Механічне відділення (згодом – механіко-машинобудівний факультет (ММФ), а нині – Механіко-машинобудівний інститут НТУУ «КПІ») веде свою історію з 1898 року і разом з хіміко-технологічним факультетом є ровесником Київської політехніки.
У зв’язку з великою нестачею на той час інженерних кадрів для промисловості півдня Російської імперії на механічне відділення покладалося завдання підготовки інженерів-механіків широкого профілю в галузі металообробки, ливарної справи, парових машин, двигунів внутрішнього згорання, машин з переробки волокон, сільськогосподарських машин, електрогенераторів та електродвигунів.
Перший директор Київського політехнічного інституту – видатний учений-механік, почесний професор Віктор Львович Кирпичов – запросив для роботи в КПІ відомих учених: професорів С.П.Тимошенка, О.М. Динника, К.О. Зворикіна, Д.П. Рузського, М.А. Артем’єва, О.П. Котельникова, В.П. Іжевського, М.Б. Делоне, Є.О.Патона, О.О. Радцига, О.Я. Ступіна, Я.М. Марковича та ін., які заклали фундамент перспективних наукових шкіл на ММФ.
На посаду професора і першого декана механічного факультету був запрошений професор Костянтин Олексійович Зворикін, який працював у Харківському технологічному інституті. До 1901 року вчений обіймав посаду декана інженерного факультету, а в 1904–1905 роках був директором КПІ. Проф. К.О.Зворикін відіграв значну роль у створенні та розвитку механічного факультету, а також і всього інституту.
Перший набір студентів у КПІ на механічне відділення склав 109 осіб.
При заснуванні інституту для забезпечення навчального процесу було створено 35 кафедр. З них на механічному відділенні були створені кафедри теоретичної механіки (завідувач проф. О.П. Котельников), прикладної механіки (завідувач проф. Д.П. Рузський), опору матеріалів (завідувач проф. В.Л. Кирпичов) та механічної технології (завідувач проф. К.О. Зворикін).
Академік архітектури О.В.Кобєлєв з 1899 р. викладав на механічному відділенні архітектурне креслення та архітектурне проектування. Відомий український художник М.К.Пимоненко викладав студентам-механікам малювання.
Творче спілкування в колективі сприяло розвитку науки, становленню наукових шкіл, у тому числі школи механіків і математиків на механічному факультеті. Тут формується наукова школа В.Л.Кирпичова з гідростатики та теорії міцності; О.П.Котельникова – з теорії гвинтів, С.П.Шенберга та Г.Й.Сухомела – з гідравліки; О.М.Динника та С.П.Тимошенка – з опору матеріалів та теорії пружності; М.Б.Делоне – з авіабудування, К.К.Симінського – з теорії втоми і міцності матеріалів, Є.О. Патона – з мостобудування, К.Г.Шиндлера – з сільськогосподарського машинобудування, М.А.Артем’єва – з електричних машин, В.П.Єрмакова та М.П.Кравчука – з математики та ін. Наукові школи КПІ та механічного факультету піднеслися до рівня світової науки. При цьому багато науковців мали можливість проходити тривале наукове стажування в передових наукових центрах Європи та Америки.
При організації навчального процесу ректорат КПІ велику увагу приділяв розробці моделі освіти інженера. З самого початку підготовки інженерних кадрів в Київській політехніці була закладена освітянська модель європейських технічних університетів (зокрема, Паризької вищої політехнічної школи, Аахенського та Віденського технічних університетів). Ця модель передбачала органічне поєднання глибокої фундаментальної природничо-наукової підготовки з математики, фізики, хімії, механіки та інших дисциплін із загальноінженерною та набуття практичних професійних навичок з майбутньої спеціальності на виробництві і в наукових установах. Ця модель підготовки інженерних кадрів стала визначальною для КПІ, а віковий досвід підготовки фахівців для машинобудівного комплексу повністю підтвердив її життєздатність та перспективність.
Глибокі фундаментальні та загальноінженерні знання дають молодому фахівцю більш широкий науково-технічний світогляд та найменшою мірою «старіють» у нашому швидкозмінному прогресуючому технізованому світі. Вони надають більш широкі можливості в конкурентоспроможності на міжнародному ринку інженерної праці по вибраній та суміжних спеціальностях.
