Одним із головних питань, які нині непокоять студентів і викладачів, є проблема опалення в навчальних приміщеннях та гуртожитках. Його порушували і студенти під час зустрічей з деканами своїх факультетів та директорами інститутів. Про те, чому в жовтні та на початку листопада в аудиторіях було, м'яко кажучи, не дуже комфортно, і чи буде тепло в університеті взимку, запитують і батьки студентів. Отож із запитаннями про те, чи будемо з теплом цієї зими, а також про те, що робиться в університеті для того, щоб це питання зняти з порядку денного на наступні роки, прес-служба звернулася до першого проректора КПІ ім. Ігоря Сікорського Юрія Якименка.
З 5 листопада почалося підключення корпусів Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" до системи централізованого опалення.
– 5 листопада розпочалося підключення корпусів університету до опалення. Чому, все ж таки, це сталося в листопаді, а не в жовтні, як про це заявляли очільники міста?
– Проблема опалення КПІ має дві складові. І перша від нас не залежить. Це підведення і постачання теплоносія до наших мереж. Його постачають ТЕЦ-3, яка працює в Солом'янському районі, і ТЕЦ-5, яка розташована в Голосіївському районі. Лише після того, як вони подають теплоносій у міські мережі, в тому числі й у нашу, ми маємо змогу подати тепло до гуртожитків і навчальних корпусів. Цього року, на жаль, підключення студмістечка розпочалося наприкінці жовтня, навчальних приміщень – з початку листопада. А на наші численні звернення щодо прискорення початку подання тепла до університету Київтеплоенерго (це підприємство, яке забезпечує столицю України теплом і гарячою водою – прим. прес-служби) не відреагувало.
– У зв'язку з цим наступне запитання. Теплоносій начебто почав подаватися, а радіатори в більшості корпусів аж надто гарячими не назвеш. Чому так?
– Тут слід розуміти дві речі. По-перше, температура теплоносія регулюється постачальником залежно від температури повітря. Це обумовлено відповідними нормативними актами. Тому поки що теплоносій і не буде дуже гарячим. Але є і друга причина – це втрати тепла під час транспортування цього теплоносія від джерела генерації до нас. Відстань ця немаленька, особливо від ТЕЦ-5, розташованої більш як за 10 кілометрів від нас. Магістральні та розподільчі мережі є комунальною власністю міста, і стан їхній, здебільшого, задовільним не назвеш, звідси і значні втрати тепла. На це ми вплинути ніяк не можемо. Тому і маємо навіть на вході температуру теплоносія нижчу за обумовлену нормативами. Це, звичайно, найбільше проявляється при низьких температурах повітря, тобто ці втрати також є пропорційними зниженню зовнішньої температури.
Є втрати і на наших внутрішніх тепломережах, адже вони зроблені також за застарілими технологіями. Одне із завдань, що ми нині вирішуємо, – передати ці мережі на баланс Київтеплоенерго, оскільки ціна, яку ми платимо за тепло, визначається різницею температур на вході в мережі, прокладені в університеті, і на виході з них. Якби все це тепло подавалося в наші корпуси та гуртожитки, це було б логічним, А так ми, фактично, платимо ще й за великі втрати тепла. Такий стан речей нас аж ніяк не влаштовує. Якщо ж ці втрати лягатимуть не на наш бюджет, Київтеплоенерго доведеться з цими мережами щось робити.
– А чи вживаються якісь заходи, щоб хоча б послабити нашу залежність від постачальника та його зношених мереж? Чи передбачено щось для цього в нашій університетській програмі енергоефективності?
– Звичайно, ми намагаємося вживати всіх можливих заходів для збереження тепла. Це один із наріжних каменів енергоефективності. Адже скільки б не генерувалося і не надходило тепла, його потрібно зберегти. І це вже друга складова проблеми теплозабезпечення університету. Якщо обігрівати навколишнє середовище, а не приміщення, про жодну ефективність говорити не можна. Тому ще в 2012 році ми розробили і почали втілювати в життя програму енергоефективності, про яку ви згадали. Вона вже почала давати певні результати. Скажімо, річні витрати теплової енергії значно зменшилися, тобто зменшилися і суми, які ми витрачали на їхню оплату. Завдяки цій економії нам вдалося створити фонд енергоефективності, кошти якого ми використовуємо саме на ці заходи.
– А що це за заходи, і що зроблено в цьому напрямі за п'ять років існування цієї програми?
– Це, передусім, заміна вікон і дверей в навчальних корпусах (на це пішло майже 14 мільйонів гривень) і в студмістечку (майже 10 мільйонів гривень). Ремонт і утеплення покрівель навчальних корпусів – майже на 6 мільйонів гривень.
Крім того, утеплення стін і загальна реконструкція будівлі. Найкращим прикладом цього є корпус №17. Він був найхолоднішим в університеті, тепер – один із найтепліших.
