КПІ - один із небагатьох ВНЗ Києва, учбові і допоміжні корпуси якого розміщені практично на одній території, що створює низку зручностей для співробітників, аспірантів і студентів. Його територія є своєрідним "містом у місті", всередині якого розташоване ціле студентське містечко зі своїми органами самоуправління й адміністрацією. Історія студмістечка є невід'ємною частиною історії розвитку КПІ.

Проект першого гуртожитку КПІ був складений наприкінці 1899 р. Розробив його архітектор О.В. Кобелєв. Згідно з проектом передбачалося побудувати два гуртожитки, кожний з яких був розрахований на 300 місць. Тобто пільговим житлом передбачалося забезпечити 600 осіб. Сам план щодо організації на території КПІ двох гуртожитків на той час виглядав досить незвичним, у певній мірі грандіозним. До послуг студентів-мешканців передбачалося виділити приміщення для бібліотеки, для занять з музики і співів, кімнату для розваг.

Активну участь у складанні проекту взяв перший директор КПІ, видатний учений В.Л. Кирпичов. Навчальна рада схвально зустріла план будівництва гуртожитків, який розробили В.Л. Кирпичов і О.В. Кобелєв. Майбутній гуртожиток, за проектом, виглядів таким чином: двоповерховий будинок, житловий фонд якого складався із кімнат одно-і більше місних; на чолі гуртожитку стояв завідувач, його квартира розташовувалася на першому поверсі і мала окремий вхід, інші кімнати - загального користування (кімнати для обслуговуючого персоналу, парова кухня, ізолятор, баня, пральня, приймальна для відвідувачів тощо). Таким чином, проект гуртожитків виявився цілком вдалим, бо за побутовими зручностями відповідав усім стандартам того часу (у деякій мірі - нашого часу також). І, що найголовніше, план будівництва гуртожитків був розрахований на далеку перспективу. Рада КПІ уже тоді планувала створити, по суті, мережу гуртожитків, що практично означало закладення основ студентського містечка.

Незважаючи на дешевизну проекту, керівництву КПІ не вдалося віднайти необхідні кошти на його реалізацію, оскільки міністерство фінансів Російської імперії фактично відмовило новостворєному навчальному закладу посприяти у вирішенні даних побутових умов. Відставка В.Л. Кирпичова у 1902 р. загальмувала цей процес на значний період.

Водночас житлова проблема для багатьох студентів КПІ загострювалась з кожним роком - у місті плата за квартири неухильно зростала. Отже, багато студентів КПІ опинилися у скрутному становищі. За таких обставин вирішити житлову проблему студентів КПІ взялося Товариство сприяння нужденним студентам (ТСНС). Один із пунктів статуту даного товариства стосувався безпосередньо будівництва гуртожитку, а одним з провідних напрямків діяльності цього об'єднання був збір коштів для будівництва гуртожитку. Відповідно, забезпечити пільговим житлом планувалося лише членів ТСНС. Згідно зі звітом Комітету ТСНС, капітал на будівництво гуртожитку складав, зокрема, на 1 січня 1906 р. 6500 крб. рентою і 77 крб. 72 коп по книжці ощадної каси. Слід відзначити, що надходження коштів відбувалося дуже повільно, а подеколи - взагалі нічого не надходило. Так було, наприклад, у 1905 р. Однак завдяки відсоткам сума все-таки зростала. Відчутну допомогу надав відомий меценат, великий цукрозаводчик, активний учасник організації КПІ Л.І. Бродський. Він закупив для гуртожитку усе необхідне майно (меблі надала київська фірма "Кон"). Завдяки цьому ТСНС дещо заощадило кошти.

Особливий комітет при ТСНС, бажаючи прискорити процес вирішення житлової проблеми хоча б для незначної кількості студентів, водночас враховуючи тимчасову фінансову неспроможність товариства, вдався до пошуку вигідної оренди певного приміщення. Справа закінчилася щасливо.

З 1908 по 1911 рр. посаду директора КПІ займав професор, автор багатьох наукових праць і підручників з технології будівельних матеріалів К.Г. Дементьєв. Саме при ньому відбулося офіційне відкриття гуртожитку (31 серпня 1908 р.).

Гуртожиток був організований в орендованому приміщенні приватного будинку С.Н. Мещеряка. Верхній поверх з його 19 житловими кімнатами зайняли 35 студентів (одна кімната належала завідувачу). ТСНС врахував проблему сімейних студентів, виділивши із обмеженого житлового фонду дві сімейні кімнати. Мешкали студенти у гуртожитку лише 9 місяців (за літні місяці вони сплачували половину обов'язкової суми). Керівництво першого гуртожитку КПІ здійснював професор Бажаєв, який очолював відповідну комісію, однак безпосередньо керував об'єктом завідувач, якому допомагало кілька студентів - прообраз сучасної студради. Кімната мешканців була обладнана такими предметами: ліжко (на одного мешканця), шафи, столи письмові і чайні, умивальний прибор тощо. У цілому обстановка кімнат була скромною, проте усіма необхідними речами вони були забезпечені.

З метою забезпечення повноцінного функціонування гуртожитку, комітет ТСНС ухвалив 14 серпня 1908 р. тимчасові правила прийому та проживання у гуртожитку. Головна ідея, закладена авторами правил для проживання у гуртожитку, полягала у тому, щоб створити сприятливі побутові умови для навчання і проведення вільного від навчання відпочинку усім мешканцям - студентам КПІ. Знаменні слова голови ТСНС, окружного фабричного інспектора Київської губернії А.А. Мікуліна, виголошені ним під час відкриття гуртожитку, до цього часу залишаються актуальними. Він сказав: "... залог успеха которого [гуртожитку] я хочу видеть в том, что живущие в нем будут считать его не чужим, а своим студенческим делом".

СМ. Ховрич, співробітник Державного політехнічного музею при НТУУ "КПІ".
Стаття написана на основі архівних документів Державного архіву м. Києва (ф. 18). Автор висловлює подяку у наданні допомоги у пошуку матеріалу юрисконсульту студмістечка НТУУ "КПІ" І А. Бакинській.