Київські політехніки по праву пишаються своїм університетом. Адже він належить до найвідоміших і найбільших університетів країни, є своєрідним містом у місті, має давню і славну історію.

Багато з того, що є предметом нашої гордості, стало наслідком рішень, які приймалися при заснуванні нашого університету наприкінці ХІХ століття.

Історія створення Київського політехнічного інституту дуже цікава і повчальна. Заснований він був з метою вирішення гострої проблеми нестачі фахівців високої кваліфікації для промисловості, транспорту і сільського господарства Південно-Західного краю Російської імперії. А те, що його заснували саме в Києві, стало результатом ініціативи і співпраці вищих посадовців держави, підприємців, науково-технічної громадськості і міської влади Києва. І вже перші роки існування КПІ продемонстрували, якою плідною може бути така співпраця.

***

В останні десятиріччя ХІХ ст. на території нинішньої України бурхливо розвивалися промисловість, сільське господарство і залізничний транспорт. Вони потребували кваліфікованих кадрів. Але їх дуже не вистачало. Тому все більше промисловців і представників влади усвідомлювали необхідність створення нових технічних навчальних закладів.

Першу спробу заснувати технічну школу в Києві було зроблено в 1880 році. 18 лютого того року Київське біржове товариство та представники власників цукрових заводів на честь 25-річчя царювання Імператора Олександра ІІ відкрили підписку на організацію в Києві технічної школи – середнього навчального закладу. Зібрали 20800 рублів. У 1882 році Київське біржове товариство на ті самі цілі пожертвувало ще 20500 рублів. У 1895 році капітал разом з відсотками досяг 69314 рублів 36 копійок, а ще за рік Київський біржовий комітет висловив готовність передати на створення навчального закладу технічного профілю 72000 рублів.

Думку про необхідність відкриття нових вищих технічних навчальних закладів послідовно відстоював і міністр фінансів Російської імперії з 1892 по 1903 рік, а згодом голова Кабінету Міністрів Сергій Вітте. Ідеї С. Вітте багато в чому ґрунтувалися на позиціях, висловлюваних членами Імператорського російського технічного товариства, що об'єднувало науковців, які працювали у сфері природничих наук, та інженерів. У 1897 році у складі цієї громадської організації було створено "Комісію з питань вищих технічних навчальних закладів", до складу якої увійшли 40 відомих учених, працівників вищої школи та інженерів, серед яких варто згадати імена Д.І. Менделєєва, М.І. Коновалова, Д.С. Зернова, М.А. Бунге та ін. Деякі з них згодом мали безпосереднє відношення до створення та утвердження Київського політехнічного інституту. Після вивчення питання про організаційні форми, програми навчання і діяльність вищих навчальних закладів у Росії та за кордоном, Комісія дійшла висновку, що університетська форма навчання не в змозі задовольнити потреби у підготовці кадрів для промисловості, і розробила чіткі рекомендації щодо поліпшення якості і розширення мережі вищих технічних навчальних закладів у Російській імперії. Найпридатнішим типом навчального закладу було визнано саме політехнічні інститути.

У жовтні 1896 р. С. Вітте прибув до Києва. Під час зустрічі з ним депутація членів управи і гласних Міської думи на чолі з міським головою Степаном Сольським у своєму привітанні говорила, зокрема, про створення в Києві середнього технічного училища. У відповіді на привітання депутації Вітте звернув увагу на те, що зростання промисловості та потреби сільського господарства краю, що бурхливо розвивається, висувають на перший план питання організації не середньої, а вищої технічної школи, і що міська влада повинна прагнути, щоб таку школу було відкрито в Києві.

25 листопада 1896 року на квартирі цукрозаводчика Л.І. Бродського під головуванням міського голови, професора філософії Київської духовної академії С.М. Сольського відбулася приватна нарада, участь у якій взяли професори Київського університету Св. Володимира С.М. Богданов, М.М. Бубнов, М.А. Бунге, Г.Г. Де-Метц, Д.І. Піхно, І.І. Рахманінов, М.К. Ренненкампф, приват-доцент М.В. Самофалов; інженери шляхів сполучення О.О. Абрагамсон, Е.Ф. фон Гершельман, К.С. Немєшаєв, М.С. Філоненко; інженери-технологи М.Ф. Барсуков, М.А. Толпигін, К.В. Фішман; представники промисловості Лазар І. Бродський, Лев І. Бродський, М.І. Підгорський, М.О. Ратгауз, Б.І. Ханенко, М.Г. Хряков, С.І. Щеніовський.

