Грізна зброя Великої Вітчизняної війни легендарна "Катюша" - мобільна реактивна установка залпового вогню (УЗВ). Саме їй встановлювали пам'ятники, їй присвячували свої твори письменники і поети. Навічно увійшла вона і в історію війни, і в історію техніки. В той же час мало кому відомі імена її творців. Справа в тому, що "Катюша" створювалася протягом великого відрізка часу, створювалася різними авторами і колективами, створювалася, так би мовити, поетапно.
На першому етапі вирішувалося фундаментальне питання одержання палива для реактивних снарядів. У нашому випадку це був колоїдний бездимний порох. На другому етапі розроблявся власне снаряд. Снаряд було створено і випробувано ще до війни, але застосовувався він на літаках для знищення авіації і наземних цілей.
Виходячи з досвіду застосування реактивних снарядів, зробили висновок, що при всіх позитивних якостях, у цих снарядів є і негативні. Насамперед - проблема прицілювання: одиночним снарядом було дуже важко влучити в ціль. Саме це питання вирішувалося на третьому й останньому етапі. Це була задача, як говорять винахідники, на "застосування". В результаті "Катюша" відбулася, або "пішла" за термінологією технічної творчості.
Етап перший. Головною дійовою особою цього етапу був професор Михайлівскої артилерійської академії полковник Іван Платонович Граве (1874-1960). Хоча історія розпочалася у 1884 р., коли французький інженер Поль В'ель винайшов бездимний порох. При використанні цього пороху артилерія збільшила дальність польоту снаряда в декілька разів. І.П.Граве вдалося в 1916 р. удосконалити винахід французького інженера: одержати бездимний порох на іншій основі - так названий колоїдний, або желатиновий, порох, який можна формувати у вигляді стержнів різноманітного діаметра і навіть обробляти на токарному верстаті. Застосовувався такий порох у шашках.
Після революції І.П.Граве залишився в Радянській Росії і 5 листопада 1926 р. отримав перший радянський патент на бездимний порох (№ 122, реєстр. № 144/44). Усього ж винахідник одержав 9 патентів, 7 із яких мали відношення до військової техніки. Проте як людина, що має дворянське походження, до подальшої практичної роботи з реактивними снарядами не залучався. І.П Граве займався науковими дослідженнями й у 1942 р. за капітальну працю "Балістика замкнутого простору", присвячену реактивній зброї, одержав Сталінську премію І ступеня. Підтверджує його авторство у розробці пороху і снаряда для "Катюші" такий авторитетний свідок, як Головне артилерійське управління (ГАУ) у своєму висновку від 14 лютого 1951 р. Ось так! Не було б пороху, винайденого І.П.Граве, не було б і "Катюші"!
Другий етап проходив у Газодинамічній лабораторії (ГДЛ) інженера М.І.Тихомирова, одного з головних конструкторів порохових ракет. До кінця свого життя (1930 р.) М.І. Тихомиров керував ГДЛ. Помічником у нього був В.А.Артем'єв, розробкою пороху займався І.І.Кулагін. У його команді були і такі конструктори, як Д.А.Вентцель, Р.В. Богомолов, Г.Е. Лангемак, а в 1929 р. приєднався Б. С. П етропавловський. У ГДЛ розробили і засвоїли технологічний процес виробництва порохових шашок, вивчили їхні балістичні можливості. Тут були відкриті закони горіння в камерах із соплом, проведені перші етапи льотних іспитів. У лабораторії широко проводилися роботи зі створення ракет різноманітних калібрів, призначення і застосування. Були випробувані різноманітні варіанти пускових установок: змінювали кількість і довжину труб, кількість снарядів, склад пороху і, головне, засоби стабілізації ракет у польоті. Розробка реактивних снарядів калібру 82 і 132 мм почалася в 1930 р., а 1932 р. провели льотно-конструкторські стрільби снарядами цього калібру з літака. У цьому ж році почалися роботи з озброєння реактивними снарядами літака "Р-5" і бомбардувальника "ТБ-1" снарядами РС-132 і РС-245.
