Ви є тут

Українізація вищої технічної школи 20–30-х рр. ХХ ст. на прикладі КПІ


Колектив КПІ. Комсомольці інституту перед головним корпусом інституту. Літо, 1925 рік

Тривалий час у вищій технічній школі України в навчальному процесі здебільшого вживали російську мову. Саме російською друкували більшість підручників та посібників, основну наукову та довідкову літературу, якою послуговуємося й досі.

Радянська влада у 20–30-х рр. ХХ ст. активно реформувала систему освіти, ухвалила комплекс законодавчих актів, постанов Раднаркому та Наркомосу України, що дало змогу запровадити українську модель вищої освіти, відновити педагогічну та наукову діяльність на нових засадах.

У перше пожовтневе десятиріччя українська мова посіла міцні позиції. Після утворення Української Народної Республіки (УНР) відкрили у Києві першу українську гімназію, затвердили закон про державний статус української мови (15.02.1918 р.), випустили "Найголовніші правила українського правопису" (24.04.1918 р.), створили Інститут наукової мови при Українській академії наук (1924 р.).    

У 20-х р. ХХ ст. важливим завданням забезпечення кадрами стала перебудова, уніфікація системи вищої школи за галузевими ознаками, пристосування її  до потреб і темпів розвитку народного господарства. Це період відновлення та подальшої реконструкції, який передбачав підготовку технічних кадрів, спеціалістів-інженерів, що зумовило посилену роботу, впровадження нових навчальних планів, реорганізацію факультетів та спеціалізацій, написання  нової навчальної літератури. Попри те, що для технічних вищих навчальних закладів викладання українською мовою було необов'язковим, усе ж досить важливою стала їх українізація. Найбільш активним періодом українізації науки й органів державного управління Радянської України були 1921–1930 рр.  На VII  конференції КП(б) України 4–10 квітня 1923 р. було ухвалено рішення про українізацію державних установ.

Ці зміни не оминули й Київського політехнічного інституту, де  кількість студентів-українців постійно зростала, і вже у 1924–1925 рр. становила 45 %. Через брак наукової та навчальної літератури українською мовою видавництва України надсилали у КПІ літературу українських наукових товариств та красного письменства. Наприклад,  Державне видавництво України  для студентів та робітничого факультету КПІ надало книги, перекладені українською мовою. Серед них  "Азбука політекономії" – автор Любимов (ініціалів у архівних матеріалах не вказано – прим. авт. Г. І. Лози), "Початковий курс політекономії" – автор Михайловський (ініціалів у архівних матеріалах не вказано – прим. авт. Г. І. Лози). Друкарня КПІ для випуску підручників українською мовою обсягом не менше 25 друкованих аркушів придбала шрифт і матеріали на 6 тисяч карбованців.

 Для статистичного відділу Народного комісаріату освіти надіслали "Анкету про стан українізації в КПІ" (21.10.1925 р.), серед пунктів якої були й такі: кількість адміністративного персоналу, який володіє українською мовою, кількість викладачів, які проводять заняття на факультеті; викладачі, які викладатимуть українською мовою через один, два, три роки та які визначаються з терміном; дисципліни, які викладали російською мовою (через брак підручників українською мовою, незнання мови, непідготовленість слухачів; з інших причин). Яких заходів уживають, щоб викладати українською мовою, і терміни їх виконання; викладачі з яких дисциплін могли б викладати українською мовою, коли б цьому не перешкоджали вказані причини? Чи ведеться діловодство інституту українською мовою тощо.

В "Анкеті для науково-дослідних кафедр" зазначали: чи володіє завідувач кафедри українською мовою, чи володіють українською мовою інші члени кафедри (загальна кількість); чи володіють українською мовою наукові співробітники, аспіранти кафедри (загальна кількість); коли передбачено українізувати кафедру цілком; які причини перешкоджають українізації кафедри; яких заходів уживали для прискорення українізації?

Становлення нової інженерно-технічної школи КПІ, формування українського мовного середовища змінили зміст навчально-методичного процесу, навчальних планів, програм, курсів лекцій і практичних занять. Час вимагав нових підручників, посібників, навчально-методичних матеріалів, які безпосередньо відповідали б назрілим навчальним завданням. З огляду на це комісія з українізації відвідувала лекції та перевіряла знання української викладачів, попереджала про звільнення з КПІ професорів, які не проходили випробування. Осіб, які не склали іспитів з української мови, звільняли без допомоги по безробіттю.

 У КПІ відкрили 5-місячні для початківців і 3-місячні курси з української мови. Заняття проводили після роботи по дві години, причому ті, хто відставав, самі сплачували за навчання.

Процес українізації вищої школи гальмували брак загальної та спеціальної  навчальної літератури, коштів, приміщень, недостатні знання студентів, формальне і навіть вороже ставлення до неї багатьох російськомовних викладачів. Майже в усіх документах того часу констатувалося, що студентство українізувалося швидше, ніж професорсько-викладацький склад.

За результатами іспитів з української мови професорсько-викладацького складу "першу категорію отримали семеро професорів, другу – шестеро, третю – чотирнадцять, четверту – п'ятдесят". Для осіб, які не склали іспиту, було ухвалено провести ще одну атестацію. 

Щоб пришвидшити темпи українізації, студентам КПІ змінили навчальні плани та програми, на перших курсах увели нову дисципліну "Українознавство", професорам та  викладачам, які не змогли викладати технічні дисципліни, продовжили термін переходу на викладання українською мовою, надрукували підручник "Хімічна технологія", уперше написаний українською мовою. Закуповуючи науково-навчальну літературу, перевагу надавали україномовним виданням (також брали один примірник російською мовою).

Варто зазначити, що найважливіші фахові предмети (особливо теоретичні) викладали переважно російською, а деякі загальноосвітні дисципліни – українською мовою. У 1929/1930 навчальному році всі виші вважали українізованими на 40%, професура на 39,5% була українською, кількість українців серед студентства зросла до 62,8 %, у 1930/1931 навчальному році – понад 70% .

Українізація 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. сприяла розширенню сфер функціонування української мови, підвищенню її престижності серед професорсько-викладацьких кадрів КПІ, як і освіти загалом, дала можливість, попри її поступове згортання, створити реальні передумови для підготовки національних кадрів та закласти фундамент для подальшого розвитку української наукової та навчальної книги. Однак з часом відсутність реального державного суверенітету УРСР, непослідовність і половинчастість національної політики уряду, посилення ідеологічного тиску на викладачів значно обмежили можливості наукової роботи й знизили соціальний статус наукової інтелігенції, що зрештою спричинило повне згортання побудови української моделі освіти. На тривалий час у КПІ припинили викладання рідною мовою та видання наукової і навчальної літератури, що негативно позначилося на розвитку технічної україномовної та іншої фахової літератури.

Нині стає престижним розмовляти  вишуканою українською, з'являється розуміння того, що  ґрунтовне знання мови –  важлива професіограма людей різних спеціальностей. Відродження мови є актуальним і безальтернативним. Адже немає мови – немає нації.

Г. І. Лоза, завідувач навчально-видавничої лабораторії
"Видавництва "Політехніка" НТУУ "КПІ", кандидат наук із соціальних комунікацій

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій