Київську політехніку недарма вважають кращим українським вишем. Адже тут зібралася, без перебільшення, технічна та, як показали останні події, духовна еліта країни – майбутня і нинішня. Студенти університету мають можливість повсякчас спілкуватися зі своїми наставниками – відомими вченими, педагогами, непересічними особистостями. І лише згодом приходить розуміння, з якими унікальними людьми звела доля. Заступника директора ІПСА з наукової роботи професора Наталію Дмитрівну Панкратову представляти немає потреби. Вона є відомим фахівцем у галузях системного аналізу, інформаційних технологій та механіки деформованого твердого тіла. Цю жінку давно знають у КПІ: її шанують колеги, люблять студенти, поважають аспіранти та докторанти.
"Наталія Дмитрівна, без сумніву, заслуговує на найкращі слова та епітети. Про яку б грань її особистості не заговорили, підійде визначення "виняткова". По-перше, це людина найвищого професіоналізму, науковець від бога. Окраса когорти КПІшних дослідників", – вважає проректор з наукової роботи академік НАНУ М.Ю.Ільченко. Свідчення цьому – премія за кращу монографію в 2013 р. та щорічні(!) перемоги в університетському конкурсі "Викладач-дослідник". Бібліографічні дані про неї наведено у виданнях "Who's Who in the World", "Who's Who in Science and Engineering", "Інститут механіки ім. С.П.Тимошенка", "Жінки-вчені Києва". Її наукові досягнення відзначені премією ім. В.М.Глушкова; званням "Заслужений діяч науки і техніки України"; грамотами НАН України; пам'ятними медалями України, Золотою медаллю Польщі та ін. Вона є дійсним членом Міжнародної академії наук вищої школи, Нью-Йоркської академії наук, Польської академії наук та ін. Має понад 250 наукових публікацій, навчально-методичних робіт, проблемно-орієнтованих обчислювальних комплексів та пакетів прикладних програм.
"А ще, – додає Михайло Юхимович, – вона надзвичайно відповідальний та результативний працівник. На посаді заступника директора ІПСА з науки оперативно вирішує в університеті та НАН України всі питання, пов'язані з діяльністю інституту. Чудова людина. Жінка з великої літери, з якою приємно спілкуватися".
"Вражає надзвичайна працездатність Наталії Дмитрівни, – доповнює заступник директора ІПСА проф. В.Д.Романенко. – Іноді дивуєшся: невеличка жіночка далеко не юного віку, а "тягне" стільки, що не кожний міцний чоловік подужає. Особливо багато вона веде наукових тем як керівник і виконавець. Відомо, що нині наука не в пошані, фінансується через пень-колоду, але Наталії Дмитрівні вдається щось "пробити", ініціювати нові теми для досліджень. Біля неї гуртується здібна талановита молодь, вона консультує багато аспірантів, які успішно захищають дисертації. Знаходить до кожного підхід та заохочує до роботи". – І після хвилинного роздумування: "Надзвичайно цікавий співрозмовник, цікава людина. А ще вона володіє рідкісним даром вирішувати конфліктні ситуації лагідним тоном. Це велике мистецтво, притаманне одиницям. З нею відпочиваєш душею".
Навчати, вважає Наталія Дмитрівна, – це не лише передавати знання. Це ще й підтримувати та наставляти, обмінюватися досвідом; вчасно дати пораду, звернути увагу на помилку та похвалити за успіхи. Допомагати, але не заважати підопічним іти своїм шляхом. У колективі, де повага, честь і духовність понад усе, завжди панує гармонія, впевнена вона. Завдяки педагогічному дару, умінню поєднувати навчання з вихованням особистості, повагою до молодих Н.Д.Панкратова має славу доброго, справедливого, але водночас вимогливого викладача. Не нав'язуючи свого бачення, своєї волі, своїх думок, вона вчить діяти, думати, відчувати, творити і створювати – це головне в роботі наставника.
Професор уже підготувала 13 кандидатів наук і одного доктора технічних наук. Вони зростали – спочатку під її крилом, потім – у самостійному польоті. Кожен вибрав свою траєкторію і свою дорогу, зберігаючи при цьому якесь дитяче преклоніння перед наставником, і здатність бачити все нове і цінне у своїх вихованцях, і ніколи не соромитися вчитися нового. Одна з вихованок Наталії Дмитрівни – докторант ІПСА доц. Н.І.Недашківська. "Наставники. Вони дають нам путівку в життя, – розмірковує Надія Іванівна. – Артистичні й дивакуваті, товариські й не дуже, суворі й доброзичливі, уважні й байдужі. Іноді говорять, що життя людське складається з ліній, які пролягають від одного роздоріжжя до іншого. Зробив свій вибір, повернув праворуч – і стелиться черговий життєвий відрізок, до наступного роздоріжжя. Я прийшла до Наталії Дмитрівни в 2002 р. і, озираючись назад, нині можу лише дякувати долі, яка дала мені можливість працювати під її керівництвом, спілкуватися з нею і знати, що у хвилини сумнівів і труднощів є людина, яка допоможе, порадить і розрадить.
Не перестаю дивуватися її енергії та стилю роботи. Як у Наталії Дмитрівни вистачає часу на всіх! Як вона вміє своєчасно підтримати те нове, що прокльовується в головах молодих дослідників. Ті молоді люди, які щоосені стають аспірантами Наталії Дмитрівни, завдяки її інтелекту та інтелігентності лишаються в її колі дуже надовго. Вона для мене – як зірка, що вказує напрям, до якої тягнутися й тягнутися. Якщо я як наставник хоч для одного студента стану такою зіркою, вважатиму, що живу не дарма".
Спасибі Вам, Наталіє Дмитрівно! Зі святом Вас!