У 1935 р. вийшла книга Г.Е. Лангемака і В Л. Глушко "Ракети, их устройство и приме-нение". "Звичайно, ніяких противідткатних пристосувань для станка не потрібно. Ця особливість ракетного озброєння дозволяє використовувати його на таких апаратах, що не можуть витримати віддачі, властивої звичайним гарматам, тобто на літаках, невеликих суднах, автомобілях і т.д. Головна область застосування порохових ракет - озброєння легких бойових апаратів...". Не виключаючи застосування РС з інших транспортних засобів, автори віддавали перевагу авіації. Підводячи результати другого етапу, констатуємо, що розпочата у ГДЛ М.І.Тихомировим робота завершилася видатними інженерами Б.С. Петропавловским, Г.Е. Лангемаком, В.А. Артем'євим і ін. створенням порохових ракетних снарядів, що застосовувалися в авіації.
Третій етап. У березні 1932 р. відбулася неординарна подія, що значно вплинула на весь подальший хід науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. ГДЛ і московська "Группа по изучению реактивного движения" (ГИРД) були об'єднані в Ракетний інститут під керівництвом І.Т.Клейменова. Поки йшла реорганізація інституту, з'їжджалися працівники і конструктори, створювалися нові відділи і лабораторії в країні, набирав швидкості маховик єжовщини. У 1937 р. були заарештовані і незабаром розстріляні начальник інституту І.Т.Клейменов і його заступник Г.Е. Лангемак. У 1938 р. заарештовані і засуджені В.П.Глушко і С.П.Корольов. Проте роботи в інституті продовжувалися. У 1937 р. новим начальником інституту призначили Б.М.Слонімера, а головним інженером - Андрія Григоровича Костікова, що пізніше обійме посаду начальника інституту.
У 1938 р. до ГАУ надійшов проект багатозарядної установки для залпової стрільби 24 реактивними снарядами, підписаний головним інженером інституту А.Г.Костіковим і начальником відділу цього інституту Іваном Сидоровичем Гваєм. До проекту додавалися докладні розрахунки й об'рунтування. ГАУ дало дозвіл на проведення випробувань і 1 листопада 1938 р. установка зробила перший залп.
Начальник ГАУ дав високу оцінку новій зброї. Пізніше, 14 лютого 1939 р., у доповідній записці А.Г. Костіков напише: "У другій половині 1938 р., завдяки вдалому поєднанню ракетно-хімічного снаряда з залповим агрегатом, установленим на автомашині, намітився шлях широкого і дуже ефективного використання реактивних снарядів у наземних умовах" .
17 червня 1941 р. А.Г. Костіков продемонстрував членам По літ б юро, уряду роботу УЗВ. 21 червня 1941 р., в останній довоєнний день, УЗВ була прийнята на озброєння. Бойове хрещення УЗВ прийняла під Оршею 14 липня 1941 р. З 7 перших машин, що брали участь, 5 були дослідними зразками. їх узяли прямо з майстерень інституту. Надалі московський завод "Компресор" стане головним підприємством по їхньому серійному випуску.
У березні 1939 р. І.С.Гвай, А.Г. Костіков і В.В.Аборенков направили у відділ винаходів Народного комісаріату оборони заявку на пусковий устрій залпового вогню й одержали авторське посвідчення. "Катюша" відбулася! З трьох авторів проекту цієї установки двоє - наші земляки, родом з України.
І.С.Гвай (1905-1969) -начальник відділу ракетних двигунів на твердому паливі - народився у Дніпропетровську в сім'ї залізничника. У 1923 р. закінчив Дніпропетровський залізничний технікум, через рік вступив у Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту. Після закінчення третього курсу, як кращий студент, був направлений у Ленінградську електротехнічну академію. Після її закінчення працював у ГДЛ, а пізніше - у Ракетному науково-дослідному інституті. У 1942 р. одержав Сталінську премію й вчену ступінь кандидата технічних наук без захисту дисертації. Коли І.С.Гвая у Вищій атестаційній комісії запитали: "А де ж Ваша дисертація? У нас її немає", то у відповідь почули: "Стріляє на фронті!"
