як Trello, GitHub в реальному, а не демонстраційному режимах. Тобто, маємо ще й бонус від карантину.
Чи є життя на карантині, крім навчання ? Так.
Робота з абітурієнтами також перейшла в онлайн. Використовуємо такі варіанти комунікацій з абітурієнтами та батьками:
– Проблемні та інформаційні повідомлення, статті в групах Фейсбука та Тelegram-каналах.
– Відеозаписи відповідей на отримані запитання.
– Zoom-консультації з батьками та абітурієнтами, які зберігаються на Youtube-каналі.
– Проведення тематичних зустрічей-конференцій за спеціальностями і просто в загальному форматі діалогів абітурієнт-студент.
Робота з абітурієнтами
У квітні День відкритих дверей КПІАбітFest пройшов у режимі онлайн. Один з виступів стосувався очікування і реальності при вступі до вишу (лектор – викладач ФТІ Л.Булигіна). Розповідь викликала жваве обговорення й додаткові запитання. У рамках Марафону факультетів на тему "Ви запитували? Ми відповідаємо" Людмила Вікторівна відповідає на них у відеороликах на Youtube-каналі. Наводимо деякі з відповідей.
Профорієнтація: реклама та тестування. Варто поглянути на профорієнтацію з різних позицій. Приміром, з позиції університетів: скільки буде бюджетних місць та який бал ЗНО є прохідним. До того ж в Україні є багато ЗВО, які не дають якісної освіти. І доки ситуація не зміниться кількісно, вона не зможе змінитись якісно. Часто-густо до вишів вступають люди, які не хочуть вчитись, не можуть вчитись, і в професійній діяльності навряд чи стануть лідерами. Так і в самому університеті є спеціальності і напрями, що набирають кращих випускників, які готові вчитися, мають високий бал ЗНО; і є набір тих, хто "прийшов з вулиці". Це імітація вищої освіти.
Питання тестування в наступному: ми, приміром, визначили, що людина відповідає напряму "А", а з напрямом "Б" у неї не складається. Тоді запитання: а що ми хочемо розвивати – напрям "А", і зробити його ще кращим, чи напрям "Б"? І тоді, отримавши результати, що я суперматематик, швиденько бігти і займатися музикою, співом, малюванням. Хто може визначити, який напрям обрати? Ніхто. На кого орієнтуватись? Ні на кого. Все, що ми робимо в житті, – це наш власний досвід, і він нас будує.
Вибирати не спеціальність, а галузь, або навіть предмет навчання. Не працюють ніякі батьківські поради. Коли бачу батьків на День відкритих дверей, мені завжди шкода дітей. Стоїть серйозний тато, красива розумна мама і абсолютно серйозно обговорюють, що той факультет кращий, бо син уже може працювати після другого курсу, цей також непоганий, бо дає три освіти за 4 роки. А поруч стоїть майже доросла людина, і в нього на обличчі написано: не хочу з вами тут бути. Можливо, якби я був один і поспілкувався з отими хлопцями, що регочуть у кутку, чи з тією дівчиною симпатичною, яка показує досліди, то, можливо, щось би і знайшов. Але з вами вибирати нічого не буду.
ЗНО – це простий тест на "середнього" учня, який вчиться більш-менш і трохи підготувався до іспиту. І цей тест дозволяє вступити до університету і отримати вищу освіту. Якщо випускник, людина 17 років, має проблеми з навчанням, не може за наявними безкоштовними ресурсами підготуватися до іспиту, треба розібратися, що не так з алгоритмами, можливо, залучити інших людей, щоб допомогли. ЗНО – це маленький маркер, вхідний тест: чи здатна людина вчитися, щоб здобути більш-менш якісну освіту.
Що робити, якщо не знаю, чого хочу. Перше – визначити ідеальний результат, який би ви хотіли мати. Порада дорослим: напишіть на листочку, яка ваша ідеальна картинка, і старшокласник теж напише про свою. Потім порівняйте їх і шукайте, як це можна поєднати. Намалюйте кожний своє бачення, і з тих маленьких малюночків спробуйте скласти ідеальну картину: щоб кожен був почутий.
Що робити, коли старшокласник нічого не хоче. Історія моєї шкільної подруги з Ізраїлю. Дитина потребувала операції по слуху й інклюзивного навчання, тож родина емігрувала. Я з Донбасу, у нас "східний" менталітет. Навіть якщо батьки поважного віку, вони продовжують турбуватися про своїх дітей. А тій дівчині, на той час вона чула з апаратом, жила разом з мамою і своїм хлопцем, після 18-річчя мама сказала: ось у холодильнику ці полички мої, а ці – твої. Ось рахунки за квартиру – половина суми моя, половина – твоя. Я дуже щаслива, що в тебе настало повноліття. Я зробила все, що могла, тепер буду займатися своїм життям. Пройшло 5 років, у них усе добре. Мені здається, це і є відповідь на запитання: а якщо дитина нічого не хоче – ні вчитися, ні працювати. Поділитися фінансово.
Що нам дає карантин – це розуміння нашого власного вміння навчатися. Які у нас власні проблеми, що ми робимо, щоб ці проблеми зменшити, чи подобається нам навчатися? Це ще й час проаналізувати: як я навчаюся, що мені подобається, на який Zoom-урок біжу із задоволенням, а на який – увімкну звук та киватиму головою, а думатиму про той, що сподобався. Ми всі навчаємося: хтось допомагає бабусі розібратися з мобільним, хтось навчається шукати параграфи в книжці, батьки навчаються терпіння великого.
Людмила Булигіна – не лише кумир першокурсників, у яких веде практичні заняття, вона успішно керує науковими роботами ліцеїстів, які стають переможцями усіляких конкурсів, а потім приходять навчатися до Київської політехніки. Нещодавно відбувся онлайн-конкурс шкільних стартапів "СLass IDEЯ", на який подано 5 проєктів під керівництвом викладачів КПІ ім. Ігоря Сікорського. Проєкт "Платформа "Toucan", ПЛ (10 клас), керівник Л.Булигіна (ФТІ) – переможець конкурсу в номінації "Технічний стартап".