Ви є тут

Кочо Валентин Степанович. Пам'яті Вчителя


Фото. Кочо Валентин Степанович

Вдячна пам'ять нащадків – гідна нагорода людям, які залишили по собі помітний слід в історії людства.

23 грудня 2013 р. виповнюється 100 років від дня народження Валентина Степановича Кочо – прекрасної людини, вчителя, талановитого виробничника і вченого. Він стояв біля витоків відродження країни, брав участь в індустріалізації держави, самовіддано працював в ім'я Перемоги в роки Великої Вітчизняної війни, зробив вагомий внесок у відродження країни після війни і став одним із головних творців нового напрямку у вітчизняній науці – автоматизації виробничих процесів провідних галузей народного господарства.

Він народився 23 грудня 1913 року в родині земського лікаря Степана Івановича Кочо та Олександри Мануїлівни Бартовської, на залізничній станції Голта (тепер це частина міста Первомайськ Миколаївської області).

У 1927 році Валентин закінчив початкову семирічну школу і почав трудову діяльність учнем на машинобудівному заводі. Однак незабаром, захопившись новими електричними машинами і пристроями, він поступив учнем електромонтера на міську поштово-телеграфну станцію. Отримавши робітничу спеціальність, став працювати слюсарем машинотракторних майстерень. Під час роботи на підприємствах Первомайська продовжував навчання у вечірній школі робітничої молоді, яку закінчив з відзнакою в 1931 році.

У 1932 році почався новий етап його життя – він вступив до Харківського електротехнічного інституту. Перший рік навчання виявився важким, голод 1932–1933 років поставив дев'ятнадцятирічного студента перед вибором: вчитися далі або шукати заробітку. У 1933 році він переїхав до Запоріжжя, де почав працювати електромонтером на будівництві заводу "Запоріжсталь". І все-таки бажання вчитися пересилило: того ж року за переведенням з Харківського електротехнічного інституту він вступив на відкрите в Запоріжжі вечірнє відділення філії Дніпропетровського металургійного інституту. У 1937 році з відзнакою закінчив інститут, отримавши диплом інженера-металурга з виробництва сталі.

Валентин Кочо став працювати інженером-дослідником у Дніпропетровському металургійному інституті. Незабаром він був зарахований до аспірантури. Кафедрою металургії цього вишу керував тоді видатний учений, професор Микола Миколайович Доброхотов. Він став не лише вчителем, але й другом талановитого молодого дослідника, і дружба ця тривала все  життя. У лютому 1941 року Валентин Степанович Кочо захистив кандидатську дисертацію, присвячену проблемам вимірювання технологічних параметрів у металургійному виробництві.

Війна 1941 р. стала суворим випробуванням для країни. Валентин Кочо був направлений до Свердловська для надання допомоги в налагодженні виробництва і підготовки кадрів. У складних умовах воєнного часу в молодого інженера-металурга стали народжуватися нові ідеї щодо поліпшення виробництва. Вперше були розроблені технології виготовлення литих, а потім штампованих танкових башт. Було запропоновано не зварювати башти з окремих частин, а відразу відливати їх цілком з броньованої сталі при її розливанні з мартенів. Це дозволило збільшити випуск корпусів танків у кілька разів.

У березні 1942 року В.С. Кочо був переведений на Уральський завод важкого машинобудування. Спочатку працював майстром, а потім був призначений завідувачем експериментального конструкторського бюро, де керував розробкою нових технологій і налагодженням виробництва. Там, на Уралі він зустрів і свою майбутню дружину – Ганну Кологривову, яка стала його вірним другом і помічником на все життя. У серпні 1943 року, після завершення модернізації виробництва та запуску ліній складання бронетанкової техніки, В.С. Кочо був відряджений до Уральського індустріального інституту, де продовжив роботу старшим науковим співробітником, а у квітні 1944 року став доцентом. Того ж року в нього народилася донька Наталка.

Після закінчення війни академік М.М. Доброхотов заснував, а потім очолив кафедру металургії, сталі і промислових печей Київського політехнічного інституту. З 1 вересня 1947 року до КПІ був переведений і доцент Уральського індустріального інституту В.С. Кочо. У 1952 р. він захистив докторську дисертацію і невдовзі став професором. Займаючись вимірами і розробкою засобів автоматизації, професор Кочо в 1958 році за рекомендацією академіка М.М. Доброхотова організував у КПІ кафедру автоматизації металургійних процесів і печей. Трохи згодом він її і очолив.

У 1962 році ця кафедра отримала нову назву – автоматизації технологічних процесів і виробництв – і була переведена на теплоенергетичний факультет. Поступово її традиційні наукові та виробничі зв'язки з основними галузями народного господарства розширилися. Одним із серйозних напрямів її роботи стало вивчення процесів і методів вимірювання температури сталі в мартенівських і електросталеплавильних печах. Були розроблені методики та технічні рішення з вимірювання теплових потоків оптимізації теплопередачі та підвищення ККД агрегатів. Результати досліджень стали підґрунтям розробки алгоритму побудови програм автоматизованих систем управління промисловими об'єктами.

Валентин Степанович Кочо пішов з життя 16 серпня 1990 року. Його творча спадщина налічує понад 400 наукових та науково-методичних робіт, у тому числі 5 монографій, 70 винаходів, 11 навчальних посібників та 5 брошур. Він підготував більше 60 кандидатів і докторів наук, багато з яких стали відомими вченими, членами академій наук та керівниками провідних інститутів. За заслуги перед Батьківщиною, самовіддану працю в роки війни та плідну наукову діяльність Валентин Степанович нагороджений 8 медалями та нагрудним знаком "Винахідник СРСР". Учений і виробничник, він прожив велике і дивовижне життя, сповнене самовідданої праці і нелегких випробувань. Усе воно  без залишку було віддане служінню Вітчизні. За це він отримав заслужену повагу й визнання і залишив яскравий слід у пам'яті своїх учнів і соратників. Похований Валентин Степанович Кочо в Києві, на Байковому кладовищі, поруч із дружиною, неподалік від могили його наставника і друга академіка Миколи Миколайовича Доброхотова.

Колеги та соратники В.С. Кочо продовжили справу його життя. Нині кафедра готує бакалаврів за напрямом "Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології", а також спеціалістів і магістрів за спеціальностями "Автоматизоване управління технологічними процесами" і "Комп'ютерно-інтегровані технологічні процеси і виробництва". Впродовж 55 років свого існування кафедра підготувала близько 3300 фахівців, які працюють у науково-дослідних і проектних інститутах, пусконалагоджувальних та впроваджувальних фірмах, у відділах автоматизації енергокомпаній і підприємств як України, так і багатьох зарубіжних країн.

Учні Валентина Степановича Кочо шанують пам'ять про свого вчителя, життя якого було яскравим прикладом сумлінної, чесної та наполегливої праці, служіння благородній справі.

Ю.М.Ковриго, проф., К.С.Крижановський, с.н.с., колектив кафедри АТЕП

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій