Ви є тут

Дмитро Менделєєв: не лише наука. До 180-річчя від Дня народження Д.І.Менделєєва


Ілля Репін. Портрет Д.І.Менделєєва у мантії професора Единбурзького університету, 1885 р.

Талановита людина – талановита в усьому. Наочним підтвердженням цього відомого виразу є постать Дмитра Менделєєва. Про його наукові відкриття, праці й зацікавлення відомо багато. Значно менше згадують про його мистецькі уподобання та захоплення. А мистецтво займало особливу роль у його житті. Понад те, його дім упродовж кількох десятиліть був одним із центрів тяжіння для багатьох відомих художників.

Мистецтвом він цікавився завжди. У 1870 році він з деякими художниками і аматорами фотографії (нагадаємо, тоді це була зовсім нова справа, яка вимагала спеціальних знань і навичок) навіть організував гурток, до цілей якого входило «застосування фотографії до поширення творів російського мистецтва». Але справжнє захоплення почалося з романтичної історії його кохання. Ганна Іванівна Попова – його майбутня друга дружина – була значно молодшою за нього. Коли вони познайомилися, він був уже всесвітньо відомим ученим, а вона щойно прийнятою до першої жіночої групи Імператорської Академії мистецтв студенткою. В ті часи Ганна Іванівна жила в сім'ї рідної сестри Менделєєва Катерини Іванівни, з якою Дмитро Іванович був дуже близьким. Небавом її сім'я переїхала на квартиру до Менделєєва, в якій він тоді мешкав сам, і зустрічі їх стали щоденними. Але через різницю у віці й, головне, через шлюб, який, щоправда, фактично перестав існувати задовго до цього, він довго не міг освідчитися. Впродовж тривалого часу, до офіційного розлучення з першою дружиною, він вважав своє кохання безнадійним і лише щодня писав дівчині листи, які, втім, ніколи не відсилав. Вона прочитала їх уже після одруження. В них, зокрема, він мріяв про те, щоб стати «сходинкою», яка допомогла б піднятися коханій вище. 

Своє бажання стати «сходинкою» для молодої дівчини, з якою прагнув одружитися, Дмитро Іванович почав втілювати доволі швидко і в своєрідний спосіб. Як пізніше писала у своїх спогадах Ганна Менделєєва, «він хотів полегшити мені з часом доступ у художній світ, для чого став відвідувати виставки, майстерні художників, знайомитися з ними і захопився так, що почав купувати картини. Художники стали бувати у нього, і невдовзі почалися відомі менделєєвські «середи».

Традиція таких зустрічей збереглася і після одруження Дмитра Івановича і Ганни Іванівни. До їх гостинного будинку приходили найвидатніші тогочасні російські митці – Ілля Рєпін, Іван Крамской, Іван Шишкін, Микола Ярошенко, брати Віктор і Аполлінарій Васнецови, Василь Суріков, Григорій Мясоєдов, Ілля Остроухов, Михайло Савицький, Володимир Маковський, скульптор Леонід Позен, відомий мистецтвознавець Адріан Прахов та багато інших. Але особливу приязнь він відчував до видатного майстра пейзажу Архипа Куїнджі, дружба з яким тривала кілька десятиліть до самої смерті вченого.

Тогочасна атмосфера в мистецькому середовищі столиці Російської імперії була надзвичайно напруженою. Художники  розділилися на два великі табори – «академістів», які відстоювали принципи «високого мистецтва», і «передвижників», тобто членів і учасників експозицій  Товариства пересувних виставок, які наполягали на необхідності привнесення у живопис правди життя і критичного ставлення до дійсності. Принагідно зауважимо, що й серед передвижників не було єдності у поглядах на завдання і методи мистецтва, особливо в останні роки дев'ятнадцятого і на початку двадцятого століть, відтак гострі суперечки точилися й у них. Та хай би як там було, навіть непримиренні суперники в мистецьких питаннях сходилися у Менделєєвих, як згадувала Ганна Іванівна, на «нейтральному ґрунті». Хоча, правду сказати, прибічників «демократичного живопису» серед завсідників «серед» було все ж таки більше. Носії традиційних поглядів намагалися заходити до Менделєєвих в інші дні.  Проте в будь-якій ситуації присутність Дмитра Івановича завжди примирювала крайнощі.