Рішення цієї наради було оформлено протоколом. Пункт 3 цього протоколу зафіксував найголовніший висновок: "...створення нового вищого технічного навчального закладу повинно бути визнано всіма як нагальна потреба". У пункті 6 було записано: "Найбільш відповідним типом нового навчального закладу визнається тип політехнічного інституту, що складається з кількох відділів, різних за спеціалізацією, за прикладом політехнікумів у Цюріху, Карлсруе, Мюнхені, Відні, Ганновері, Аахені та ін..."; п.7 визначав, що "Київський політехнічний інститут повинен мати не менше трьох відділів: механічний, хімічний, землеробний.."; п.8 – що "...Політехнічному інституту належить дати назву "Київський політехнічний інститут Імператора Олександра ІІ" і він повинен перебувати у віданні Міністерства фінансів..."; п.10 – що "... в управлінні Київським політехнічним інститутом повинні брати участь представники Київського міського управління, Біржового товариства, Київського відділення Імператорського Російського Технічного товариства..." і так далі.

18 січня 1897 року київський генерал-губернатор граф О.П. Ігнатьєв запросив до себе учасників цієї наради і повідомив їм про те, що він згоден з необхідністю утворення комітету зі створення КПІ і пристав на пропозицію очолити його.

Тоді ж було оголошено про збір коштів, необхідних для заснування інституту. Вже в січні було зібрано 703 тис. руб. Найбільші внески зробили Київська міська дума – 300 тис. руб., цукрозаводчик Микола Терещенко – 150 тис. руб., цукрозаводчик Лазар Бродський – 100 тис. руб., Київський біржовий комітет – 72 тис. руб. А на кінець того ж 1897 р. було зібрано вже 950 тис. руб.

На початку березня 1897 року про роботи щодо створення в Києві політехнічного інституту граф Ігнатьєв доповів "всеподданішою" запискою цареві, і невдовзі міністр фінансів статс-секретар С.Ю. Вітте офіційно повідомив, що 14 березня імператор Микола ІІ "Всемилостивіше повеліти зволив", що обов'язки щодо виклопотання затвердження в законодавчому порядку статуту і штатів Київського політехнічного інституту покладаються на Міністерство фінансів, і що в Києві для збирання пожертвувань для влаштування інституту і організації спорудження потрібних для цього закладу будинків влаштувати під орудою Київського, Подільського й Волинського генерал-губернатора відповідний комітет (що, як було сказано вище, вже було зроблено). Таким чином, спільні починання Міністерства фінансів, Київської міської думи і підприємців краю отримали підтримку на найвищому державному рівні, утворений ними орган набув офіційного статусу.

20 листопада 1897 року київський генерал-губернатор Ігнатьєв передав на розгляд до Міністерства фінансів проект Статуту КПІ, відпрацьований професорами Київського університету Святого Володимира М.К. Ренненкампфом, Д.І. Піхно, М.А. Бунге, Ф.Я. Фортинським. Цей документ ліг в основу Положення про інститут, затвердженого за півроку після того, 24 липня 1898 року, імператором Миколою ІІ.

У першому пункті цього положення сказано, що мета інституту – надавати тим, хто у ньому навчається, технічну освіту і що інститут має чотири відділення: хімічне, механічне, інженерне і сільськогосподарське. У Положенні наводились переліки предметів, які мали вивчати студенти кожного відділення і перелік 35 кафедр, які мали забезпечити викладання навчальних дисциплін.

Наводився перелік навчально-допоміжних установ, до яких відносились: а) бібліотека; б) хімічна лабораторія; в) лабораторії з хімічної технології та металургії; г) фізичний кабінет і лабораторія; д) електротехнічний кабінет і лабораторія; е) механічний кабінет і лабораторія для випробування матеріалів; ж) станція для випробування парових та інших машин і майстерня; з) кабінет приладів і моделей з геодезії і будівельного мистецтва; і) лабораторії і кабінети для землеробства і зоотехнії; к) кабінети з предметів: зоології, ботаніки, геології, мінералогії, лісівництва; л) метеорологічна станція; м) дослідне поле, сад, скотний двір, сільськогосподарська ферма та інші навчально-допоміжні установи.