Перший випуск інженерів на факультеті відбувся у 1903 р. Із 109 осіб, які вступили на перший курс у 1898 р., дипломи отримали лише 10 студентів.
Випускники механічного відділення мали хороші знання та необхідну практику. Тому з перших років роботи за ними утверджувалася солідна репутація і вони без перешкод після випуску обіймали високі посади, їм зразу давали виконувати серйозні технічні завдання. Ці якості, за міркуваннями Д.І. Менделєєва, першого голови Комісії з приймання держіспитів у КПІ, були результатом «...прекрасно поставленої навчальної справи в закладі». Згідно з існуючим на той час Положенням, після успішної інженерної діяльності протягом 10 років той, хто не мав дворянського титулу, міг його отримати.
З часом на ММФ відкривалися все нові спеціальності.
У 1928 році тут були відмінно обладнані лабораторії паровозів, парових двигунів, гідравліки, мастильних матеріалів, двигунів внутрішнього згорання, ливарної справи, теплових вимірів, сільськогосподарських машин і тракторів, обробки металів та авіації. На той час механічний факультет КПІ дав щасливу путівку в самостійне життя електротехнічному факультету КПІ (1918 р.), виділивши зі свого складу кафедру електротехніки. Першим деканом ЕТФ був випускник механічного відділення 1903 р. за профілем електромеханіка А.В.Краковський (очолював кафедру електротехніки).
У підготовці висококваліфікованих інженерів, поліпшенні якості їх освіти, розвитку технічних навичок та ініціативи велику роль відіграли студентські науково-технічні гуртки. У цих гуртках студенти поповнювали та поглиблювали знання, одержані на лекціях, знайомилися з сучасним рівнем промисловості. Тут у них формувалося технічне мислення, пробуджувався інтерес до науки, набувалися організаторські навички. Ініціаторами створення таких гуртків стали студенти старших курсів механічного та інженерного факультетів. Перший гурток був створений на механічному факультеті 4 грудня 1902 р., на п’ятому році існування факультету. Спочатку він складався з восьми студентів на чолі з проф. О.О.Радцигом, якого пізніше замінив проф. В.Ф.Бобров, а останнього – проф. М.О.Воропаєв. У роботі гуртка активну участь брали професори Г.Д.Дубелір, Є.О.Патон та ін. Гурток мав власний статут, згідно з яким організовувалася вся його робота. Було обрано керівництво гуртка. У листопаді 1906 р. за активного сприяння професорів М.Б.Делоне та М.А.Артем’єва був заснований гурток повітроплавання. Після Петербурзького аероклубу він став другою в країні авіалабораторією. Головою цього гуртка за статутом був директор КПІ, а віце-головою – студент механічного відділення В.Ф.Бобров. Уже через рік у роботі гуртка брали участь близько 200 студентів і викладачів. Гурток передплачував майже всі книги та журнали з повітроплавання, що тоді видавалися. Конструкторська робота розпочалася вже з наступного року. Ціла група гуртківців на чолі з проф. М.Б.Делоне будувала планери. Проте найактивнішою та найрезультативнішою виявилася секція літакобудування. Уже в 1910 р. проф. О.С.Кудашов першим піднявся в повітря на літаку власної конструкції.
У 1909 р. на базі цього гуртка було створено Київське товариство повітроплавання, яким активно опікувався професор кафедри теоретичної механіки механічного відділення М.Б. Делоне – учень М.Є.Жуковського. Так Київ став одним із найбільш великих центрів розвитку вітчизняної авіації. Лише протягом 1909–1912 років київські ентузіасти створили близько 40 різних типів літаків. Цей творчий шлях, від перших підльотів у 1910 році, через три роки привів київських конструкторів під керівництвом студента механічного відділення КПІ І.І.Сікорського до створення перших у світі літаків-гігантів «Русский витязь» та «Илья Муромец». Із цих напівлюбительських майстерень і бере свій початок з вересня 1920 року історія Київського авіаційного заводу (нині – Серійний завод ДП «Антонов»). Першим директором цього заводу був випускник механічного відділення (1907 р.) В.Ф. Бобров, великий патріот вітчизняної авіації.