Поступово вітальня родини великого вченого перетворилася на справжній мистецький клуб. Тут гості дізнавалися про останні художні новини. Сюди спеціальні магазини надсилали для ознайомлення художні видання, іноді тут з'являлися і статті, що їх не пропустила цензура. Тут сперечалися і доходили єдиної думки про місію митця і роль мистецтва в житті суспільства, тут вели ділові розмови про організацію виставок, тут обговорювали спеціальні технічні питання живопису

До розв'язання деяких технічних проблем долучилися і вчені. Понад те, зустрічі вийшли за межі лише менделєєвської квартири. Ілля Рєпін згадував: «У великому фізичному кабінеті на університетському дворі ми, художники-передвижники, збиралися в товаристві Менделєєва і Петрушевського для вивчення під їх керівництвом властивостей різних фарб…» Цікаво, що відомий фізик Федір Петрушевський, про якого писав Рєпін, до близького знайомства з митцями займався, здебільшого, проблемами електрики і магнетизму, але з часом захопився питаннями технології живопису, почав вивчати пігменти барвників і властивості фарб, ставити досліди з вивчення світлосили живописних поверхонь, став популяризувати вчення про основні і додаткові кольори та їх співвідношення, і, врешті-решт, почав читати лекції в Академії мистецтв. А в 1883 році він видав книгу «Світло і колір самі по собі й по відношенню до живопису». Активну участь у цих зустрічах брав й інший відомий учений – професор зоології Петербурзького університету і, водночас, художній критик і письменник Микола Вагнер.

Жодна подія в художньому житті Петербурга не проходила повз увагу Дмитра Менделєєва. Власне, з однієї з таких подій почалася і його дружба з Куїнджі. Це був 1880 рік. Майстер щойно закінчив роботу над своєю картиною «Ніч на Дніпрі», вона ще ніде не виставлялася, але чутки про це диво вже розійшлися містом. До майстерні Куїнджі почали вчащати любителі живопису і кореспонденти. Хтось привів до нього і Менделєєва, а той, у захваті, повернувся знов, але вже з Ганною Іванівною. За її спогадами, просто у майстерні Архипа Івановича він уперше висловив ті думки про мистецтво, зокрема пейзажний живопис, та його зв'язок з наукою, які трохи згодом  виклав у своїй відомій статті, яка вперше була надрукована в газеті «Голос» і так і називалася – «Перед картиною Куїнджі».

«Мене давно вже цікавить питання про причину впливу пейзажу на глядача саме тепер, у наш час, – писав він. – Адже у давнину пейзаж не був у пошані…Тоді надихалися людиною, поклонялися розуму людському. В науці це виразилося тим, що її вінцем була математика, логіка, метафізика, політика. В мистецтві художників надихав лише людський образ… Але пізніше, коли зневірилися в самобутній силі людського розуму і в тому, що правильний шлях до істини можна знайти тільки заглиблюючись у самих себе, стаючи метафізиками, зрозуміли, що досліджуючи природу, стануть краще розуміти і себе позаяк до зовнішнього можна ставитися безпристрасніше.  Стали вивчати природу, народилося природознавство…

…Одночасно, якщо не раніше, з цією переміною у формі пізнання народився і пейзаж… Обидва черпають з природи, поза людиною… Людина   не втрачена як об'єкт дослідження і мистецтва, але вона є тепер не як володар і мікрокосм, а як одиниця в числі».

Варто зауважити, що любов Менделєєва до живопису і його безкорисливе сприяння розвиткові вітчизняного мистецтва не залишилися непоміченими: серед його численних почесних звань було і звання почесного члена Імператорської академії мистецтв, яке він отримав у 1893 році.

Дмитро Стефанович

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій