Дослідники діяльності вищих навчальних закладів зазвичай акцентують увагу на нових школах і персоналіях, культурних заходах тощо. Навчальний процес неможливий без друкованих видань.

Від 1898 р., тобто з часу створення КПІ, науково-творчі здобутки професорсько-викладацького складу з’являлись у різних друкарнях м. Києва, а саме: Києво-Галицькій типо-літографії, Київській губернській друкарні, товаристві “І. Кушнарьов і Ко”, друкарнях “Работник” С. Кульженка, С. Спиліотті, І. Чоколова та ін. Щоб надрукувати навчальні видання за кошти інституту, видавали “Удостоверение на разрешение профессорам института печатать лекции” за підписом директора інституту. Про це свідчать листи викладачів до правління інституту “не отказать в ассигновании” на випуск лекцій. Наприклад, професор Г. де Метц прохав надати дозвіл на випуск навчального посібника з курсу “Физические измерения”. Його лист було “занесено” до плану друкування, і він мав можливість друкуватися з 21 січня 1899 р. Професор Ю. Вагнер 17 березня 1899 р. отримав посвідчення на видання лекцій із зоології у друкарні М.І. Тимошенка і Ко.

Між друкарнями й авторами укладались договори на використання паперу, визначалась собівартість видання, встановлювались кількість друкованих аркушів, тираж, який розповсюджували серед передплатників та членів правління інституту. Примірники видань надходили до бібліотеки, їх отримували автори.

За розпорядженням директора інституту для КПІ друкували різні документи, які стали основними офіційними джерелами, де визначались напрями діяльності, зокрема й організації навчального процесу, приміром, “Положения и Устав Киевского Политехнического института Императора Александра II”, “Правила для студентов”, “Смета”, “Штатное расписание”, “Инструкция для инспекции”, “Отчеты”, програми курсів та ін.

Із 17 листопада 1900 р. Рада інституту розпочала листування з різними друкарнями м.Києва про випуск “Известий КПИ”, а саме з друкарнею П. Барського, друкарнею І. Чоколова (домовилися друкувати видання від 10 квітня 1901 р.), з друкарнею С. Кульженка (друкували “Известия КПИ” від 31 грудня 1902 р. по квітень 1903 р.), літографією В. Уварова.

Для забезпечення навчального процесу 17 листопада 1900 р. ректор КПІ В. Кирпичов звернувся з клопотанням до Департаменту торгівлі, міністра фінансів про дозвіл друкувати кращі наукові праці у збірнику під назвою “Известия КПИ”, до якого було додано програму видання. Рада інституту планувала розпочати видання “особого журнала при институте под названием “Известия Киевского Политехнического Института Императора Александра ІІ”, де б друкувались наукові праці професорів, викладачів, інколи й “посторонних институту лиц”, а також розміщувалися річні звіти, інші офіційні дані, що стосуються навчального закладу. З Головним управлінням “по делам печати” було узгоджено правила про випуск періодичного видання та склад редакторів.

Видавничу діяльність інституту регламентували нормативні вимоги до наукового збірника, “Правила, переписка с типографиями и другие материалы об издании “Известий” Киевского Политехнического Института Императора Александра ІІ” від 17 листопада 1900 р., “Программа издания “Известий КПИ”, затверджена міністром фінансів.

14 березня 1901 р. Головне управління зі справ друку надало Київському Політехнічному Інституту Олександра ІІ Свідоцтво № 2165, “что он состоит издателем журнала “Известия КПИ” и разрешен к выпуску в свет в г. Киеве без предварительной цензуры”.

Листування між правлінням інституту та керівництвом друкарні С. Кульженка засвідчує, що вона першою запропонувала видати журнал. Збірник “Известия КПИ” було оформлено за зразком “Вестника Московского сельськохозяйственного института”, який набирали різними шрифтами, але основну частину журналу друкували тим шрифтом, якого було більше в тексті, наприклад “цицеро”, “грове-цицеро”, “мителля”, “гармонта”, “петито” та ін. За набір іноземними літерами встановлювали додаткову сплату – 15 %, таблиць, математичних формул – 40 %, за авторську коректуру – за погодженням сторін. Перші номери часопису виходили три рази на рік обсягом 10 друкованих аркушів, тиражем 800 примірників.

Друкарня, літографія, брошурувальня Університету Святого Володимира та акціонерне товариство Н. Корчак-Новицького надавали допомогу щодо підписання контракту на друк “Известий КПИ”. Для цього видання за набір тексту встановлювалась знижка 5 %. Наприклад, за набір кожної тисячі літер сплата становила 30 коп. (окрім текстів з математики та іноземної мови), таблиць – 50 коп., брошурування тисячі примірників від одного до трьох аркушів – 1 коп., від трьох до шести тисяч аркушів – 2 коп., від шести до десяти тисяч аркушів – 3 коп., десять-п’ятнадцять тисяч аркушів – 4 коп. Для студентів вартість одного примірника становила 12 крб. Договір укладали на три роки, далі його термін продовжувала Рада інституту.

В анкеті “Центрального управления по делам печати” зазначено, що видавництво інституту під названо “Издательство Известий КПИ” розташовано за адресою м. Київ, Брест-Литовський просп., 39 (головний корпус). На той час видавництво не мало своєї друкарні та книгарні, складалося з редакційної комісії, а за формою організації було підприємством. Видавничий план на рік становив п’ять-шість книг по 10 друкованих аркушів з інтервалом 10 пунктів.

Наведені дані засвідчують, що видавництво “Издательство Известий КПИ” було створено 1900 р. Оскільки інститут не мав своєї поліграфічної бази, то до 1924 р. науковий збірник “Известия КПИ” друкували в різних друкарнях міста.

На підставі ознайомлення з офіційно-настановною, навчальною літературою періоду 1898–1924 рр. та аналізу архівних документів можна стверджувати, що датою створення видавництва КПІ під назвою “Издательство Известий КПИ” варто вважати 17 листопада 1900 р. Пізніше в інституті виникло ще кілька видавничих структур: “Видавництво інженерного гуртка», “Видавництво механічного гуртка”, “Видавництво “Каси взаємодопомоги студентів”, “Українське технічне видавництво КПІ”, які відіграли значну роль у становленні видавничої діяльності й розвитку вищого навчального закладу.

Галина Іванівна Лоза, завідувач навчально-видавничої лабораторії ВПІ ВПК “Політехніка”