Вдячна пам'ять нащадків – гідна нагорода людям, які залишили по собі помітний слід в історії людства.
23 грудня 2013 р. виповнюється 100 років від дня народження Валентина Степановича Кочо – прекрасної людини, вчителя, талановитого виробничника і вченого. Він стояв біля витоків відродження країни, брав участь в індустріалізації держави, самовіддано працював в ім'я Перемоги в роки Великої Вітчизняної війни, зробив вагомий внесок у відродження країни після війни і став одним із головних творців нового напрямку у вітчизняній науці – автоматизації виробничих процесів провідних галузей народного господарства.
Він народився 23 грудня 1913 року в родині земського лікаря Степана Івановича Кочо та Олександри Мануїлівни Бартовської, на залізничній станції Голта (тепер це частина міста Первомайськ Миколаївської області).
У 1927 році Валентин закінчив початкову семирічну школу і почав трудову діяльність учнем на машинобудівному заводі. Однак незабаром, захопившись новими електричними машинами і пристроями, він поступив учнем електромонтера на міську поштово-телеграфну станцію. Отримавши робітничу спеціальність, став працювати слюсарем машинотракторних майстерень. Під час роботи на підприємствах Первомайська продовжував навчання у вечірній школі робітничої молоді, яку закінчив з відзнакою в 1931 році.
У 1932 році почався новий етап його життя – він вступив до Харківського електротехнічного інституту. Перший рік навчання виявився важким, голод 1932–1933 років поставив дев'ятнадцятирічного студента перед вибором: вчитися далі або шукати заробітку. У 1933 році він переїхав до Запоріжжя, де почав працювати електромонтером на будівництві заводу "Запоріжсталь". І все-таки бажання вчитися пересилило: того ж року за переведенням з Харківського електротехнічного інституту він вступив на відкрите в Запоріжжі вечірнє відділення філії Дніпропетровського металургійного інституту. У 1937 році з відзнакою закінчив інститут, отримавши диплом інженера-металурга з виробництва сталі.
Валентин Кочо став працювати інженером-дослідником у Дніпропетровському металургійному інституті. Незабаром він був зарахований до аспірантури. Кафедрою металургії цього вишу керував тоді видатний учений, професор Микола Миколайович Доброхотов. Він став не лише вчителем, але й другом талановитого молодого дослідника, і дружба ця тривала все життя. У лютому 1941 року Валентин Степанович Кочо захистив кандидатську дисертацію, присвячену проблемам вимірювання технологічних параметрів у металургійному виробництві.
Війна 1941 р. стала суворим випробуванням для країни. Валентин Кочо був направлений до Свердловська для надання допомоги в налагодженні виробництва і підготовки кадрів. У складних умовах воєнного часу в молодого інженера-металурга стали народжуватися нові ідеї щодо поліпшення виробництва. Вперше були розроблені технології виготовлення литих, а потім штампованих танкових башт. Було запропоновано не зварювати башти з окремих частин, а відразу відливати їх цілком з броньованої сталі при її розливанні з мартенів. Це дозволило збільшити випуск корпусів танків у кілька разів.
У березні 1942 року В.С. Кочо був переведений на Уральський завод важкого машинобудування. Спочатку працював майстром, а потім був призначений завідувачем експериментального конструкторського бюро, де керував розробкою нових технологій і налагодженням виробництва. Там, на Уралі він зустрів і свою майбутню дружину – Ганну Кологривову, яка стала його вірним другом і помічником на все життя. У серпні 1943 року, після завершення модернізації виробництва та запуску ліній складання бронетанкової техніки, В.С. Кочо був відряджений до Уральського індустріального інституту, де продовжив роботу старшим науковим співробітником, а у квітні 1944 року став доцентом. Того ж року в нього народилася донька Наталка.
Після закінчення війни академік М.М. Доброхотов заснував, а потім очолив кафедру металургії, сталі і промислових печей Київського політехнічного інституту. З 1 вересня 1947 року до КПІ був переведений і доцент Уральського індустріального інституту В.С. Кочо. У 1952 р. він захистив докторську дисертацію і невдовзі став професором. Займаючись вимірами і розробкою засобів автоматизації, професор Кочо в 1958 році за рекомендацією академіка М.М. Доброхотова організував у КПІ кафедру автоматизації металургійних процесів і печей. Трохи згодом він її і очолив.
У 1962 році ця кафедра отримала нову назву – автоматизації технологічних процесів і виробництв – і була переведена на теплоенергетичний факультет. Поступово її традиційні наукові та виробничі зв'язки з основними галузями народного господарства розширилися. Одним із серйозних напрямів її роботи стало вивчення процесів і методів вимірювання температури сталі в мартенівських і електросталеплавильних печах. Були розроблені методики та технічні рішення з вимірювання теплових потоків оптимізації теплопередачі та підвищення ККД агрегатів. Результати досліджень стали підґрунтям розробки алгоритму побудови програм автоматизованих систем управління промисловими об'єктами.
Валентин Степанович Кочо пішов з життя 16 серпня 1990 року. Його творча спадщина налічує понад 400 наукових та науково-методичних робіт, у тому числі 5 монографій, 70 винаходів, 11 навчальних посібників та 5 брошур. Він підготував більше 60 кандидатів і докторів наук, багато з яких стали відомими вченими, членами академій наук та керівниками провідних інститутів. За заслуги перед Батьківщиною, самовіддану працю в роки війни та плідну наукову діяльність Валентин Степанович нагороджений 8 медалями та нагрудним знаком "Винахідник СРСР". Учений і виробничник, він прожив велике і дивовижне життя, сповнене самовідданої праці і нелегких випробувань. Усе воно без залишку було віддане служінню Вітчизні. За це він отримав заслужену повагу й визнання і залишив яскравий слід у пам'яті своїх учнів і соратників. Похований Валентин Степанович Кочо в Києві, на Байковому кладовищі, поруч із дружиною, неподалік від могили його наставника і друга академіка Миколи Миколайовича Доброхотова.
Колеги та соратники В.С. Кочо продовжили справу його життя. Нині кафедра готує бакалаврів за напрямом "Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології", а також спеціалістів і магістрів за спеціальностями "Автоматизоване управління технологічними процесами" і "Комп'ютерно-інтегровані технологічні процеси і виробництва". Впродовж 55 років свого існування кафедра підготувала близько 3300 фахівців, які працюють у науково-дослідних і проектних інститутах, пусконалагоджувальних та впроваджувальних фірмах, у відділах автоматизації енергокомпаній і підприємств як України, так і багатьох зарубіжних країн.
Учні Валентина Степановича Кочо шанують пам'ять про свого вчителя, життя якого було яскравим прикладом сумлінної, чесної та наполегливої праці, служіння благородній справі.