Гурток повітроплавання КПІ в подальшому став базою для створення на механічному факультеті нової кафедри авіафаху. Згодом, у 1931 р., за клопотанням керівництва Київського авіаційного заводу в рамках самостійного Київського машинобудівного інституту (створений на базі машинобудівного факультету КПІ та існував з 1930 по 1934 р.) був відкритий авіафакультет. У 1933 р. на базі цього факультету створено самостійний вищий навчальний заклад – Київський авіаційний інститут. Нині це Національний авіаційний університет.
Науково-дослідна та конструкторсько-технологічна робота у факультетських гуртках була багатогранною та плідною. Невипадково з числа гуртківців вийшла велика плеяда видатних інженерів і вчених, які прославили вітчизняну науку. Якщо взяти тільки авіакосмічний напрямок діяльності гуртківців механічного факультету, то тут слід відзначити наукову та конструкторську діяльність майбутніх генеральних конструкторів ракетної техніки академіків СРСР, двічі Героїв Соціалістичної Праці, лауреатів Ленінської та Державних премій С.П.Корольова та Л.В. Люльєва, В.М.Челомея; лауреатів Ленінської та Державних премій, генеральних конструкторів авіаційних двигунів академіків СРСР, Героїв Соціалістичної Праці А.М. Люльку та О.О.Мікуліна; авіаконструкторів І.І.Сікорського, К.О.Калініна, Д.П.Григоровича, братів Олександра, Івана та Євгена Касьяненків та ін. До талановитих випускників мехмашу КПІ, які все своє подальше життя присвятили авіакосмічній галузі, слід віднести також і відомого льотчика-полярника, Героя Радянського Союзу А.Н.Граціанського, заступника генерального конструктора О.К. Антонова.
На початку 30-х років КПІ був реорганізований у вісім самостійних інститутів, і цей поділ найбільшою мірою вплинув на долю механіко-машинобудівного факультету. Утворились окремі вищі навчальні заклади: машинобудівний, енергетичний, авіаційний, інженерно-будівельний, інженерів залізничного та водного транспорту, легкої промисловості, харчової промисловості, хіміко-технологічний. На базі механічного факультету було створено Київський машинобудівний інститут. У його складі залишились факультет сільськогосподарського машинобудування та спеціальність «Авіабудування», яка потім стала основою (як сказано вище) для створення НАУ. При цьому на базі механічного факультету, крім машинобудівного інституту, були створені: борошномельна спеціальність в харчовому інституті (нині – Національний університет харчових технологій), основні спеціальності текстильного інституту (нині – Київський національний університет технологій і дизайну). Спеціальність «Теплові установки» переросла в теплоенергетичний факультет КПІ.
У червні 1934 р. постановою уряду машинобудівний, енергетичний та хіміко-технологічний інститути були знову об’єднані у складі Київського індустріального інституту ім. П.П.Постишева. Машинобудівний факультет набув технологічного ухилу в металообробці, і майбутні інженери отримували фундаментальну фізико-математичну та загальноінженерну підготовку.
У 1935 р. на механічному факультеті КПІ з ініціативи видатного вченого-механіка та інженера-мостобудівника академіка АН УРСР, Героя Соціалістичної Праці Є.О.Патона була створена кафедра зварювального виробництва та започаткована підготовка інженерів-механіків за спеціальністю «Обладнання і технологія зварювального виробництва». Шляхом переведення студентів з інших спеціальностей сформували академічні групи зі зварювання на 2 і 3-му курсах, і вже у 1938 р. відбувся перший випуск інженерів-механіків за цією спеціальністю.
За період існування у складі механічного та механіко-машинобудівного факультету вищеназвана кафедра підготувала понад 2 тис. спеціалістів зі зварювання, багато її випускників стали відомими діячами науки і зварювального виробництва. Серед випускників кафедри більше 220 кандидатів і 36 докторів технічних наук, відомі академіки НАН України Б.І.Медовар, І.К.Походня, С.І.Кучук-Яценко, К.А. Ющенко, Г.М. Григоренко та багато відомих керівників підприємств і організацій, головних спеціалістів.
