Нещодавно в нашому університеті з’явилася нова іменна стипендія. Ініціатором її появи став депутат Київради, колишній випускник КПІ та постійний меценат багатьох проектів нашого університету Д.Й. Андрієвський. Що спонукало Дмитра Йосиповича долучитися до відзначення найкращих у навчальному процесі студентів ми вирішили дізнатися у нього безпосередньо.
– Дмитре Йосиповичу, як з’явилася ідея щодо заснування цієї стипендії?
– За часів Радянського Союзу, коли я навчався в Київському політехнічному, держава дуже уважно ставилась до студентів з хорошою успішністю. Наприклад, я був ленінським стипендіатом. Крім того, інститут давав мені можливість працювати за госптемою, яка окремо фінансувалася, – таким чином студентів заохочували отримувати знання. На жаль, нині освіта не має такої активної підтримки, тому я вважаю за необхідне допомагати талановитим студентам. Я не втрачаю з КПІ зв’язку, ми постійно вирішуємо питання, пов’язані з розвитком університету. Тож спільним рішенням на засіданні ректорату було погоджено підтримати молодих людей, талановитих студентів запровадженням персональної стипендії Дмитра Андрієвського.
– Кому саме нараховуватиметься заповітна тисяча гривень?
– Положенням затверджено, що персональну стипендію будуть отримувати студенти, які вже є стипендіатами Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів чи ректора. Це пов’язано з низкою організаційних та юридичних питань. Крім цього, і це погоджено окремим пунктом, стипендію буде отримувати хоча б один представник кафедри геобудівництва та гірничних технологій ІЕЕ – того факультету, який я колись закінчив. Я вважаю своїм обов’язком підтримувати здібну та обдаровану молодь. Думаю, ця стипендія в тисячу гривень стане відчутною допомогою студентам і зіграє роль певного популяризатора знань. Водночас для мене велика честь, що в університеті, який я закінчив і який дав мені путівку в життя, є стипендія, яка носить моє ім’я.
– Ви надзвичайно багато допомагаєте нашому університету і як депутат, і як випускник, знаєте про всі проблеми вишу, а в якому напрямі взагалі, на Вашу думку, слід розвиватися всім вишам?
– Я намагаюся робити все для того, щоб багатотисячний колектив КПІ відчував, що у нього є свій, у хорошому сенсі цього слова, депутат. Вважаю, що це нормальна ситуація, коли депутат працює на інтереси не просто територіальної общини, а окремих людей.
Однак виші загалом не можуть організовувати значні проекти чи вирішувати проблеми лише за рахунок своїх випускників або меценатів. Меценатська діяльність може і повинна розвиватись у напрямках культури, таких локальних проектів, як іменні стипендії, облаштування території, наприклад, для КПІ – це створення Алеї пам’ятників, облаштування парку – ось це меценатська діяльність. Основне завдання будь-якого університету – це підготовка висококваліфікованих кадрів, розвиток наукових шкіл – і ця діяльність має всебічно підтримуватись державою. Потрібно обличчям повернутися до науки, до вищої освіти, підтримати її за рахунок бюджетних дотацій, держзамовлення, а вже ВНЗ у відповідь має готувати якісних фахівців, забезпечувати відповідний рівень науки, яка повинна розвиватися в таких університетських центрах. На цьому має бути зосереджена робота і ректорату, і викладачів університету. Найважливіше завдання – забезпечити країну висококваліфікованими інженерами. Я вважаю, що нині ця професія незаслужено забута, вона має бути затребувана, оскільки технічний прогрес і розвиток країни неможливі без високоякісних інженерних кадрів, бути в когорті яких нині в Україні зовсім непрестижно. Це неправильно, і ми маємо зробити все, щоб наука розвивалась, а університети випускали висококваліфіковані кадри.
– Знаємо, що Ви займаєтесь земельними питаннями будівництва корпусу факультету авіакосмічних систем. Отже, Ви не обмежуєтесь лише гуманітарною допомогою своєму університету.
– У 2002 році я обирався депутатом до Київради за підтримки ректорату і студентів. Тоді ми домовились, що основою моєї діяльності буде реалізація інтересів колективу КПІ. Тоді ж і почалася реконструкція парку, тепер він – візитівка не лише району, а й міста в цілому, фактично перлина кампусу. Постійно облаштовуються студентські території, вже давно відкритий спортивний майданчик, покращується матеріально-технічна база гуртожитків. Ще з 2002 року ми уважно ставимось до земельних фондів КПІ. По-перше, було чітко визначено межі території, що належить університету, повернуто кілька земельних ділянок, які були незаконно у нього забрані. Ми відвели додаткову землю під будівництво корпусів та гуртожитків, уже зараз ведеться робота з будівництва нового гуртожитку, на минулій сесії Київради було надано дозвіл на землю для будівництва корпусу ФАКС.
– Ви стояли біля витоків багатьох традиційних для Київської політехніки свят та конкурсів – Королева КПІ, День першокурсника тощо. Ви бачили не одне покоління КПІшників. Чим студенти-політехніки відрізняються від інших?
– Я закінчив КПІ у 1991 році, і для мене це найкращий виш у світі, де навчаються найвеселіші, найяскравіші особистості. Київському політехнічному інституту пощастило створити унікальний кампус, це, мабуть, єдиний в Україні університет, який має закінчене й розвинуте студмістечко, в якому є де відпочити, позайматися спортом. Правда, криза дещо скоригувала наші плани щодо створення малого спортивного ядра біля бібліотечного корпусу, адже не все можна зробити за рахунок коштів спонсорів, однак ми продовжуємо реконструкцію зелених зон. І панує у цьому кампусі атмосфера студентського духу, згуртованості. КПІшники – найздібніші, найяскравіші представники студентства, в чому ми неодноразово переконувалися на конкурсах, змаганнях, олімпіадах, конференціях. Ще одна відмітна риса КПІшників – це традиції університету. Мені приємно, що я зі своєю командою, колишніми одногрупниками, стояли біля витоків нових традицій. Я готовий розглядати всі цікаві проекти від студентства КПІ. Головне, щоб вони йшли справді від політехніків, щоб це було цікаво і щоб ми формували нові хороші традиції, які будуть жити довго-довго.