Як видно з цього переліку, практичній підготовці майбутніх інженерів і агрономів приділялась велика увага.

Однією з проблем, яку вирішував комітет, було визначення місця для спорудження корпусів інституту. Комітет розглянув кілька пропозицій і визнав, що кращою є так зване "Саперне поле" площею 38 десятин, яке належало військовому відомству. Цю ділянку обміняли на іншу – площею 76 десятин, розташовану далі від міста.

Наприкінці листопада 1897 року Санкт-Петербурзькою спілкою архітекторів був оголошений конкурс на ескізні проекти споруд КПІ. У березні наступного року конкурсна комісія визнала кращим проект відомого архітектора Ієроніма Кітнера під девізом "Prestissimo" ("Дуже швидко"). Комплекс Київського політехнічного інституту був представлений як містечко з відкритими дворами, дуже раціональним плануванням і з максимальним урахуванням усіх вимог організаторів конкурсу. Після невеликого доопрацювання, у травні 1898 року почалося його втілення у життя. Першим вирішили споруджувати хімічний павільйон з таким розрахунком, щоб він був готовий до осені 1899 року.

У червні було оголошено про перший набір студентів до КПІ. Набиралося 330 студентів: 100 на механічне відділення, 60 – на хімічне, 90 – на інженерне, 80 – на сільськогосподарське. 1 вересня 1898 р. на всіх чотирьох відділеннях розпочалися заняття – у приміщеннях Комерційного училища на вулиці Бульварно-Кудрявській, 24. Вони були надані Політехнічному інституту на один рік за 25 тисяч рублів орендної плати, що їх пожертвував цукрозаводчик Л.І. Бродський.

Пропозицію очолити новостворюваний навчальний заклад у січні 1898 року отримав організатор і беззмінний (з 1885 року) директор Харківського практичного технологічного інституту, голова Південноросійського товариства технологів Віктор Львович Кирпичов. Він був не лише відомим ученим-механіком, автором першого в Росії систематизованого підручника "Деталі машин", курсів з опору матеріалів, механіки та графічної статики та ін., але й чудовим організатором і педагогом. Користуючись великим авторитетом як серед учених та інженерів, так і у представників влади, він зумів у стислий термін зібрати в КПІ чудовий педагогічний колектив, а також організувати будівництво і облаштування інституту.

Слід зауважити, що в КПІ вперше серед існуючих вищих технічних навчальних закладів уводився конкурсний порядок призначення професорів кафедр виключно з осіб, які мають учений ступінь. За наявності вакансії професора рада інституту мала оголошувати конкурс, щоб бажаючі могли подати в інститут свою працю і необхідні документи, що засвідчують їх права на цю посаду. Після всебічного обговорення рада проводила закрите голосування.

Для роботи в інституті В.Л.Кирпичов запросив багатьох відомих учених Києва, Москви, Петербурга, Казані, Харкова. Посаду професора і декана механічного відділення він запропонував професору ХТІ, інженеру-технологу, основоположнику науки про різання металів К.О. Зворикіну. Дві кафедри математики очолили професор Київського університету, член-кореспондент Петербурзької академії наук професор В.П. Єрмаков і основоположник київської школи геометрії професор Б.Я.Букреєв. Кафедру фізики очолив професор Г.Г. Де-Метц, кафедру органічної хімії – професор С.М.Реформатський, кафедру ботаніки – професор Є.П.Вотчал, кафедру зоології – професор Ю.М.Вагнер, кафедру зоотехнології – професор М.П.Чирвинський. На інженерно-будівельному і механічному відділеннях інституту з перших років його існування працював проф. Ю.В.Ломоносов.

У 1898 р. були відряджені за кордон для підготовки до звання професора інженер-механік Д.П. Рузький, інженери-технологи П.Ф.Єрченко, М.М.Тихвінський, В.Г.Шапошніков, інженер-технолог О.О. Радціг, у 1899 р. – В.П.Іжевський. Після повернення з-за кордону всі очолили новостворювані кафедри.

