Про молоді літа звично згадуєш з любов'ю. Особливо про тих людей, які зустріли нас, студентів 60-х років минулого століття, коли ми вперше переступили поріг нашої альма-матер – Київського політехнічного інституту і його кафедри акустики. Звідти стартувало наше наукове та студентське життя…
Нас зустрічало суцільне сузір'я видатних педагогів і науковців, серед яких найбільш яскравою зіркою був Ігор Леонідович Обозненко.
У науковому світі Ігор Обозненко – людина знана: дійсний член Американського акустичного товариства (The Member of the Acoustical Society of America), доцент кафедри акустики та акустоелектроніки Київського політехнічного інституту, якій присвятив понад 40 років свого творчого життя. Море визначило його долю, а шлях до моря йшов від прадіда, адмірала А. Єлагіна (про Єлагіних нагадує в Санкт-Петербурзі ще Єлагін-острів з його палацом). Ігор Леонідович Обозненко гармонійно успадкував таланти своїх предків – адмірала А. Єлагіна і дідуся К.Г. Смирягіна, видатного педагога і директора Києво-Фундуклеївської гімназії. Предків я згадав не випадково, адже сімейні корені, на думку видатного історика й педагога, професора Київського університету Володимира Антоновича, головним чином (на 70 %) впливають на духовний світ людини та її таланти. Виховання, освіта й соціальне середовище – це лише додаток до головного.
Примхи злої долі
Ігор Леонідович народився понад 80 років тому в Києві. Вже на початку життя маленького Ігоря чекали тяжкі випробування. Не пройшло й півтора року, як до Києва прийшла війна – з виттям сирен та вибухами німецьких авіабомб.
З жахів війни в пам'яті дитини залишилися голод й нестатки…
Та ще до початку війни хвилі сталінських репресій прокотилися країною. Не уникла їх і родина Обозненків. У жовтні 37-го у Биківнянському лісі був розстріляний дідусь – художник Леонід Олексійович Обозненко (його твори експонувалися свого часу в музеях образотворчого мистецтва України). Про цей злочин свідчать документи (див. "Сосни Бикiвнi свiдчать: злочин проти людства". Кн. 1. – С. 20, Кн. 2. – С. 295) та поминальний камінь "Художники-жертви репресій" біля Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (Вознесенський узвіз, 20), де серед інших жертв репресій викарбувано його ім'я. Після війни у засланні померла й бабуся Марія, дружина дідуся Леоніда. А батько, Леонід Леонідович, репресований у 30-ті роки минулого століття, воював у штрафбаті та загинув у 1944-му.
Отже, тяготи воєнного часу й повоєнного ділив він з мамою та старшим братом Юрком. Стартові умови життя були вкрай несприятливими…
Але не такий він був, цей амбітний юнак, щоб не подолати примхи злої долі!
Ще до початку вступних іспитів до КПІ він протягом 10 днів розв'язав понад 1000 задач з математики. І у подальшому житті прагнув максимально використовувати математичний апарат для розв'язання своїх наукових проблем, зокрема хвильових задач гідроакустики, що визначили його науковий стиль, стали його візитівкою.
Потім – інститут, кафедра, аспірантура…
Кандидатом технічних наук він стає у 26 років, а три роки по тому – доцентом.
"Трешер", відповідайте!
Три чверті поверхні нашої планети займає світовий океан, звідки життя прийшло на землю. Гідроакустика (або підводна акустика) має допомогти людству відвойовувати природні скарби, що ховає океан у своїх надрах.
Але згадали про це лише під час катастрофи легендарного океанського лайнера "Титанік", який зіткнувся з айсбергом в Атлантичному океані і затонув, та у добу Світових воєн, коли німецькі субмарини тероризували надводний флот Європи та США у боротьбі за гегемонію на морях-океанах.
Творча діяльність Ігоря Леонідовича розпочиналася у сувору добу "холодної війни". Він брав активну участь у розробці гідроакустичних комплексів, що були на озброєнні Військово-Морського флоту СРСР та складали гідну конкуренцію США.
Аспірант Ігор Обозненко тільки-но готував свою кандидатську дисертацію, як на хвилях Атлантики вибухнула чисто американська трагедія – пішла на дно американська суперсубмарина "Трешер". Слова радиста під час останнього сеансу зв’язку – "Трешер", відповідайте!" не дійшли, мабуть, до бідолаг.
No reply – як говорять англосакси…
Пішла на дно й американська мрія про непереможність її ВМС. Загибель підводного левіафана та пошуки його решток, занурених в океанських глибинах (до яких залучили навіть знаменитий батискаф "Трієст" Жака Піккара), спонукала вчених-акустиків усього світу посилити свої дослідження в напрямі розробки гідроакустичних засобів та методів класифікації підводних об'єктів.
