У середині 1970-х ми, студенти-політехніки, завантажені донесхочу конспектами, домашками і лабораторками, мали обмаль життєвого досвіду, тому тяглися до особистостей яскравих, досвідчених, хто охоче спілкувався зі студентами в позанавчальний час. На потоці про площини, фігури, їх перетини та проєкції розповідав проф. Анатолій Володимирович Павлов. До речі, він першим в інституті запропонував відеолекції, які й дотепер зберігаються в архівах. Якось ми запросили його виступити на "виховній годині". І почули історію, як йому, молодому інженеру, вдалося вийти із складної ситуації завдяки досвіду та життєвій мудрості старого робітника.
Ішов третій рік Великої Вітчизняної. Радянська армія з боями звільняла окуповані території. Було прийнято рішення про висадку десанту в тилу ворога. Події відбувалися зимою, тож бійці мали пересуватися на лижах. У стислі терміни вдалося виготовити дерев'яні конструкції, не вистачало дрібниці – металевих наконечників на палиці. Як потім з'ясувалося, дрібне, до того ж термінове, замовлення на виготовлення "хрестика" (розгортка деталі мала фігурну хрестоподібну форму) було марудним для виробництва, тож профільні підприємства та цехи намагалися уникнути його, висуваючи "вагомі" аргументи. Врешті заявка державної ваги "докотилася" до штампувально-інструментального цеху авіабудівного заводу, де старшим технологом працював 24-річний А.В.Павлов.
Глянувши на креслення, фахівець зрозумів, що виготовити таку дрібну деталь на наявному обладнанні неможливо. Вирубний прес "умів" робити елементи значно більших розмірів. Розпач і страх змінилися байдужістю. Юнак не сумнівався, що за невиконання завдання у воєнний час його очікує сувора кара. Прощався з життям. І тут наприкінці зміни підходить до нього старенький слюсар зі словами "ходімо на кільце" (рос. – "пошли на колечко"). "Кільцем" називали розворот трамваїв біля прохідної заводу. Там встановили кілька дозованих "наливайок", бо людський організм, змушений напружено працювати у надскладних умовах, потребував розслаблення. "Зігрілися" зсередини, поговорили "за життя", і старий порадив вирубати із заготовки не "хрестики", а проміжки між ними, які могли бути будь-якого розміру, а те, що залишиться – і буде потрібною розгорткою. Завдання виконали, десант відправили. Такий от маленький штрих невідомої історії.
Історія запам'яталася. І дотепер навчаю молодших не штурмувати завдання "в лоб" і до останнього не втрачати надію. Креативність? Чудово. Але мудрість і досвід завжди у пригоді.