Першим деканом хімічного відділення в 1899 р. став відомий хімік професор М.І.Коновалов. На його пропозицію була створена перша в країні і друга у світі кафедра фізичної хімії, яку очолив професор В.Ф.Тимофєєв. На цій кафедрі з 1899 р. працював В.О.Плотников – майбутній академік ВУАН і член-кореспондент АН СРСР.

Кафедру електротехніки в 1901 р. очолив професор М.А.Артем'єв – видатний фахівець з електричних машин та приладів, за проектами якого в Києві 1890 р. було споруджено центральну електростанцію і прокладено міську електромережу.

Лекції з архітектурного креслення і архітектурного проектування з 1899 р. читав відомий архітектор проф. О.В. Кобелєв, під керівництвом якого споруджувалися корпуси КПІ, а також вокзали станцій Казатин, Сарни, будівля педінституту, центрального телеграфу в Києві. Учений-гідролог, інженер шляхів сполучення професор М.І.Максимович з 1899 р. викладав курс внутрішніх водних сполучень на кафедрі будівельного мистецтва. Малювання викладав відомий український художник М.К. Пимоненко. Викладачем архітектурного креслення та архітектурного проектування був В.О.Осьмак – автор проекту Великої фізичної аудиторії.

Слід сказати, що більшість викладачів КПІ успішно поєднували викладацько-наукову діяльність з практичною. Наприклад, К.О.Зворикін брав участь у розробці проектів кількох київських млинів, а також Московського та Нижегородського млинобудівних заводів. Професор Г.Д.Дубелір керував спорудженням перших бруківок у Києві на вулицях Хрещатик і Фундуклеєвська (тепер – Б.Хмельницького) і був головним технічним консультантом Товариства київських міських залізниць (тобто, київських трамваїв). Професор Є.О.Патон у перші ж роки своєї роботи в інституті спроектував мости в Тифлісі, два мости через Рось та міст через Петровську алею в Києві.

…У січні 1903 р. відбувся перший випуск інженерів КПІ. Можна сказати, екзаменувалися не лише ті чи інші особи. Іспити складав весь колектив інституту – перед дуже авторитетною комісією, яку очолював великий вчений і велика людина Д.І.Менделєєв.

Цей екзамен інститут склав на відмінно. У доповідній записці міністру фінансів Дмитро Іванович писав: "Маючи 35-річний досвід у справі дипломування у вищих навчальних закладах, маю сміливість стверджувати, що такої загальної сукупності спеціальних робіт, яку я побачив у студентів першого випуску Київського політехнікуму, неможливо зустріти у відомих мені університетах та технологічних інститутах. Приклади ці (дипломні роботи) мають особливо важливе значення. Вони можуть створити традиції надзвичайно важливого значення для інших наших політехнікумів, демонструючи як працьовитість і увагу професорів, так і необхідну для самостійності підготовку студентів-випускників".

У тій же записці від дав найвищу оцінку оснащенню лабораторій інституту: "Я бачив більшість найкращих лабораторій Західної Європи, не кажучи про лабораторії навчальних закладів Росії. Кабінети й майстерні КПІ відрізняються від усього баченого мною не тільки сучасністю і багатством обладнання, а й різноманітністю і досконалістю пристроїв, призначених для студентських занять".

Таким чином, заснування в Києві політехнічного інституту хоча й було викликано об'єктивними потребами економіки регіону, але не стало б можливим, якби не ініціатива найвідоміших представників ділових кіл Києва та розуміння проблем місцевою владою, помножені на підтримку влади державної, уособлював яку міністр фінансів статс-секретар С.Ю.Вітте. Синергетичний ефект такої взаємодії і співпраці зробив в останні два роки ХІХ століття те, чого найвідоміші київські підприємці і громадські діячі марно добивалися впродовж попередніх двох десятків років. Утім, не лише зусилля влади та гроші меценатів швидко забезпечили стрімкий і потужний початок діяльності Київського політехнічного інституту. Велика заслуга в цьому його першого директора професора В.Л. Кирпичова. Він зміг не лише залучити до роботи в новоствореному навчальному закладі відомих викладачів, науковців і практиків, але й запровадити в інституті прогресивну на той час і нову для російських ВНЗ комплексну систему підготовки кадрів для промисловості, будівництва і сільського господарства, що поєднала ґрунтовну теоретичну підготовку з експериментальною роботою в лабораторіях та обов'язковою виробничою практикою.