У 1938 р. з метою скорочення факультету і спрощення керівництва із складу механіко-машинобудівного факультету було вилучено кафедри гідравліки, парових котлів, хімічного машинобудування і ливарного виробництва. Згодом кафедру ливарного виробництва знову повернули на механічний факультет. У 1940/1941 навчальному році було відкрито спеціальність «Автомобілі і автомобільний транспорт» (підготовка спеціалістів з цього фаху була припинена в КПІ у 1955 р.). Лекції з математики на ММФ читали всесвітньо відомі вчені академік М.П.Кравчук і проф. О.С.Смогоржевський, з хімії – проф. В.О.Ізбеков, з теоретичної механіки – проф. І.Я.Штаєрман, з гідравліки – професори С.П.Шенберг та Г.Й.Сухомел, з опору матеріалів – професори Ф.П. Бєлянкін і П.В.Рабцевич, з теорії машин і механізмів – проф. О.О.Псковський, з деталей машин – проф. В.Ф.Шульц.
Але влітку 1941 р. навчання і роботу перервала війна.
Після реевакуації з Ташкента до Києва заняття в КПІ розпочалися взимку 1944 року. В цьому ж році інституту було повернено історичну назву "Київський політехнічний інститут", і механічний факультет, очолюваний деканом В.Л.Сахненком, потім – І.П.Трочуном, почав працювати.
У повоєнні роки механічний факультет відкривав усе нові спеціальності, давав путівку в життя новим факультетам. Так, ще восени 1944 р. на базі кафедри ливарного виробництва (зав. кафедрою проф. К.І.Ващенко) створюється металургійний факультет з низкою нових для КПІ спеціальностей (доменне, сталеплавильне виробництво та ін.). У 1948–1955 рр. в окремий факультет виділили зварювальну спеціальність, на механічному факультеті запровадили підготовку інженерів-механіків з фаху "інженер-педагог" – майбутніх викладачів інститутів, технікумів та професійно-технічних училищ.
У 1954 р. академічні групи хімічного машинобудування разом з профілюючою кафедрою з механічного факультету було переведено на окремий факультет хімічного машинобудування, який було відновлено у зв'язку з приєднанням до КПІ Київського технологічного інституту силікатів, де були споріднені спеціальності.
У 1959 р. на факультеті було розпочато підготовку інженерів з приладобудування. Профілюючі кафедри майбутнього факультету створювались на базі кафедр механічного факультету, якому було повернено його попередню назву "механіко-машинобудівний". Тим часом відбувалось зміцнення традиційних спеціальностей. Так, у 1950 р. зі спеціальності "Технологія машинобудування" виділили спеціалізацію "Різальні інструменти", хоча окрему кафедру відкрили лише в 1969 р. У 1950 р. було вдвічі збільшено прийом на спеціальність "Машини і технологія обробки металів тиском".
Бурхливий розвиток приладобудівних заводів у м. Києві вимагав різкого збільшення відповідних інженерних кадрів для цієї галузі машинобудівного комплексу України. Відгукнувшись на цю потребу, ММФ дав щасливу путівку в самостійне життя ще одному черговому підрозділу КПІ. У 1962 р. було створено приладобудівний факультет, першим деканом якого став випускник механічного факультету 1949 р. професор О.Д.Трубенок. Одночасно він завідував кафедрою приладів точної механіки.
У 1964 р. розвиток промислового виробництва зумовив початок випуску на ММФ інженерів-механіків зі спеціальності "Гідропневмоавтоматика та гідропривод".
За ініціативою академіка Г.С.Писаренка з 1970 р. на ММФ для потреб, у першу чергу, академічних інститутів АН УРСР (проблем міцності; надтвердих матеріалів ім. М.В.Бакуля; електрозварювання ім. Є.О.Патона та ін.) почалась підготовка інженерів-механіків-дослідників за спеціальністю "Динаміка та міцність машин". Фахівці цієї спеціальності мають поглиблену фізико-математичну підготовку на рівні механіко-математичних факультетів класичних університетів, володіють сучасними методами аналізу, розрахунку напружено-деформованого стану та несучої здатності відповідальних елементів конструкцій різного призначення при складних термосилових навантаженнях. На сьогодні з названої спеціальності підготовлено близько 1200 фахівців, з них 21 випускник захистив докторську дисертацію, а понад 130 – кандидатські. Тут слід сказати, що київська школа міцності отримала всесвітнє визнання. Низький уклін фундаторам цієї школи В.Л.Кирпичову та С.П.Тимошенку, якого в США називають великим механіком ХХ століття. Степан Прокопович був одним із засновників у 1918 р. НАН України, організатором та першим директором Інституту механіки НАН України, який сьогодні носить його ім'я. За його більш як 90 підручниками з опору матеріалів, теорії пружності та теорії стійкості навчаються сьогодні студенти-механіки практично в усіх технічних університетах світу. У США С.П.Тимошенко став центральною постаттю у справі підготовки учених-механіків. Створена ним на американському континенті наукова школа підняла цей напрям знань на небувалу до цього часу висоту. Наукова школа В.Л.Кирпичова та С.П.Тимошенка в подальшому на ММФ набула свого розквіту в наукових здобутках його випускників різних років, академіків УРСР К.К.Симінського, М.М.Давиденкова, Ф.П.Белянкіна, С.В.Серенсена, А.Д.Коваленка, М.В.Новікова, В.Т.Трощенка, А.О.Лебедєва, членів-кореспондентів НАН України В.О.Стрижала та В.В.Харченка.