А.Г. Костіков - випускник Київської військово-інженерної школи 1926 р., Герой Соціалістичної праці, член-кореспондент Академії наук, Лауреат Сталінської премії І ступеня, генерал-майор інженерно-авіаційної служби. Народився 30 жовтня 1899 р. у містечку Козятин Київської губернії. З 19 років воював у Червоній Армії, був поранений, потрапив у полон до білополяків, але звідти втік. Відряджений у 3 Київську військово-інженерну школу. Навесні 1930 р. вступив до Військово-повітряної академії імені Жуковського, яку він закінчив у 1933 р. Сім випускників академії, утому числі й А.Г.Костіков, направлені в Ракетний науково-дослідний інститут. З 1936 р. він - начальник відділу реактивних двигунів. У 1938 р.
У 1938 році А.Г.Костікова призначають головним інженером інституту, а надалі він стає начальником інституту. У листі в МКГ ВКП(б) А.Г.Костіков обґрунтовує пропозицію: "...у даний час дослідницька робота в області реактивних двигунів показала реальну можливість розробки літака, що протягом 1...5 хв. міг би рухатися зі швидкістю, що перевищувала б звукову..." 26 липня 1942 р. вийшла постанова Державного комітету оборони про доручення інституту разом із Наркомавіапромому короткий термін розробити реактивний винищувач-перехоплювач. Інститут під керівництвом А.Г.Костікова береться за цю роботу. На проектування, будівництво і наземне опрацювання в умовах військового часу виділялося менше восьми місяців.
Восени 1943 р. був по будований перший екземпляр літака, але встановлений урядом термін був зірваний. 18 лютого 1944 р. А.Г. Костікова звільняють з роботи, потім заарештовують. Вісім томів кримінальної справи. Допити, обвинувачення в шпигунстві і шкідництві. Висновки безіменних рецензентів: "Роз'яснення автора... вірні. Автора доцільно залучити до більш поглибленої розробки". Його було звільнено з-під варти 28 лютого 1945 р. У постанові про закінчення слідства відзначено, що "в... справі ворожого наміру в діях А.Г.Костікова, що був великим спеціалістом своєї справи, не встановлено". Попереду було п'ять років життя (помер він у грудні 1950 р.), нові праці, учні. Але була і смертельна хвиля брудної піни. А.Г.Костікова обвинувачували в тому, що за його доносом були заарештовані С.П. Корольов і В.П. Глушко.
Для з'ясування цього й інших подібних питань у 1989 р. була призначена спеціальна комісія. Головні висновки цієї комісії: "Прокуратура СРСР за №13/4-1032 від 12.06.89 р. підтверджує факт, що в кримінальних справах у відношенні С.П. Корольова, В.П. Глушко відсутні дані, що підтверджують те, що вони були заарештовані за доносом А.Г. Костікова".
Нападам піддавався не тільки сам А.Г. Костіков, але й авторське посвідчення на УЗВ. Це питання також обговорювалося комісією. І от її висновки: "Наша комісія вивчила сотні пов'язаних з цим питанням документів. Висновки однозначні: авторами винаходу механічної установки для залпової стрільби реактивними
снарядами й авторами нової зброї - реактивних систем залпового вогню - є А.Г. Костіков, І.С. Гвай і В.В.Аборенков. Не знайдено такої особи, яка б могла об'рунтовано претендувати на включення її до складу цього авторського колективу".
Про третього учасника й автора пускової установки залпового вогню В.В.Аборенкова, на жаль, достовірної інформації не знайдено. Відомо, що він був командуючими гвардійськими реактивними підрозділами "Катюш" під час Великої Вітчизняної війни.
На закінчення хочеться висловити сподівання, що у ВІТІ на будинку, де учився А.Г.Костіков, йому буде відкрита меморіальна дошка. Щоб ми могли впевнено сказати: "Ніхто не забутий - ніщо не забуте"!