Дуже важливим є також реконструкція індивідуальних теплових пунктів і встановлення в них автоматики. Такі роботи сьогодні проводяться в семи навчальних корпусах.
Хотів би розповісти ще й про таке. Нещодавно наш університет підключився до проекту покращення енергоефективності в рамках співпраці з енергосервісними компаніями (ЕСКО), розпочатого Міністерством освіти і науки України спільно з Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження. Цим проектом передбачено утеплення п'яти наших корпусів – №№ 5, 18, 19, 20 і 21. Інвестор вкладатиме свої кошти у ці заходи і роботи, а компенсацію своїх витрат отримуватиме лише за рахунок економії теплової енергії. Тобто, повторюся, ми сплачуватимемо йому лише вартість тієї енергії, яку заощадимо. Тож інвестор дуже зацікавлений у тому, щоб кошти, які він вкладає, поверталися йому в повному обсязі, й усі роботи виконує якнайретельніше. До участі в цій програмі ми подали ще й п'ять наших гуртожитків. Таким чином ми отримаємо додаткові можливості для концентрації коштів для вирішення питань забезпечення теплом як наших навчальних корпусів, так і студмістечка.
Звичайно, ми маємо виходити з реалій. На жаль, та частина робіт з теплозабезпечення університету, яка від нас не залежить, багато в чому є базовою. Забезпечити температурні режими, які відповідатимуть санітарним нормам, в усіх наших приміщеннях нам навряд чи вдасться. Тому ми йдемо на додаткові заходи щодо організації навчального процесу в зимовий період. Причому вже не вперше. Це дозволяє нам, на відміну від багатьох інших закладів вищої освіти, не припиняти навчального процесу взимку і не переносити занять на літній період, адже такі переноси знижують якість навчання, змушують переносити практику і таке інше. Ми на це не йдемо. Судіть самі: січень дозволяє нам працювати в економному режимі, оскільки на нього припадає два тижні сесії, а іспити проводяться в небагатьох аудиторіях. Канікули ж у нас триватимуть до 10 лютого. Таким чином, ми побудували графік навчального процесу так, щоб січень і десять днів лютого ми звільнили від занять. Окрім того, в усіх корпусах ми розділили навчальні приміщення по двох категоріях: категорія "А" – це ті приміщення, де буде забезпечуватися температурний режим відповідно до санітарних норм за будь-якої погоди ззовні, та категорія "Б" – це ті приміщення, де такий режим через їхній технічний стан та інші причини забезпечити неможливо. Тож наказом по університету визначено, що коли в аудиторіях категорії "Б" температура через погодні умови знижується, заняття переносяться в приміщення категорії "А". Місць для цього у нас уже достатньо, лише доводиться змінювати розклад занять. Усі факультети та інститути мають це виконувати. І досвід засвідчує, що такі заходи є достатньо ефективними.
Але слід згадати ще про одну проблему, яку не можна в цьому контексті залишити осторонь. Мова про те, що більшість наших корпусів будувалися в шістдесяті-сімдесяті роки ХХ століття, коли більш-менш суттєвих вимог щодо їхньої енергоефективності просто не висувалося. В ті часи енергоносії вважалися ледь не дармовими. З цього випливає ще одна причина холоду в наших приміщеннях: навчальні корпуси спроектовано таким чином, що лише 60% їх об'ємів обігрівається тепловими радіаторами, а 40% тепла повинно йти від теплової вентиляції. На жаль, системи тепловентиляції не працюють. На це є дві головні причини: по-перше, вони є надзвичайно енергозатратними і дорогими і, по-друге, дуже дорого обходиться також їхня підтримка в робочому стані. Тож хоч би як шукали ми тут винних, маємо що маємо. Тому ми й намагаємося реалізовувати програму енергоефективності та шукаємо для цього партнерів, вживаємо певних оперативних заходів тощо, про що я вже розповідав.
– Ну і останнє запитання, яке випливає з нашої розмови. Кілька років тому конкурс стартапів "Sikorsky Challenge" виграв проект власної енергогенеруючої станції. Така станція могла б повністю змінити стан речей. Чи буде вона будуватися?
– Так, цей проект представила компанія "Технології природи". Вартість його сягала приблизно 290 мільйонів гривень. Попередньо її планувалося звести на вулиці Борщагівській. Ця станція повинна була в режимі когенерації виробляти електроенергію для зовнішніх споживачів, а теплову – для університетських корпусів і гуртожитків. Проте, цей проект нині не реалізується у зв'язку з проблемами землевідведення. Річ у тім, що КПІ не може відчужувати свою землю для спорудження на ній виробничих комерційних об'єктів. Тому проблема власної теплоелектростанції залишається для нас актуальною. Поки що тривають пошуки її вирішення.