У 1977 р. кафедру теоретичної механіки ММФ очолив професор М.А.Павловський. З його приходом у роботі колективу кафедри з'явився новий науковий напрям – прикладна теорія гіроскопів та нелінійних коливань. Розвиток цього напряму привів до створення в 1989 р. Науково-дослідного інституту проблем механіки "Ритм". І, як стало вже традиційним для механіко-машинобудівного, він знову дав путівку в самостійне життя новому структурному підрозділу НТУУ "КПІ". У 1993 р. було створено новий факультет авіакосмічних систем, базою для якого стали кафедра теоретичної механіки та НДІ "Ритм". Першим деканом ФАКСу став вихованець ММФ та приладобудівного – д.т.н., проф. М.А.Павловський.
Традиція створення нових наукових та освітянських шкіл, яка виникла при заснуванні та становленні механіко-машинобудівного, підтримувалась і буде підтримуватись надалі. ММФ пишається науковими школами академіка УРСР Г.С.Писаренка, члена-кореспондента АН УРСР П.Р.Родіна, професора М.С.Можаровського та здобутками провідних учених і видатних педагогів. Історія мехмашу нараховує 20 деканів. Якщо про кожного з них розповідати, то вийшла б окрема книга про ММФ. Але тут необхідно згадати, наприклад, професора М.С.Можаровського, який керував факультетом півтора десятка років. Головним здобутком за цей період стало радикальне збільшення наукового потенціалу кафедр ММФ. Усім відомий його крилатий вираз: "Якщо на факультеті немає науки, змінюй назву на ПТУ". І сьогодні практично всі наші доктори наук, професори (а їх на ММФ 40) щиро вдячні Миколі Станіславовичу за підтримку та професійні поради в період підготовки дисертаційних робіт.
Готуючи кваліфіковані інженерні кадри практично для всіх галузей машинобудівного комплексу, факультет тільки після Великої Вітчизняної війни випустив більше 12 тисяч фахівців.
Вихованці ММФ обіймали й обіймають високі державні посади (В.А.Масол, С.І.Гуренко, Ю.Н.Єльченко, І.П.Корницький, Є.Г.Сажин та ін.). Академік АН УРСР І.Т.Швець був ректором КПІ та багато років очолював Київський державний університет ім. Т. Шевченка. Випускник механічного відділення КПІ професор В.Ф.Бобров був першим директором Київського авіаційного заводу, ректором Київського політехнічного та Московського авіаційного інститутів. Ціла плеяда талановитих інженерів-випускників ММФ керувала та керує великими промисловими підприємствами та організаціями м. Києва, України та країн колишнього СРСР. Серед них, наприклад, можна назвати С.В.Гусовського, І.Й.Дронга, Ю.І.Загоровського, В.П.Злобіна, В.О.Ізвекова, П.Я.Костину, Н.П.Лернера, В.А.Масола, І.В. Масола, Ю.М.Надемського, А.Ф.Надточенка, Є.Г.Сажина, М.П.Стародуба, В.І.Толубинського, В.І.Чиргикала та багато ін.
Нині керують академічними інститутами НАН України та галузевими науково-виробничими організаціями, їх структурними підрозділами наші випускники-академіки М.В.Новиков, І.К.Походня, Г.М.Григоренко, В.Т.Трощено, К.А.Ющенко, член-кор. НАН України В.О.Стрижало, В.В.Харченко, доктори наук, професори Г.О.Кривов, Г.Г.Грабовський та багато ін.