Одним з піонерів цього напряму став Ігор Леонідович Обозненко.
Наче легендарний доктор Фауст у лабораторії проводив учений увесь свій час у басейні лабораторного корпусу КПІ, прагнучи там віднайти своє El Dorado – розв'язати найскладнішу проблему гідроакустики – класифікацію підводних об'єктів. На полицях стелажа – масштабні моделі найзнаменитіших підводних човнів США та країн НАТО. Був там і "Трешер".
Вчений вивчав спектральні характеристики сигналів розсіювання цих моделей, намагаючись виявити найбільш характерні властивості підводних човнів за їх хвильовими розмірами та кутом повороту відносно випромінювача. На екрані осцилографа, у візерунках ехосигналів цей вчений-фанат прагнув віднайти головні аспекти у поведінці підводних човнів, що ставали об'єктами пошуку.
У розпорядженні Ігоря Обозненка був лише трофейний (за часів III Рейху) арифмометр "Rheinmetall", завдяки якому студенти-лаборанти обчислювали сфероїдальні функції Ляме, Матьє, щоб моделювати акустичне поле субмарини. Не допомагав і єдиний на той час кафедральний комп'ютер "Мир-2", надзвичайно завантажений працею.
Від наукової лабораторії мчав він до інститутської аудиторії, щоб на лекціях поділитися зі студентами, своїми майбутніми колегами, накопиченим досвідом та роздумами про тяжку й цікаву наукову працю, захоплюючи їх своїм ентузіазмом і творчою наснагою.
Молодість кафедри якимось чином впливала на усіх нас, студентів. Ігор Леонідович, донедавна студент, розумів нас з півслова та поділяв разом з нами гумор і радощі життя. Лише з часом усвідомили ми, яке то щастя було нам дано – спілкуватися з видатним педагогом і вченим!
Проте задля істини він готовий був жертвувати своїм лекційним часом, дружбою та навіть родинними зв'язками. Тому що для справжнього вченого істина – понад усе!
Учень професора Марка Ілліча Карновського, він гідно підтримував наукові традиції радянської школи акустики. А його дослідницький доробок налічував понад 300 праць, які охоплювали надзвичайно широкий спектр наукових проблем – від проєктування гідроакустичних антен і питань класифікації підводних об'єктів до медичних розвідок і досліджень космосу.
На 60-80-ті рр. припадає найбільш продуктивний період творчого життя вченого.
Це був його зоряний час: він був справді жаданою фігурою для військово-промислового комплексу СРСР. Свої ідеї перевіряв на морях-океанах – від Чорного і Балтійського до Японського морів на Далекому Сході. З цікавістю слухали Обозненка й колеги на міжнародних конференціях, де він блискуче доповідав результати своїх досліджень.
Його праці друкувалися в СРСР та за кордоном, зокрема й у таких елітних виданнях, як "Акустический журнал" (Москва), журналах JASA (The Journal of the Acoustical Society of America), "Прикладная механика" тощо.
Праці вченого посіли гідне місце в Бібліотеці Конгресу США.
Та наближалася осінь життя…
Осінь життя
З розпадом СРСР події 90-х рр. привнесли у життя суспільства та вченого чимало драматичного. За кордонами України лишилася більшість морів-океанів. А в Україні дослідження вчених-гідроакустиків у той період були не дуже затребуваними.
Проте й за таких тяжких умов вчений спромігся реалізувати свої наукові ідеї. У сфері його наукових інтересів того часу – проблеми ультразвукової діагностики об'єктів різних форм та хвильових розмірів. Він вивчав резонансні властивості органів і кровоносних судин людини для діагностики різних захворювань.
А ще його погляд сягав за горизонт, в інші світи: він мав намір вивчати фізичні властивості літальних тарілок.
Та важка хвороба прикувала вченого до ліжка і позбавила шансу реалізувати свої творчі задуми…
Мужній, скупий на емоції чоловік з ранньою сивиною, Ігор Леонідович завжди відчував надзвичайне творче піднесення в науковій лабораторії, там була його стихія…
Він був щасливою людиною мабуть тому, що наукова діяльність стала змістом його короткого (65 років), але прекрасного життя. Саме про це говорили його колеги і студенти минулих випусків, які й провели Ігоря Леонідовича в останню путь.
…З дивовижною швидкістю спливає час. Разом із родичами пам'ять видатного вченого й педагога вшановують його колеги з кафедри акустики та акустоелектроніки й численні учні, які нині плідно працюють в усіх куточках земної кулі.