З метою забезпечення більш ефективної координації зусиль споріднених структурних підрозділів в методичному та науковому напрямках, спрямованих на забезпечення високої якості підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців для машинобудівного комплексу України, відповідно до рішення Вченої ради НТУУ "КПІ" від 4 жовтня 1999 р. на базі механіко-машинобудівного факультету був створений навчально-науковий інститут "Механіко-машинобудівний інститут" (ММІ).
Сучасний ММІ – це 2300 студентів, 8 випускових кафедр та 4 науково-дослідних підрозділи.
Високоякісна підготовка фахівців забезпечується сучасною матеріально-технічною базою кафедр, використанням комп'ютерних систем автоматизованого проектування. ММІ надає практичну допомогу промисловим підприємствам, впроваджує власні науково-технічні розробки у виробництво.
На базі ММІ вже багато років успішно діють 3 спеціалізовані ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій. Щорічно протягом останніх 14 років мехмаш проводить по 3 міжнародні науково-практичні конференції: "Прогресивна техніка, технологія та інженерна освіта", "Гідромеханіка в інженерній практиці" та "Лазерні технології в зварюванні та обробці матеріалів". З 1963 р. видає періодичне науково-технічне фахове видання "Вісник НТУУ "КПІ", серія "Машинобудування".
Механіко-машинобудівний з 1997 р. є базовим для науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки України з галузі знань "Машинобудування та матеріалообробка". Кафедри ММІ приділяють велику увагу своєчасному відкриттю сучасних спеціальностей та спеціалізацій з тим, щоб більш гнучко реагувати на перспективні зміни на ринку інженерної праці.
У 1999 р. Держстандартом України на базі Механіко-машинобудівного інституту НТУУ "КПІ" створено Орган з сертифікації метало- та деревообробного обладнання і продукції машинобудування. Орган має повноваження з сертифікації понад 400 найменувань продукції вітчизняних виробників та імпортерів. Одночасно для проведення комплексу випробувань продукції машинобудування на відповідність вимогам Державних стандартів України було створено та акредитовано на базі основних кафедр ММІ мережу випробувальних лабораторій, які об'єднані в науково-дослідний підрозділ ММІ – НВЦ "Надійність".
Уже 11 років у рамках ММІ успішно діє Спільний українсько-німецький факультет машинобудування НТУУ "КПІ" та Університету ім. Отто фон Геріке м. Магдебурга. Від нашого університету в ньому задіяні три структурних підрозділи: ММІ, ЗФ та ІФФ. Випускники спільного факультету отримують дипломи магістрів двох університетів і мають широкі можливості для працевлаштування на міжнародному рівні. На вдосконалення навчально-методичного забезпечення підготовки студентів-механіків спрямовано також створення кафедрою прикладної гідроаеромеханіки та механотроніки ММІ спільно з австро-німецькою фірмою "FESTO" центру "КПІ-ФЕСТО", який обладнаний сучасною технікою та навчальним устаткуванням по гідропневмоавтоматиці машинобудівного виробництва. Аналогічний навчально-науковий центр (Навчально-тренінговий центр НТУУ "КПІ" – НААS) створено на кафедрі технології машинобудування ММІ спільно з відомою американською фірмою НААS, яка виробляє сучасні металооброблювальні комплекси з числовим програмним управлінням.
На сьогодні ММІ та його структурні підрозділи мають діючі угоди про спільну науково-навчально-методичну діяльність з 23 провідними закордонними вищими навчальними закладами Польщі, Німеччини, Франції, Болгарії, Туреччини, Ірану, Японії та ін. Підтримуються постійні зв'язки з вищими технічними навчальними закладами країн СНД (Росії, Білорусі, Узбекистану та ін.) у рамках обміну науково-технічною, навчально-методичною інформацією, спільної участі в міжнародних наукових конференціях та семінарах.
Сьогодні дружний колектив ММІ НТУУ "КПІ" (це 40 докторів та 83 кандидати наук) реалізує концепцію подальшого розвитку та адаптації політехнічної освіти, її основної складової для потреб машинобудівного комплексу України, успішно втілює в життя стратегічний курс ректорату нашого університету на чолі з ректором академіком НАН України М.З.Згуровським, спрямований на інтеграцію у світову наукову та освітянську спільноту. Посіяне 115 років тому "разумное, доброе, вечное" щедрими руками фундаторів механічного відділення КПІ дало та буде давати і в ХХІ столітті прекрасні врожаї на освітянській ниві Київської політехніки.